Завидний (міноносець)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Завидний»
Zavidnyy.jpg
Міноносець «Завидний»
Служба
Тип/клас Есмінець
Держава прапора Naval Ensign of Russia.svg Російська імперія (19021917)
Naval Ensign of Ukraine 1918 July.png УНР і Українська Держава (19171918)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР (19201925)
Верф «Наваль», Миколаїв
Закладено 22 березня 1902 року.
Спущено на воду весна 1903 року.
Введено в експлуатацію з кінця 1903 року.
Виведений зі складу флоту 1923 (1925) рік
Статус Розібраний на метал
Параметри
Тоннаж 410 - 445/490 - 515 тон.
Довжина 64,0 м.
Ширина 6,4 м.
Осадка 2,2 м.
Технічні дані
Силова установка 2 парові машини, 80 т. вугілля, 4 парових котли.
Гвинти 2 гвинти.
Потужність 6000 к.с.
Швидкість 26 вузлів.
Екіпаж 72 чол.
Озброєння
Артилерія 2 — 75 мм., 4 кулемети.
Торпедно-мінне озброєння 2 однотрубних ТА 450 мм., 18 мін.

«Завидний» — міноносець типу «Заветний» Чорноморського флоту Російської імперії. Перший з кораблів підняв Український прапор у липні 1917 року. В 19171918 роках входив до складу Українського військово-морського флоту. В липні—листопаді 1918 числився у складі Кайзерських ВМС Німеччини під індексом 'R13', в листопаді 1918 перейменований в «Полковник Шрамченко», в 1920 році — в «Марті», в 19231925 рр. виведений із складу флоту і списаний.

Будівництво[ред.ред. код]

Замовлений в рамках суднобудівної програми на 18821902 рр. Малося будувати корабель на Балтійських заводах, щоб потім довести есмінець своїм ходом в Чорне море, однак потім Морське відомство передало замовлення заводу «Наваль» в Миколаєві. Будувався за кресленнями 350-тонного міноносця типу «Буйний»[1], при цьому в конструкцію корабля було внесено деякі зміни: приміщення для офіцерів було переплановано на окремі каюти, камбуз було винесено на верхню палубу, також був розширений ходовий місток, встановлена грот-мачта. Носовий торпедовий аппарат прибрали, притому боєзапас торпед зменшили до 4-ьох, а калібр торпедових аппаратов збільшили до 457 мм.

В російському флоті[ред.ред. код]

В 1902 році закладений на стапелі заводу «Наваль». 22 березня 1902 року зарахований до переліку військових кораблів Чорноморського флоту, спущений на воду навесні 1903 року, прийнятий у кінці того ж року. До 10 жовтня 1907 року рахувався міноносцем. Пройшов капітальний ремонт корпусу і механізмів в 19111913 рр. на Франко-Руському заводі в Миколаєві, з повною заміною трубок в котлах та артилерійського озброєння. На початок Першої Світової війни морально застарів.

В період Першої світової війни брав активну участь в набігових операціях на морські комунікації та узбережжя супротивника, ніс блокадну службу біля берегів Туреччини, виставляв міни біля проливу Босфор, забезпечував та прикривав набігові та міново-загородительні дії інших сил флоту. З 10 січня по 16 лютого 1916 року брав участь в Ерзерумській наступальній операції. Разом з іншими кораблями знищив до 490 різних кораблів та плавзасобів ворога[2].

В українському флоті та в роки громадянської війни[ред.ред. код]

Після Лютневої революції корабель був українізований. Вперше піднімав українського прапора ще в липні 1917 р. А 12 жовтня «Завидний», першим серед кораблів Чорноморського флоту підняв український прапор та відмовився його спускати. В той же день по всіх газетах був опублікований маніфест команди есмінця[3]:

