Головне розвідувальне управління Генерального Штабу Російської Федерації

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з ГРУ)
Перейти до: навігація, пошук
Головне розвідувальне управління Генерального Штабу Російської Федерації (ГРУ ГШ РФ)
рос. Главное разведывательное управление Генерального штаба Российской Федерации (ГРУ ГШ РФ)
Generalstaff central dep.svg
 
Specnaz.jpg
 
Здания ГРУ.jpg
Комплекс будівель ГРУ на вул. Гризодубової в Москві
Загальна інформація:
Тип: служба розвідки
Юрисдикція: Росія Росія
Дата заснування: 5 листопада 1918 (як ГРУ СРСР)
1992 (перетворено у ГРУ ГШ ЗС РФ)
Відомство-попередник: Особлива канцелярія Російської імперії
Структура:
Директор: Epaulets Lieutenant General Land Forces of the Russian Federation.png Генерал-лейтенант
Ігор Коробов
Керівна організація: Большая эмблема ГШ РФ.jpg Генеральний штаб Збройних сил Російської Федерації
Кількість співробітників: засекречено (за даними журналістів — 50 000 військовослужбовців[1][2])
Штаб-квартира: вул. Гризодубової, Москва
55°46′57″ пн. ш. 37°31′29″ сх. д. / 55.78239552° пн. ш. 37.52473176° сх. д. / 55.78239552; 37.52473176

Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані за темою: ГРУ ГШ РФ


Головне́ розві́дувальне управлі́ння Генера́льного шта́бу (ГРУ, ГРУ ГШ) (рос. Главное разведывательное управление Генерального штаба Российской Федерации, ГРУ, ГРУ ГШ, Головне розвідувальне управління Генштабу) — центральний орган управління воєнною розвідкою у Збройних силах Радянського Союзу та Російської Федерації.

Була частиною армії і безпосередньо підпорядковувалась Міністерству оборони. Вела розвідку в інтересах Міністерства оборони за кордоном (у мирний час діяла на території Радянського Союзу і не мала юридичних прав). У військовий час виконувала функції контррозвідки на окупованих радянськими військами територіях (дивись «СМЕРШ»).

Історія[ред.ред. код]

У листопаді 1918 р. Революційна військова рада Республіки (РВРР) затвердив штат Польового штабу РВРР, в структуру якого входило Реєстраційне управління з функціями координації зусиль розвідувальних органів підрозділів РСЧА і підготовки розвідувальної інформації для Польового штабу РСЧА. Реєстраційне управління стало першим центральним органом військової агентурної розвідки РСЧА і першим центральним органом військової контррозвідки. Оскільки секретний наказ Реввійськради РРФСР № 197/27 про штат Польового Штабу (включаючи штат Регіструпра) був датований 5 листопада 1918 р., цей день вважається днем народження радянської (а тепер і російської) військової розвідки. Першим начальником військової розвідки був Аралов Семен Іванович.

У лютому 1921 р. з метою створення єдиного органу управління збройними силами Польовий штаб РВРР був об'єднаний з ВсеРосГлавШтабом у Штаб РСЧА. Регіструпр увійшов до складу новоутвореного органу.

У квітні 1921 р. Реєстраційне управління було перетворено в Розвідувальне управління Штабу РСЧА (РозвідУпр) з включенням в нього відділу військової розвідки. У відповідному Положенні визначалося, що дана структура є центральним органом військової розвідки, як у воєнний, так і в мирний часи.

У 1921—1925 рр. Розвідупр здійснював так звану «активну розвідку» — керував діями прорадянських партизанських загонів на територіях сусідніх з Радянською Росією та СРСР держав.

У листопаді 1922 р. розвідувальне управління Штабу РСЧА було реорганізовано в Розвідувальний відділ Управління 1-го помічника начальника Штабу РСЧА з істотним звуженням функцій і скороченням штатної чисельності.

У 1924 р. Розвідувальне управління Штабу РСЧА було відтворене.

У вересні 1926 р. Розвідувальне управління Штабу РСЧА було перейменоване в IV Управління Штабу РСЧА.

У серпні 1934 р. IV Управління Штабу РСЧА було перейменоване в Інформаційно-статистичне управління РСЧА, яке в свою чергу було в листопаді 1934 р. перейменовано в Розвідувальне управління РСЧА (безпосередньо підпорядковане Наркому оборони).

У травні 1939 р. Розвідувальне управління РСЧА перетворено в 5-е Управління Наркомату оборони СРСР.

