Зіріди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зіріди
Дата створення / заснування 972
Засновник Зірі ібн Манад
Континент Африка і Європа
Держава Іфрикія, Аль-Андалус, Гранадська тайфа і Кордовський халіфат
Столиця Achird, Кайруан і Махдія
Форма правління монархія
Валюта Динар
На заміну Фатіміди
Час/дата припинення існування 1148
Розташування на карті
CMNS: Зіріди у Вікісховищі

Зіріди (берб: ⵉⵣⵉⵔⵉⵢⵏ, араб. الزيريون‎) — середньовічна берберська династія, що панувала на території сучасних північноафриканських держав Тунісу, Алжиру та Лівії в 972—1163 рр.

Бічна гілка Зірідів правила в Гранадському еміраті в Європі в 1013—1090 рр.

Заснування династії[ред. | ред. код]

Булуггін ібн Зірі. Засновник династії Зірідів. Пам'ятник в Алжирі

Родоначальник династії Зірі ібн Манад походив з берберського племені санхаджа. За допомогу, надану фатімідському халіфу Аль-Мансуру в боротьбі з повстанням хариджитів з берберського племені Іфрана на чолі з Абу Язідом у 947 році, Зірі ібн Мунаду було дозволено побудувати на схилах Джебель-Лахдара фортецю Ашир, а пізніше заснувати ще три міста: Алжир, Міліану і Медею, управління якими він доручив своєму синові Булуггіну ібн Зірі.

У 969 році 100 тис. фатімідське військо з Іфрикії за підтримки великого іфрикійський флоту рушило на завоювання Єгипту. Єгипетські іхшиди були розбиті у битві при Гізі і 7 липня фатімідські війська зайняли тогочасну столицю Єгипту — місто Фустат.

Займаючись військовою кампанією проти Єгипту, фатімідський халіф Аль-Муїзз призначив Булуггіна ібн Зірі в 1969 році намісником Іфрикії (Північна Африка). Коли в 972 році Аль-Муїзз переніс свою столицю з Махдії в Іфрикії до заснованого в Єгипті нового міста — Каїра, Булуггін ібн Зірі був призначений еміром (віце-королем) Іфрікії[1].

Столицею держави Зірідів стало священне місто Кайруан. У 978 р халіф Аль-Муїзз передав під управління Йусуфа ще й Триполітанію і Сицилію, над останньою номінально, оскільки Буллугін не мав флоту. 979 року Булуггін завдав поразки берберським племенам конфедерації зената (іфран, мазата, маграва, хавара), захопивши територію сучасного північного Марокко з містом Фес (за винятком міст Сеута і Танжер), а також Сіджильмаський емірат.

Виведення фатімідського флоту до Єгипту унеможливило утримання влади зірідів над кальбітською Сицилією, що оголосила незалежність ще в 948 році.

Втрата Алжиру[ред. | ред. код]

З кінця 980-х років Хаммад ібн Булуггін з династії Зірідів, поступово набуває впливу в центральному Магрибі. Він особливо посилився внаслідок успішних кампаній 999—1005 років проти берберів-зената, васалів Кордовського халіфату. 1007 року засновується нова резиденція Бені-Хаммад. 1008 року Хаммад ібн Булуггін фактично здобуває незалежність від Зірідів. 1014 року оголошує про визнання сюзереном сунітського аббасидського халіфу, що стало офіційним розірванням відносин з шиїтами Зірідами і Фатімідами[1]. Внаслідок успішної війни 1015—1018 років проти Зірідів, Хаммад ібн Булуггін здобуває незалежність, засновує власну династію та державу Хаммадідів.

Зречення шиїзму і розорення країни бедуїнами Бану Хіляль[ред. | ред. код]

Володіння Зірідів на початку XI ст.
Держави Зірідів і Хаммадидів у 2-й половині XI ст.

Незважаючи на політичну нестабільність, зірідський емір аль-Муїзз ібн Бадіс в 1048 р. зрікся шиїзму і оголосив про повернення до сунізму, а також відмовився від сюзеренітету шиїтів Фатімідів з Каїру і визнав духовне верховенство сунітів Аббасидів з Багдаду. Це рішення було підтримане міським арабським населенням Кайруана та інших великих міст.

У відповідь Фатіміди спровокували набіг на Іфрикію арабських бедуїнських кочових племен з Аравії — Бану-Хіляль і Бану-Сулайм, які розгромили Зірідів в битві при Хайдарані у 1052 році. Кочовики-бедуїни під час своїх набігів спустошили насадження і знищили сільськогосподарську інфраструктуру країни, що призвело до поширення в Іфрикії голоду. Їм не вдалось взяти Махдію, але вони захопили і зруйнували велику кількість інших міст країни, зокрема її стару столицю Кайруан.

Спустошення супроводжувалося розпадом держави Зірідів на окремі володіння. Хаммадіди, бічна гілка Зірідів з центрального Магрибу, що ще з 1018 р. оголосила про свою незалежність від Зірідів, скористалась нагодою, перейшовши на бік Фатімідів і захопила владу в багатьох містах Іфрикії, зокрема в Тунісі і Сусі, поставивши туди підконтрольних хаммадідам емірів. Поступово під контролем Зірідів залишилось лише портове місто Махдія на узбережжі Середземного моря, що змусило їх перенести свою активність на море і зайнятись піратством. Це викликало зворотну реакцію італійських морських республік і норманського королівства в Сицилії. Остаточно позиції династії були підірвані в результаті нападів європейців на їх столицю: в 1087 Махдію було пограбовано об'єднаним пізансько-генуезьким флотом[2].

1128 року алжирські хаммадіди захопити Туніс та усю прибережну територію північної Іфрікії, а також острів Джерба.

а в 1148 захоплено флотом норманського Сицилійського королівства на чолі з адміралом (еміром емірів) Георгієм Антіохійським[3]. В цьому ж році нормани захопили також прибережні міста Сус і Сфакс.

Держава Зірідів (темно зеленим) після від'єднання Хаммадідів (1018) і до нападу племен Бану Хіляль (1052)

Гранадські Зіріди[ред. | ред. код]

Бічна гілка Зірідів (від іншого сина Зірі ібн Мунада — Заві) правила в Гранаді в 1013—1090 рр.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Tibi, Amin (2002), p.514
  2. Norwich, John Julius. (1967)
  3. Norrwich, John Julius (1970)

Джерела[ред. | ред. код]