Зайсан (посада)
| Зайсан |
Зайсан, зайсанг (від китайського титулу «цзай-сян», «канцлер, великий візир»[1]) — посада у монголів, бурятів, калмиків[2], алтайців, хакасів, теленгітів. Зайсан — давній титул, відомий ще з часів Юаньської імперії, позначає спадкового володаря отоку, улусу[1].
Слово зайсан вперше з'явилося в епоху монгольської держави Юань та означало титул нойону Внутрішнього палацу. Згодом воно стало загальною назвою служивих людей, які займалися питаннями аудієнції до великих каганів, складанням, перекладом та редакцією ханських (царських) указів. У період з XV до першої половини XVIII ст. зайсанами називалися люди, зайняті службі в монгольських ханів і великих князів. Вони відповідали за підданих отоків своїх господарів, займалися їх господарськими справами, зокрема розподілом пасовищ та збором повинностей. Інакше зайсанами називалися люди, які виконували обов'язки виконавців жертвоприношень. У XVIII — на початку ХХ ст. словом зайсан позначалися посадові особи, котрі займалися справами підданих монгольських вищих хутукт (хутукта — вищий сан буддійського духовенства) і хошунних канцелярій. Деякі нащадки вищезазначених зайсанів утворили свій рід зайсанів за назвою посадових осіб[3].
Зайсан (бур. Зайhан) — молодший адміністративний чин у дореволюційній Бурятії, давній титул (зайсани стояли на чолі отоку, іноді улусу, як спадкові володіння)[1].
Після приєднання Бурятії до Росії держава довгий час не втручалося у внутрішні справи бурятів, залишивши у незмінному вигляді їхню традиційну систему самоврядування. У 40-х роках. XVIII ст. Російська держава запроваджує нові органи самоврядування бурятів — степові контори, які очолили відомства, створені на основі бурятських «поколінь». Останні являли собою великі територіальні об'єднання (з кількох пологів). На чолі контор було поставлено колишні «головні родоначальники», які очолювали «покоління», які пізніше стали називатися «головними тайшами». Помічник тайші називався зайсан-нойон[4].
Алтайці перебували із середини XVII до середини XVIII ст. у складі Джунгарської держави. Зайсани (алт. Jайзаҥ) належали до чиновників нижньої ланки. Зайсанами ставали представники найбільш численних сеоків, що становлять ядро адміністративних одиниць — дючин і волостей. 12 зайсанів у 1756 році підписали договір про входження алтайців до Російської імперії. У 1880 році Російська влада ухвалила рішення про виборність зайсанів, яке алтайцями було прийнято негативно. Наприкінці XX в. на Алтаї утвердився інститут виборних зайсанів. У 1990 роках у алтайців розпочався процес відновлення титулу зайсанів. Ага-зайсаном є представник кара-майман — Олександр Бардін[5].
У Алтайців існували «Ага-Зайсани» (Ага-Jайзаҥ), що виконують функції Нойонов, Беків.
Зайсанг (хак. чайзаң) — спадковий титул володаря аймака (адміністративно-територіальна одиниця, що відповідає одному роду). Титул зайсанга існував у XVII—XX століттях.
Зайсанги були великими скотовласниками, їм служили чазооли, які займалися збором податків з роду, виконували поліцейські функції та допомагали зайсангам[6].
Зайсан — одне з сучасних родових прізвищ у монголів. У Монголії проживають носії таких прізвищ:
- Зайсан — в Улан-Баторі і практично у всіх аймаках Монголії за винятком аймаків Баян-Улгій, Дорнод, Увс і Ховд[7];
- Зайсангууд — в Улан-Баторі та аймаках: Дархан-Уул і Гов-Сумбер[8];
- Боржигон Зайсан — в аймаку Умнегов[9].
- ↑ а б в Бадмаева Л. Б. Языковое пространство бурятского летописного текста. — IMBT, 2012. — 294 с. — ISBN 9785792503403. Архівовано з джерела 24 травня 2022
- ↑ Зайсанг — Викитека. ru.wikisource.org. Процитовано 22 червня 2019.
- ↑ Очир А. Монгольские этнонимы: вопросы происхождения и этнического состава монгольских народов / д.и.н. Э. П. Бакаева, д.и.н. К. В. Орлова. — Элиста : КИГИ РАН, 2016. — 286 с. — ISBN 978-5-903833-93-1.
- ↑ Шагдурова И. Н. Степные конторы органы самоуправления бурят в период Российской империи // Вестник Бурятского государственного университета. Педагогика. Филология. Философия. — 2011. — Вип. 7 (5 листопада). — С. 20—24. — ISSN 1994-0866. Архівовано з джерела 17 червня 2019.
- ↑ Самшукина Е. Родовое движение в Алтае и Хакасии: формирование образов прошлого регионов // Tartaria Magna. — 2012. — Вип. 2 (5 листопада). — С. 152—169. — ISSN 2224-9559. Архівовано з джерела 30 травня 2019.
- ↑ Очерки Истории Хакасии. — Абакан : Издательство ХГУ им. Н.Ф. Катанова, 2008.
- ↑ Үндэсний Статистикийн Хороо. Зайсан. Үндэсний Статистикийн Хороо. Процитовано 17 червня 2019.
- ↑ Үндэсний Статистикийн Хороо. Зайсангууд. Үндэсний Статистикийн Хороо. Процитовано 17 червня 2019.
- ↑ Үндэсний Статистикийн Хороо. Боржигон Зайсан. Үндэсний Статистикийн Хороо. Процитовано 3 січня 2019.