У липні 1940 р. 5-е Управління було знову передано у підпорядкування Генштабу і отримало назву «Розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії».

16 лютого 1942 р. наказом Наркома оборони СРСР Розвідувальне управління Генштабу Червоної Армії було реорганізовано в Головне розвідувальне управління Генерального штабу з відповідною зміною структури та штатної чисельності[3][4]:

Наказ про реорганізацію Розвідувального управління Генерального штабу В Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії № 0033 16 лютого 1942 р.
1. Реорганізувати Розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії в Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії.
2. Призначити: Заступником начальника Генерального штабу Червоної Армії, він же начальник Головного розвідувального управління генерал-майора танкових військ Панфілова А. Н.. Військовим комісаром Головного розвідувального управління Генерального штабу Червоної Армії бригадного комісара Ілічова І. І.
3. Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії мати у складі:
1-е Управління (агентурне) з відділами:
1-й відділ (Німецький)
2-й відділ (Європейський)
3-й відділ (Далекосхідний)
4-й відділ (Близькосхідний)
5-й відділ (Диверсійний)
6-й відділ (фронтової, армійської і окружний розвідки)
7-й відділ (оперативної техніки)
8-й відділ (агентурного зв'язку і радіорозвідки)
2-е Управління (інформаційне) з відділами:
1-й відділ (Німецький)
2-й відділ (Європейський)
3-й відділ (Далекосхідний)
4-й відділ (Близькосхідний)
5-й відділ (редакційно-видавничий)
6-й відділ (військовий інформації)
7-й відділ (дешифрувальний)
Відділи Головного розвідувального управління Генерального штабу Червоної Армії:
політичний
зовнішніх відносин
спеціального зв'язку
спеціальних завдань
кадрів
військової цензури
Контрольно-фінансовий
Матеріально-технічного забезпечення.
4. Реорганізацію закінчити до 20 лютого 1942 р.
Народний комісар оборони СРСР Й. Сталін

23 жовтня 1942 р. наказом Наркома оборони СРСР Головне розвідувальне управління було переведено з підпорядкування Генеральному штабу в пряме підпорядкування Наркому оборони. На ГРУ покладалося ведення всієї агентурної розвідки і диверсійної діяльності, як за кордоном, так і на окупованій території СРСР. Одночасно в складі Генштабу було сформовано Управління військової розвідки Генштабу, яке керувало роботою фронтових розвідувальних органів і військовою розвідкою. Ведення агентурної розвідки у знову сформованому управлінні було заборонено[5]. Такий поділ функцій між двома розвідувальними службами швидко показало свою неефективність. Наказом Наркома оборони від 19 квітня 1943 р. Управління військової розвідки Генштабу було перейменоване в Розвідувальне управління Генштабу, і йому було передано керівництво агентурної роботою і диверсійною діяльністю на окупованій території СРСР. ГРУ Наркомату оборони СРСР зберегло за собою лише ведення агентурної розвідки за кордоном[6].

У червні 1945 р. ГРУ Наркомату оборони СРСР і РУ Генерального штабу були знову об'єднані в Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії.

У вересні 1947 р. у зв'язку з реорганізацією розвідувальних служб СРСР ГРУ Генштабу було скасовано. Більшість його функцій і співробітників було передано до складу нещодавно утвореного Комітету інформації, який об'єднав в одній структурі військову і політичну (розвідка МДБ СРСР) розвідслужби. Для керівництва залишеними у складі Збройних сил органами військової розвідки була створена відносно невелика Розвідувально-диверсійна служба.

У січні 1949 р. у зв'язку з поверненням функцій з керівництва військовою розвідкою Міністерству збройних сил СРСР було відновлене Головне розвідувальне управління Генерального штабу Збройних сил СРСР.

У 1992 р. ГРУ Генерального штабу Збройних сил СРСР увійшло до складу Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації.

