Калакура Ярослав Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Калакура Ярослав Степанович

Калакура Ярослав Степанович (нар.24 вересня 1937, с. Рудники, нині Підгаєцького району Тернопільської області) — відомий український історик, українознавець, історіограф, джерелознавець та архівознавець, акад. АН ВШ України з 1997 р.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в с. Рудники Підгаєцького повіту Тернопільського воєводства (Польща) — нині Підгаєцький район на Тернопіллі. Закінчив Коломийське педучилище (1955), історичний факультет Чернівецького університету (1963), аспірантуру в КДУ ім. Т. Г. Шевченка (1968). У 1968 р. захистив кандидатську, а в 1980 р. — докторську дисертації; з 1970 р. — доцент, з 1981 р. — професор.

В 1955–1956 рр. учителював у сільській школі на Коломийщині; у 1956–1964 рр. був на комсомольській роботі; у 1964–1969 рр. — викладач, доцент Івано-Франківського педінституту; у 1969–1972 рр. — відповідальний працівник ЦК КП України; у 1972–1981 рр. — заступник директора з наукової роботи Інституту підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при КДУ, доцент, професор Інституту; у 1981–1989 рр. — проректор з навчальної роботи КДУ ім. Т. Г. Шевченка, директор Інституту суспільних наук; 1989–2002 рр. — професор кафедри загальної історії, завідувач кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки, з 2003 р. — професор цієї кафедри. За сумісництвом — головний науковий співробітник Науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії, ст. науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.

Науковий доробок[ред.ред. код]

Тематика наукових досліджень охоплює ключові проблеми історії України, українознавства, методології, історіографії, джерелознавства та архівознавства.

Є автором понад 500 наукових, науково-популярних та навчально-методичних праць, у тому числі 85 індивідуальних і колективних монографій, 20 підручників та навчальних посібників; укладач ряду документальних збірників. Серед них:

  1. Общественные науки в высшей школе.(співавтор). — К.:Вища школа,1980.- 296 с.;
  2. Историография истории Украинской ССР. (співавтор).- К.:Наукова думка,1986.- 557 с.;
  3. Джерелознавство історії України. Довідник. (Заст.керівн.автор. кол.).- К.,1998.-212 с;
  4. Архівознавство. Підручник. (керівн. автор. колект.) — К.,1998.- 316 с.; друге, доп.- (за ред. Я.Калакури, І. Матяш).-К.,2002.-356 с.;
  5. Історія української культури. Зб. документів і матеріалів. — К.:Вища школа, 2000.- 607 с.;
  6. Історичне джерелознавство. Підручник. (керівн. автор. кол.).- К.:Либідь, 2002.- 436 с.;
  7. Історична наука: термінологічний і понятійний довідник.(співавтор). — К.:Вища школа, 2002.- 430 с.;
  8. Нариси історії архівної справи в Україні.(співавтор). — К.: «КМ академія», 2002.- 610 с.;
  9. Українська історіографія.: Курс лекцій.- К.:Генеза, 2004.- 496 с.; Вид. друге, доповн. — 2012.
  10. Історія української та зарубіжної культури. Навч. посібник. Вид. шосте, доп.(співавтор).-К.:Знання-Прес,2007.- 358 с.;
  11. Історичні засади українознавства. К.: НДІУ.- 2007.- 381 с. ;
  12. Історія українознавства (співавтор). — К.: Академвидав, 2011. −512 с.;
  13. Українознавче дослідження: теорія та методологія. — Тернопіль: «Джура», 2012. — 294 с.;
  14. Науковий інструментарій українознавця (співавтор).- К.: ННІУВІ, 2012. — 376 с.;
  15. Україна найдавнішого часу — ХVІІІ століття: цивілізаційний контекст пізнання (співавтор). — Кн. І. — К.- Чернівці-Тернопіль: Астон, 2012. — 700 с. та ін.

Підготував 15 докторів та 49 кандидатів наук. Був головою спеціалізованої вченої ради по захисту докторських і кандидатських дисертацій, членом експертної ради ВАК. Нині працює у двох спеціалізованих радах, є членом редколегії трьох міжвідомчих наукових збірників і одного журналу.

Звання і нагороди[ред.ред. код]

Заслужений працівник вищої школи України (1984), Відмінник народної освіти України (1997), Заслужений професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2003).

Нагороджений:

  • Почесною грамотою Верховної Ради УРСР (1987).
  • Орденом «За заслуги» ІІІ ст. (2002).
  • Почесною грамотою Верховної Ради України (2009, 2012).
  • АН ВШ України преміями ім. Василя Веретенникова (2000), Григорія Сковороди (2007).

Джерела[ред.ред. код]