Тепловоз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Магістральний тепловоз ТЕП-150 на станції Київ-Московський
Промисловий тепловоз ТГМ4Б

Теплово́з — автономний локомотив, первинним двигуном якого є двигун внутрішнього згорання, найчастіше дизельний.

Історія[ред.ред. код]

Перший експериментальний тепловоз було збудовано в Німеччині 1912 під керівництвом Рудольфа Дізеля, але Перша світова війна припинила випробування.

В 1913 році американська компанія General Electric випустила перший тепловоз, що використовувався для регулярної роботи на магістральних залізничних лініях. Він працював на бензині, що був удвічі дорожчий за дизельне паливо, тому виробництво цього тепловоза було згорнуто через падіння попиту.

1923 General Electric випустила локомотив з двигуном Дізеля, який став першим тепловозом, що вироблявся серійно.

З середини 40-их років XX сторіччя тепловози набули широкого розповсюдження в США, з 50-их — у Великобританії, Німеччині та колишньому СРСР.

Опис[ред.ред. код]

Дизельний двигун тепловоза перетворює хімічну енергію згорання рідкого палива або горючого газу (ТЕ4) в механічну роботу обертання колінчастого вала, від якого момент обертання через тягову передачу передається привідним колісним парам.

При використанні на тепловозі електричної передачі дизельний двигун обертає тяговий генератор, що перетворює механічну енергію обертання дизельного двигуна в електричну. Електрична енергія передається тяговим електродвигунам (ТЕД), пов'язаним механічно з колісними парами. ТЕДи перетворюють електроенергію в механічну енергію руху локомотива. При наявності індивідуального приводу кожен ТЕД пов'язаний з однією колісною парою, при груповому — один ТЕД може охоплювати кілька колісних пар.

При використанні гідропередачі дизельний двигун приводить у рух гідроагрегат, при механічній — коробку передач.

До основних елементів конструкції тепловоза належать кузов і рама, дизельний двигун (один або кілька), ударно-тягові прилади (автозчепного обладнання), елементи передачі, ходова (екіпажна) частина — візки і гальмівне обладнання. До допоміжних вузлів — системи охолодження і повітропостачання дизельного двигуна, пісочна система, система пожежогасіння, електрообладнання тощо.

При наявності газодизельного або газового двигуна на тепловозі є газогенераторна секція або обладнання для зберігання зрідженого чи стисненого природного газу із системою газопостачання двигуна (газодизеля або конвертованого дизеля).

Джерела[ред.ред. код]

  • Кузьмич В. Д. та ін. Тепловози. М., Транспорт, 1982—317с.
  • Дробінський В. А., Єгунов П. М. Що таке тепловоз // Як влаштований і працює тепловоз. — 3-е вид., Перероблене і доповнене. — М.: Транспорт, 1980. — С. 7-30.
  • Якобсон П. В. Перші проекти тепловозів // Історія тепловоза в СРСР. — М.: Всесоюзне видавничо-поліграфічне об'єднання Міністерства шляхів сполучення, 1960. — С. 11-23.
  • Шелест В. П., Шелест П. А. Вступ // Тепловози (підсумки і перспективи). — М.: Знання, 1971. — С. 3-11.
  • Гаккель Є. Я. Вступ, Прогресивні види електричної передачі // Електричні машини та електрообладнання тепловозів. — 3-е вид. — М.: Транспорт, 1981. — С. 3-5, 247—249.
  • Сотніков Є. А. Двигун внутрішнього згоряння приходить на залізницю // Залізниці світу з XIX в XXI століття. — М.: Транспорт, 1993. — С. 32-40. — ISBN 5-277-01050-5