Керівники ГРУ[ред.ред. код]

  1. Аралов Семен Іванович (1918 р. — 1919 роки)
  2. Гусєв Сергій Іванович (1919 р., червень-грудень)
  3. П'ятаков Георгій Леонідович (1920, січень-лютий)
  4. Ауссем Володимир Християнович (1920 р., лютий-червень)
  5. Лєнцман Ян Давидович (1920 р. — 1921 р.)
  6. Зейбот Арвид Янович (1921 р. — 1924 р.)
  7. Берзін Ян Карлович (1924 р. — 1935 р.)
  8. Урицький Семен Петрович (1935 р. — 1937 р.)
  9. Берзін Ян Карлович (1937 р.)
  10. Ґєндін Семен Григорович (в.о. вересень 1937 р. — жовтень 1938 р.)
  11. Орлов Олександр Григорович (в. о. жовтень 1938 р. — 1939 р.)
  12. Проскуров Іван Йосипович (1939 р. — 1940 р.)
  13. Голіков Пилип Іванович (1940 р. — 1941 р.)
  14. Панфілов Олексій Павлович (1941 р. — 1942 р.)
  15. Іллічов Іван Іванович (1942 р. — 1945 р.)
  16. Кузнєцов Федір Федотович (1945 р. — 1947 р.)
  17. Трусов Микола Михайлович (1947 р. — 1949 р.)
  18. Захаров Матвій Васильович (1949 р. — 1952 р.)
  19. Шалін Михайло Олексійович (1952 р. — 1956 р.)
  20. Штеменко Сергій Матвійович (1956 р. — 1957 р.)
  21. Шалін Михайло Олексійович (1957 р. — 1958 р.)
  22. Сєров Іван Олександрович (1958 р. — 1963 р.)
  23. Івашутін Петро Іванович (1963 р. — 1986 р.)
  24. Міхайлов Владлен Михайлович (1986 р. — 1991 р.)
  25. Тімохін Євген Леонідович (1991 р. — 1992 р.)
  26. Ладигін Федір Іванович (1992 р. — 1997 р.)
  27. Корабельніков Валентин Володимирович (1997 р. —2009 р.)
  28. Шляхтуров Олександр Васильович (2009 р. — 2011 р.)
  29. Сергун Ігор Дмитрович (2011 р. — 2016 р.)
  30. Коробов Ігор Валентинович (2016 р. — до теперішнього часу)

Заступники начальника ГРУ[ред.ред. код]

Штаб-квартира[ред.ред. код]

Раніше штаб-квартира ГРУ розташована була в Москві в районі Ходинського поля, на Хорошевському шосе, де будинок № 76 (трохи в глибині кварталу). Будівництво штаб-квартири, що являє собою комплекс споруд загальною площею близько 70 тисяч м², всередині якого є ситуаційний центр, командний пункт, спортивний комплекс та басейн, було завершено восени 2006 року. Нова штаб-квартира розташована на вул. Гризодубової в м. Москві. Вартість будівництва склала 9,5 млрд. руб.[7]. Буквально в 100 метрах на північ від нової будівлі розташована і стара споруда, так званий «Акваріум».

Структура ГРУ[ред.ред. код]

Протягом історії свого існування структура ГРУ пережила кілька переформувань. У нинішньому вигляді, згідно відкритих і доступних джерел, структура ГРУ являє собою 13 основних управлінь та 8 допоміжних відділів з управліннями.

Основні управління:

Допоміжні управління та відділи:

  • Управління космічної розвідки
  • управління кадрів
  • Оперативно-технічне Управління
  • Адміністративно-технічне Управління
  • Управління зовнішніх відносин
  • Архівний відділ
  • Інформаційна служба

Загальна військова підготовка офіцерів ГРУ здійснюється в Новосибірському вищому військовому командному училищі, за спеціальностями:

Спеціальна підготовка офіцерів ГРУ здійснюється в Академії ГРУ (Військово-дипломатична академія Міністерства оборони Російської Федерації). Підготовка здійснюється на трьох основних факультетах:

  • Факультет стратегічної агентурної розвідки
  • Факультет агентурно-оперативної розвідки
  • Факультет оперативно-тактичної розвідки
  • Інститут (філія Академії) ГРУ (м. Череповець)

При Академії працює ад'юнктура та Вищі академічні курси.

У структуру ГРУ також входять два науково-дослідних інститути, розташовані в Москві, відомі як 6-й і 18-й «Центральні науково-дослідні інститути».

