Закавказька залізниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Закавказька залізниця
Країна Російська імперія/СРСР
Знаходження штаб-квартири Тбілісі
Статус розділена в 1991 році на Абхазьку, Вірменську, Грузинську залізниці
Роки дії 1871 — 1991
Експлуатаційна довжина залізниці 1887 км (1951)
Ширина колії 1 520 мм
Схема Закавказької залізниці

Закавказька залізницязалізниця в СРСР, охоплювала Грузинську, Вірменську і (незначну ділянку) Азербайджанської РСР.[1]

Структура залізниці[ред. | ред. код]

Загальна довжина залізниці 1887 км (1951), управління залізниці перебувало у Тбілісі.[1]

На 1 січня 1967 року залізниця мала три відділення Самтредське (з центром відділення на ст. Самтредіа-I), Тбіліське, Єреванське.[2]

Залізниця межувала з Північно-Кавказькою залізницею (по станції Веселе, Північно-Кавказької залізниці), з Азербайджанською залізницею (по станції Норашен, Азербайджанської залізниці на лінії ЄреванНахічевань і по станції Беюк-Касик Азербайджанської залізниці на лінії Тбілісі — Баку).[2]

Найбільші вузлові станції залізниці:

На ділянці Хашурі — Зестафоні розташований тяжкий за профілем Сурамський перевал. З 1933 року обслуговується електровозами (спочатку що це електровози серії Сурамський Радянський, потім ВЛ8).[3]

На 1988 рік Закавказька залізниця була електрифікована постійним струмом. Використовувався тяговий рухомий склад (електровози) і МВПС постійного струму і тільки при роботі на маневрах на неелектрифікованих коліях станцій, для вивізной роботи з колій промислових підприємств і кар'єрів використовувалися тепловози.[3]

Історія[ред. | ред. код]

Будівництво залізниці розпочато у 1865 році спорудженням Поті — Тифліської залізниці. Ділянку ПотіЗестафоні відкрили 14 серпня 1871 року, вся залізниця відкрита у 1872 році.[1] З розвитком Бакинських нафтових промислів назріває потреба у її продовженні до портів і у 1883 році відкрито рух ділянкою СамтредіБатумі і Тифліс — Баку.[1]

У 1899—1908 рр була побудована залізниця Тифліс — АлександропольЕриваньДжульфа.[1]

У 1925 році вступила у дію залізниця ЛенінаканАртік, в 1935 році БроцеулаЦхалтубо з відгалуженням до станції Гумбрін, в 1940 року ділянки ГоріЦхінвалі і Цхакая (Сенакі) — Сухумі з відгалуженнями на Поті і Ткварчелі. Наскрізний робочий рух поїздів Чорноморською залізницею відкрито наприкінці 1942 року. У 1949 році у постійну експлуатацію прийнято останню ділянку лінії СухуміАдлер.

У 1967 році ділянка залізниці, на терені Азербайджанської РСР, була відокремлена зі складу Закавказької залізниці в окрему залізницю.

Після розпаду Радянського Союзу Закавказьку залізницю поділили між Абхазькою (ділянку Самтредського відділення на захід від річки Інгурі), Вірменською (Єреванське відділення) і Грузинською (Самтредське відділення на схід від річки Інгурі і Тбіліське відділення) залізницями.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Большая Советская Энциклопедия. Гл. ред. Б. А. Введенский, 2-е изд. Т. 16. Железо — Земли. 1952. 672 стр., илл.; 51 л. илл. и карт.
  2. а б в Атлас Железных дорог СССР. М.: 1968
  3. а б Исаев И. П., Фрайфельд А. В. Беседы об электрической железной дороге. — М.: Транспорт, 1989. — 359 с.: ил., табл. — Библиогр.: с 356.

Джерела[ред. | ред. код]