«Ми, українці ескадрового міноносця «Завидний», підняли свій національний український прапор на гафелі задля того, щоби показати, що недивлячись на віковий гніт, все-таки живі ще сини нашої славної матері-України, а значить жива та сила, яка повинна відновити права нашої славної, дорогої матері-України. Цим ми показали, що ми, як і вся демократія Росії, вимагаємо проголошення російської федеративної демократичної республіки, а значить вимагаємо автономії як для інших, так і для всієї рідної і дорогої матері-України. Підняттям прапора ми показали, що являємо собою силу, і що цю силу ми застосуємо для досягнення своїх омріяних цілей задля відновлення всіх прав пригнічених народів. Нашим ворогам, і тим людям, які не ознайомившись з нашими переконаннями, звинувачують нас в анархії, у відокремленні, у створенні хаосу і т.і. ми заявляємо, що не відокремлюємося од великої Росії, а йдемо рука об руку із всім пригніченим народом, ми більше ніж хто-небудь, не бажаємо роздорів, а лише стараємося втілити в життя гасло свободи, рівенства, братерства, щоб вони не залишились лише криком волаючого в пустелі, як це було досі. Цим ми лише нагадали всій демократії, що вона заснула, що ми закликаємо її піднятися, і йти з нами на боротьбу проти буржуазії за реалізацію прав всіх пригнічених народів і за мир во всьому світі. Ми, українці ескадрового міноносця «Завидний», закликаємо всіх вірних синів дорогої України, а також всю російську демократію підтримати нас в боротьбі за найкращі ідеали. Так, ми, українці, не спустимо піднятий нами наш національний прапор до того часу, як існуємо ми і існує міноносець «Завидний». Голова судового комітету Кубко. Голова гуртка Курілович, секретар прапорщик Кіслін. Члени: Семесенко, Дегтярьов і Скакун“.
Оригінальний текст (рос.)

«Мы, украинцы эскадренного миноносца «Завидный», подняли свой национальный украинский флаг на гафеле для того, чтобы показать, что, несмотря на вековой гнет, все-таки живы сыны нашей славной матери-Украины, следовательно жива та сила, которая должна восстановить права нашей славной, дорогой матери-Украины. Этим мы показали, что мы, равно как и вся демократия России, требуем провозглашения российской федеративной демократической республики, а следовательно требуем автономии как для других, так и для всей родной и дорогой матери-Украины. Поднятием флага мы показали, что представляем собой силу и что эту силу мы применим для достижения своих заветных стремлений для восстановления прав всех угнетенных народов. Нашим недоброжелателям и тем людям, которые, не ознакомившись с нашими убеждениями, обвиняют нас в анархии, в отделении, во внесении раздора и т. п. мы заявляем, что не отделяемся от великой России, а идем рука об руку со всем угнетенным народом, мы больше, чем кто бы то ни был, не желаем раздора, что мы только лишь стараемся провести в жизнь лозунг свободы, равенства и братства, чтобы они не остались только гласом вопиющего в пустыне, как это было до сих пор. Этим мы только напомнили всей демократии, что она заснула, что мы призываем её воспрянуть и идти с нами на борьбу против буржуазии за осуществление прав всех угнетенных народов и за мир всего мира. Мы, украинцы эскадренного миноносца «Завидный», призываем всех верных сынов дорогой Украины, а также всю российскую демократию поддержать нас в борьбе за лучшие идеалы. Так, мы, украинцы, не спустим поднятый нами наш национальный флаг до тех пор, пока живы мы и существует миноносец «Завидный». Председатель судового комитета Кубко. Голова гуртка Курилович, секретарь прапорщик Кислин. Члены: Семененко, Дегтярёв й Скакун».

Прапор, що піднімали на кораблях ЧФ у 1917 році, до затвердження офіційного прапора ВМС УНР. Порядок смуг не регламентувався

Тоді ж чорноморцями було отримано звістку про українізацію на Балтійському флоті. На відзначення цієї події, за попередньою домовленістю із командуванням флоту, всі кораблі й порти чорноморського флоту на один день прикрасилися українськими стягами, водночас просигналивши прапорами «Хай живе вільна Україна»[4]. Українці Севастополя влаштували на честь цього багатотисячну урочисту ходу та парад біля пам'ятника адміралу Нахімову. 15 листопада 1917 року всі кораблі чорноморського флоту цілу добу тримали українські прапори, а також сигнал «Слава Українській Народній Республіці»[5].