Військові частини і з'єднання спеціального призначення (СП) ГРУ[ред.ред. код]

Окремі роти[ред.ред. код]

«орСП» — окремі роти спецпризначенців, спецпризначенці на момент розпаду СРСР (у документах рос. орСпН з-за заборони використання української мови в армії СРСР)[8]:

Дислокація Підпорядкування Дата формування
75 Н'їрейдхаза Південно-західний військовий округ (ВО)
77 Житомир 8 ТА, Прикарпатський ВО
78 Сімферополь 32 АК, Одеський ВО
92 Шекон СГВ
124 Капчагай САВО
227  ? СКВО
344 Уссурійськ 5 ОА, Далекосхідний ВО
459 Чирчик 40 ОА, ТуркВО
462 Виборг-7 (с. Гвардійський) 30 АК, Ленінградський ВО
525 Киргизстан  ?
527 Равенсбрюк 2 ТА, ГРВН
571 Єлізово 25 АК, Далекосхідний ВО
602 Дрезден 1 ТА, ГРВН
670 Богданеч ЦГВ
771 Комсомольськ 43 АК, Далекосхідний ВО
775  ?  ?
779 Чарбах 7 ОА, Закавказький ВО
792 Дессау, Кохштедт 3 ОА, ГРВН
793  ? 20 ОА, ГРВН
794 Нора 8 ОА, ГРВН
800 Баку 4 ОА, Закавказький ВО
806 Смоленськ Московський ВО
807 Петрозаводськ 6 ОА, Ленінградський ВО
808 Куйбишев Приволзький ВО
818 Тирасполь 14 ОА, Одеський ВО
822 Свердловськ Уральський ВО
827 Білогорськ 35 ОА, Далекосхідний ВО
876 Орджонікідзе 42 АК, Північно-Кавказький ВО
877 Мандал-Гобі 51 ОА, Далекосхідний ВО
899 Ведмежі озера ПДВ
 ? Новочеркаськ СКВО
 ? Гродно 28 ОА, Білоруський ВО
 ? Чернігів 1 ОА, Київський ВО
 ? Івано-Франківськ 38 ОА, Прикарпатський ВО

Окремі загони спецпризначенців[ред.ред. код]

«ОбрСП» — окрема бригада спецпризначенців, спецпризначенці на момент розпаду СРСР (у документах рос. ОО СпН, ОбрСпН з-за заборони використання української мови в армії СРСР)[8]:

Дислокація Дата формування
33 Ботлих, 12 окрема бригада спецпризначенців (ОбрСП)
61  ?
70 Печори, 2 окрема бригада спецпризначенців
108 22 окрема бригада спецпризначенців
114  ?
154 Чирчик, 15 окрема бригада спецпризначенців
173 Лагодехі, 12 окрема бригада спецпризначенців
177 Капчагай, 22 окрема бригада спецпризначенців
186 Ізяслав, 8 окрема бригада спецпризначенців
281 24 окрема бригада спецпризначенців
282 Хабаровськ 14 окрема бригада спецпризначенців
294 Бєлогорськ, 14 окрема бригада спецпризначенців
305  ?
308 14 окрема бригада спецпризначенців
325 Феодосія-13, 10 окрема бригада спецпризначенців
329 Промєжици, 2 окрема бригада спецпризначенців
330 Рига, 4 окрема бригада спецпризначенців 1 січня 1990 року
334 Мар'їна Горка, 5 окрема бригада спецпризначенців
370 Чучково, 16 окрема бригада спецпризначенців
379 16 окрема бригада спецпризначенців
411 Фарахруд, 22 окрема бригада спецпризначенців
501 3 окрема бригада спецпризначенців
503 3 окрема бригада спецпризначенців
509 3 окрема бригада спецпризначенців
512 3 окрема бригада спецпризначенців
641 67 окрема бригада спецпризначенців
664 16 окрема бригада спецпризначенців
668 Кіровоград, 9 окрема бригада спецпризначенців
669 16 окрема бригада спецпризначенців
691 67 окрема бригада спецпризначенців
700 Печори, 2 окрема бригада спецпризначенців

Окремі бригади спецпризначенців[ред.ред. код]

«ОбрСП» — окремі бригади спецпризначенців, спецпризначенці на момент розпаду СРСР (у документах рос. ОБрСпН з-за заборони використання української мови в армії СРСР)[8]:

Дислокація Підпорядкування Дата формування
2 Промєжици Ленінградський ВО 17 вересня 1962 року
3 Нейтімен ГРВН 1966 р.
4 Вільянді Прибалтійський ВО 1962 р.
5 Мар'їна гірка БВО 1 січня 1963 р.
8 Ізяслав ПрикВО 1 січня 1963 р.
9 Кіровоград Київський ВО 30 грудня 1962 р.
10 Старий Крим Одеський ВО 1 січня 1963 р.
12 Лагодехі ЗакВО 1962 р.
14 Уссурійськ Далекосхідний ВО 1 грудня 1963
15 Чирчик ТуркВО 1 січня 1963
16 Чучково Московський ВО 1 січня 1963
17 Очаків Чорноморський флот 1968 р.
22 Капчагай САВО 24 липня 1976 р.
24 Кяхта Забайкальський ВО 1 листопада 1977 р.
67 Бердськ Сибірський ВО 1984 р.
42 острів Російський Тихоокеанський флот 1955 р.

