Заклинський Роман Гнатович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Заклинський Роман Гнатович
Zaklynsky R.jpg
Народився 8 квітня 1852(1852-04-08)
с. Маріямпіль (Галицький район Івано-Франківська область)
Помер 20 березня 1931(1931-03-20) (78 років)
с. Тростянець (Яворівський район Львівська область)
Діяльність педагог, громадський активіст
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Діти Богдан, Корнило, Ростислав, Мирон, Зенон, Володимир, Маркіян, Омелян, Юрій

Заклинський Роман Гнатович (псевдоніми і криптоніми: Іван Гінза, Р. З., Роз., Ром. З., Ром. Закл.; 8 квітня 1852, с. Маріямпіль, тепер Галицький район Івано-Франківська область) — 20 березня 1931, с. Тростянець Яворівський район Львівська область) — український письменник, літературознавець, історик, етнограф, педагог, мемуарист, культурно-просвітницький діяч.

Брат Корнила і Леоніда Заклинських. Батько Богдана, Ростислава й Корнила Заклинських (загалом мав 9 синів).

Життєпис[ред. | ред. код]

Середню освіту отримав у Станиславській цісарсько-королівській гімназії. Закінчив Львівський університет (1885).

Викладав у Львівській та Станиславівській учительських семінаріях (18911912).

Літературну діяльність почав як поет (рукопис «Пісні Романа Нечекая», 1866). Вів фольклорно-етнографічні нотатки (зафіксовані в його «Записнику» 18681870).

У Станиславові, зокрема, разом з Йосифом Чачковським, Теофілом Окуневським, Євгеном Желехівським, Мелітоном Бучинським і Леонідом Заклинським заснував Товариство «Бесіда».[1] Також домігся відкриття в місті української гімназії (1905), сприяв заснуванню філії товариства «Просвіта» (1877) та осередку Українського педагогічного товариства «Рідна школа». Член-засновик Руського Товариства Педагогічного, секретар Головної управи «Рідної школи», бібліотекар «Просвіти» у Львові.

У 1905 році передав свою бібліотеку студентському самоосвітньому гурткові в Станиславові.

Був особисто знайомий з Б. Грінченком, О. Маковеєм, М. Павликом і листувався з ними.

Від 1912 жив у с. Крушине на Львівщині.

Доробок[ред. | ред. код]

Автор статей із проблем освіти і виховання молоді в газетах «Діло», «Газета школьна», «Школьна часопись», «Ognisko domowe» (польською мовою) та ін., «Спомину про закладини філії „Просвіти“ в Станіславі», кількох підручників. Архів Заклинського, який зберігається у ЛНБ ім. В.Стефаника (ф. 48), містить чимало неопублікованих історико-літературних розвідок («Міжнародні відносини Австрії, Угорщини до північносхідних держав Європи», «Заклинський Корнило», «Про Закарпаття», «Хто був автором „Народних оповідань“ Марка Вовчка?», «Про Желехівського Євгена, вчителя в Станіславі», «Бандитизм на Угорській Руси» та ін.), а також «Фамілійні спогади» й «Щоденник». Дослідник творчості Ю.Федьковича, автор споминів про нього (1901), а також про П.Ніщинського (1903) та І.Нечуя-Левицького (1928). Дослідження Заклинського про «Слово о полку Ігоревім» (1906) високо оцінив Іван Франко.

Твори[ред. | ред. код]

  • Зверята шкодні і пожиточні в господарстві. — Львів, 1879
  • Географія Руси, ч. 1: Русь Галицька, Буковинська і Угорська. — Львів, 1887
  • З нашої етнографії. Бойки, гуцули, лемки. Львів, 1887;
  • Руський буквар для народних шкіл. Львів, 1887;
  • Про живооплоти і ліси. Львів, 1891;
  • Наше лихолетє: Історичні оповідання. Львів, 1892;
  • Чи можна Федьковича Косованом звати? (Слово в обороні правди). Львів, 1895;
  • Спомини про Федьковича. «ЛНВ», 1901, т. 13, кн. 2;
  • Спомини про Петра Ніщинського. Там само, 1903, т. 22, ч. 2;
  • За слідами Федьковича: Записки з прогульки по Буковині. Там само, 1905, т. 31, 32, ч. 2;
  • Пояснення одного темного місця в «Слові о полку Ігоревім». «ЗНТШ», 1906, т. 71, кн. 3;
  • Те саме: окреме вид. Львів, 1906;
  • Українські кольонії. Коломия, 1919.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]