Однак, протягом грудня більшовики, за допомогою террору та агітації змогли «збільшовичити» майже весь Чорноморський флот. Вже 3 грудня 1917 р. всі кораблі мінної бригади, окрім міноносця «Завидний», підняли червоного прапора, опустивши як українські, так і Андріївські прапори[6]. «Завидний» такої долі оминув, і продовжував тримати українського прапора.

24 грудня 1917 р., невдовзі по захопленню більшовиками дредноута «Воля», останні кораблі воєнні українського флоту, чиї залоги виявилися найстійкішими і не піддалися більшовицькій агітації і, зрештою, так і не підняли червоного прапора — крейсер «Пам'ять Меркурія» та есмінець «Завидний», через загрозу захоплення більшовиками, за наказом українського морського міністерства перемістилися в Одесу[7], що тоді фактично стала єдиним українським портом. Однак ці кораблі вже в січні 1918 р. були захоплені більшовиками.

Після того був виведений більшовиками до Севастополя, але 29 квітня 1918 г. українці знову підняли над міноносцем український прапор. 1 травня корабель, незважаючи на бурхливі події в Севастополі (вивід більшовиками частини флоту) продовжував знаходитися під українським прапором, однак вже 3 травня міноносець був захоплений німецькими військами. Німці переназвали ескадровий міноносець на R 13[8] і закомплектували його своєю залогою[9].

В листопаді 1918 повернений до складу українського флоту, мав бути перейменований на «Полковника Шрамченко»[10], однак вже незабаром корабель був захоплений англо-французькими інтервентами. 24 квітня 1919 року, корабель, разом із більшими кораблями чорноморського флоту був підірваний англійцями. 29 квітня 1919 року корабель було захоплено більшовицькими військами, але вже 24 червня 1919 року частини РСЧА були вибиті з міста білогвардійцями.

Подальша доля[ред.ред. код]

Після другого заняття Севастополя частинами РСЧА 14 листопада 1920 р. корабель отримав нове ім'я — «Марті», однак до складу дієвого флоту не був введений. Міноносець збиралися ремонтувати, він вже стояв на капітальному ремонті, однак в травні 1922 року він був законсервований. Більше питання про ремонт корабля не піднімався, і в 1923 році його здали «Комгосфонду» для реалізації. 21 листопада 1925 року «Марті» був кінцево виведений зі складу радянського флоту.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Апальков Ю. В. Боевые корабли русского флота. 8.1914г—10.1917г. (справочник). — Санкт-Петербург: ИНТЕК, 1996. — 224 с. — ISBN 5-7559-0018-3 См. стр. — 141
  2. Классы «З» и «Ж»
  3. Крымский вестник. — 1917. — 20 октября., Цит. за:Володимир Сергійчук. Український Крим, Київ 2001.
  4. Нова Рада. — 1917. — 14 жовтня. Цит. за:Володимир Сергійчук. Український Крим, Київ 2001.
  5. Изв. Севастоп. Совета воен. и рабочих депутатов . — 1917. — 15 ноября.
  6. Русское слово. — 1917. — 23 ноября. Цит. за:Севастополь: хроника революций и гражданской войны 1917—1920 годов / Валерий Васильевич Крестьянников (сост.,науч.ред.и коммент.). — Севастополь : Крымский Архив, 2007. — 639с. — ISBN 966-572-928-4
  7. Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник. — К., 1997. — с. 459—460.
  8. Русские эсминцы в германском флоте
  9. С. С. Бережной. Справочник «Крейсера и миноносцы», Воениздат, 2002
  10. René Greger. Flota Ukrainy w latach 1917—1919.//Okręty wojenne. № 2 (24)/98, с. 10-12

Література[ред.ред. код]

  • Министерство обороны СССР.Корабли и вспомогательные суда Советского военно-морского флота (1917—1927)//Ордена Трудового Красного Знамени Военное издательство министерства обороны СССР, Москва. 1981.
  • Заблоцкий В. П., Костриченко В. В. Корабли и суда военно-морских сил Украины (краткий справочник)//Украинский культурологический центр, Донецк, 1998.

Посилання[ред.ред. код]