МРП спецприз ВМФ СРСР[ред.ред. код]

«МП СП», «ЗМП СП» — морська піхота спецпризу, загін морпеху спецпризу, спецпризначенці морської піхоти ВМФ СРСР (у документах рос. МРП СпН, ОМРП СпН, ОБрСпН, УО ВМФ з-за заборони використання української мови в армії СРСР)[8]:

Дислокація Підпорядкування Дата формування
8 Баку, п. 9-а Каспійський флот 1969 рік
17 о. Первомайський Чорноморський флот 4 листопада 1953 р.
42 о. Російський, бухта Н. Джигіт Тихоокеанський флот 1955 р.
420 Кольська губа Північний флот 1985 р.
457  ? РУ ВМФ  ?
561 с. Парусне Балтійський флот 30 грудня 1954 р.
316 м. Київ, о. Рибальський ВМФ  ?

Частини і з'єднання ГРУ у теперішній час[ред.ред. код]

За різними джерелами чисельність частин і з'єднань спецпризначенців ГРУ Росії в даний момент складає від 6 000 до 15 000 військовослужбовців. Крім частин і з'єднань спезпризу в підпорядкуванні ГРУ перебувають додатково і війська загального призначення чисельністю близько 25 000 осіб[1].

У даний час спецприз ГРУ складається з семи окремих бригад спеціального призначення та кількох морських развідпунктів ВМФ загальною чисельністю ще до 10 тисяч військовослужбовців[2].

Бригади спецпризу ГРУ ГШ:

  • 2-а окрема бригада спеціального призначення — Західний військовий округ. 2-а бригада спеціального призначення сформована на підставі директив Генерального штабу Збройних Сил СРСР і командувача військами Ленінградського військового округу в період з 17 вересня 1962 до березня 1963 року.
  • 3-я окрема гвардійська бригада спеціального призначення — Центральний військовий округ. Сформована в 1966 р. директивою Головнокомандувача Групою Радянських військ у Німеччині на фондах 26-го окремого батальйону спеціального призначення в гарнізоні Вердер за участю кадрів 27-го окремого батальйону спеціального призначення Північної групи військ, 48-го і 166-го окремого розвідувального батальйону.
  • 10-я окрема бригада спеціального призначення — Південний військовий округ. Знову була сформована в СКВО (ЮВО) у травні 2003 року.
  • 14-я окрема бригада спеціального призначення — Східний військовий округ. Дата народження — 1 грудня 1963 р.. Понад 200 офіцерів, сержантів і солдат брали участь у бойових діях в Афганістані в складі загонів спеціального призначення. Загинули 12 офіцерів, 36 сержантів і солдатів. З січня до квітня 1995 р. зведений загін спеціального призначення брав участь у «наведенні конституційного порядку» в Чечні.
  • 16-я окрема бригада спеціального призначення — Західний військовий округ. Дата народження — 1 січня 1963 р., Московський військовий округ. У 1972 р. бригада виконувала урядове завдання з ліквідації пожеж на території Московської, Рязанської, Володимирської та Горьківської областей. За виконання цього завдання нагороджена Почесною грамотою Президії Верховної Ради РРФСР.
  • 22-я окрема гвардійська бригада спеціального призначення — Південний військовий округ. Була сформована 21 липня 1976 р. наказом командувача Середньоазіатським військовим округом у м. Капчагай Казахської РСР. У березні 1985 р. з'єднання було передислоковано в м. Лашкаргах Республіки Афганістан та брало участь в афганській війні. Є єдиним військовим формуванням, що отримало гвардійське найменування після Великої Вітчизняної війни. У 1989—1992 рр. з'єднання дислокувалося в Азербайджані. У червні 1992 р. з'єднання було передислоковано на територію Російської Федерації і включено до складу військ Червонопрапорного Північно-Кавказького військового округу. З листопада 1992 р. до серпня 1994 р. оперативна група з'єднання мала участь у підтримці режиму надзвичайного стану і роз'єднання сторін в осетино-інгушському міжнаціональному конфлікті. З 1 грудня 1994 р. оперативна група з'єднання брала участь у бойових діях на території Чеченської Республіки.
  • 24-я окрема бригада спеціального призначення — Центральний військовий округ. Сформована 1 листопада 1977 р. на базі 18-ї окремої роти спеціального призначення.

