Тепловоз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Магістральний тепловоз ТЕП-150 на станції Київ-Московський
Промисловий тепловоз ТГМ4Б

Теплово́з — автономний локомотив, первинним двигуном якого є двигун внутрішнього згорання, найчастіше дизельний.

Історія[ред.ред. код]

Перший експериментальний тепловоз було збудовано в 1912 році під керівництвом Рудольфа Дізеля, але Перша світова війна припинила випробування. В 1913 році американська компанія General Electric випустила перший тепловоз, що використовувався для регулярної роботи на магістральних залізничних лініях. Він працював на бензині, що був в два рази дорожчий за дизельне паливо, тому виробництво цього тепловоза було згорнуто через падіння попиту. Проте в 1923 році General Electric випускає локомотив з двигуном Дізеля, який став першим тепловозом, що вироблявся серійно.

З середини 40-х років XX сторіччя тепловози набувають широкого розповсюдження в США, з 50-х — в Великобританії, Німеччині та колишньому СРСР.

Характеристики[ред.ред. код]

Дизельний двигун тепловоза перетворює хімічну енергію згорання рідкого палива або горючого газу (ТЕ4) в механічну роботу обертання колінчастого вала, від якого момент обертання через тягову передачу передається провідним колісним парам. У разі використання на тепловозі електричної передачі дизелем обертається тяговий генератор, що перетворить механічну енергію обертання дизеля в електричну. Електрична енергія передається тяговим електродвигунам (ТЕД), пов'язаним механічно з колісними парами. ТЕДи перетворюють електроенергію в механічну енергію руху локомотива. При наявності індивідуального приводу кожен ТЕД пов'язаний з однією колісною парою, при груповому — один ТЕД може охоплювати кілька колісних пар. При використанні гідропередачі дизель приводить в рух гідроагрегат, при механічній — коробку передач.

До основних елементів конструкції тепловоза відносяться кузов і рама, дизель (один або декілька), ударно-тягові прилади (автозчепного обладнання), елементи передачі, ходова (екіпажна) частина — візки і гальмівне обладнання. До допоміжних вузлів — системи охолодження і повітропостачання дизеля, пісочна система, система пожежогасіння, електрообладнання і т. д. При наявності газодизельного або газового двигуна на тепловозі є або газогенераторна секція, або обладнання для зберігання зрідженого або стисненого природного газу із системою газопостачання двигуна (газодизеля або конвертованого дизеля).

Джерела[ред.ред. код]

  • Кузьмич В.Д. та ін. Тепловози. М., Транспорт, 1982 - 317с.
  • Дробінський В. А., Єгунов П. М. Що таке тепловоз // Як влаштований і працює тепловоз. - 3-е вид., Перероблене і доповнене. - М.: Транспорт, 1980. - С. 7-30.
  • Якобсон П. В. Перші проекти тепловозів // Історія тепловоза в СРСР. - М.: Всесоюзне видавничо-поліграфічне об'єднання Міністерства шляхів сполучення, 1960. - С. 11-23.
  • Шелест В. П., Шелест П. А. Вступ // Тепловози (підсумки і перспективи). - М.: Знання, 1971. - С. 3-11.
  • Гаккель Є. Я. Вступ, Прогресивні види електричної передачі // Електричні машини та електрообладнання тепловозів. - 3-е вид. - М.: Транспорт, 1981. - С. 3-5, 247-249.
  • Сотніков Є. А. Двигун внутрішнього згоряння приходить на залізницю // Залізниці світу з XIX в XXI століття. - М.: Транспорт, 1993. - С. 32-40. - ISBN 5-277-01050-5