Радянський інформаційний супутник[ред.ред. код]

Радянський інформаційний супутник (Радінформсупутник), ЗАТ «Радінформсупутник» (рос. Совинформспутник від рос. советский информационный спутник) засноване в 1991 р.. Чисельність 107 осіб. «Радінформсупутник» — організація Головного розвідувального управління ГШ, у завдання яких входить користолюбна продаж не-секретних знімків, зроблених супутниками ГРУ. Не секретність визначається самим же ГРУ і гроші за вказану продаж отримує також ГРУ. Це здобуло популярність в квітні 2000 р., коли американські журналісти виявили серед розповсюджуваних «Радінформсупутник» знімків фотографії надсекретної військової бази США, відомої під назвою «База 51».

Відзнаки[ред.ред. код]

Нагороди[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Чуприн К. В., «Вооружённые силы стран СНГ и Балтии»: справочник / А. Е. Тарас. — г. Минск: изд. «Современная школа», 2009 г. — С. 25. — 832 с. — ISBN 978-985-513-617-1. (рос.)
  2. а б Александр Чуйков, «Спецназ сольют воедино. Министерство обороны предлагает создать универсального солдата», «Аргументы Недели» № 3 (193) от 28 января 2010 г. (рос.)
  3. «Русский архив: Великая Отечественная: Приказы народного комиссара обороны СССР 22 июня 1941 г. — 1942 г.» — г. Москва: изд. «ТЕРРА», 1997 г. — Т. 13 (2-2). — С. 154. — 448 с. — ISBN 5-250-01774-6. (рос.)
  4. Сайт милитера, «Военная Литература», Первоисточники. (рос.)
  5. «Русский архив: Великая Отечественная: Приказы народного комиссара обороны СССР 22 июня 1941 г. — 1942 г.» — г. Москва: изд. «ТЕРРА», 1997 г. — Т. 13 (2-2). — С. 348—349. — 448 с. — ISBN 5-250-01774-6. (рос.)
  6. «Русский архив: Великая Отечественная: Приказы народного комиссара обороны СССР 1943 г. — 1945 г.» — г. Москва: изд. «ТЕРРА», 1997 г. — Т. 13 (2-3). — С. 124—127. — 448 с. — ISBN 5-250-01774-6 (рос.)
  7. «Дом разведчика». «Ведомости», № 211 (1738), 9 ноября 2006 г. (рос.)
  8. а б в г Спецназ.орг – сообщество ветеранов спецназа России, СНГ и бывшего СССР (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Oleg Penkovsky. The Penkovsky Papers. Collins. Fontana Books. 1967; Олег Пеньковский. Записки из тайника. М.: «Центрполиграф», 2000. (англ.) (рос.)
  • В. Никольский. Аквариум-2.- М.: ТОО «Гея», 1997. 288 с. (рос.)
  • Виктор Суворов — Аквариум. (рос.)
  • Филби К., «Моя тайная война». — г. Москва: изд. «Воениздат», 1980 г. (рос.)
  • Кокарев К. А., «Советские спецслужбы и Восток» // Азия и Африка сегодня. — 2014, № 5, с. 77. (рос.)
  • Колпакиди А., Север А. ГРУ. Уникальная энциклопедия. — М.: Яуза Эксмо, 2009. — 720 с. — (Энциклопедия спецназа). — 5000 экз. — ISBN 978-5-699-30920-7. (рос.)
  • «Разведка и контрразведка в лицах» — Энциклопедический словарь российских спецслужб. Автор-сост. А. Диенко, предисл. В. Величко. — М.: Русскій міръ, 2002. — 608 с.: ил. + Прил. (рос.)
  • Пушкарев Н. Ф., «ГРУ: вымыслы и реальность». — 2004. ISBN 5-699-06455-9 (рос.)
  • Максимов А.[Б.], «Главная тайна ГРУ». — М.: Яуза: Эксмо, 2010. — 416 с. — (ГРУ) — 4000 экз. — ISBN 978-5-699-40703-3 (рос.)
  • Колпакиди А.[И.], «ГРУ в Великой Отечественной войне». — М.: Яуза: Эксмо, 2010. — 608 с. — (ГРУ) — 3000 экз. — ISBN 978-5-699-41251-8 (рос.)
  • Павел Густерин, «Советская разведка на Ближнем и Среднем Востоке в 1920—30-х годах». — Саарбрюккен, 2014. — ISBN 978-3-659-51691-7. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]