Пероганич Юрій Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пероганич Юрій Йосипович
Юрій Пероганич 2021-11.jpg
Прізвисько perohanych
Народився 11 липня 1961(1961-07-11) (60 років)
Сможе, Сколівський район, Львівська область, Українська РСР, СРСР
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Національність українці
Діяльність громадський активіст, лобіст, вікіпедист, вікімедієць, краєзнавець, правник
Alma mater Київський інститут народного господарства імені Дем'яна Коротченка (1986), Київський технікум залізничного транспорту (1980) і Інститут міжнародних відносин Київського університету (2000)[1]
Знання мов українська, російська, англійська і польська
Заклад Асоціація підприємств інформаційних технологій України і Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»
Членство Rotary International, Funds Dissemination Committee[d], ВМУА і Чернігівське земляцтво в Києві
Посада генеральний директор і старший викладач
Батько Пероганич Йосип Юрійович[d]
Мати Пероганич Галина Олександрівна[d]
У шлюбі з Череп-Пероганич Тетяна Павлівна
Зріст 184 см

Ю́рій Йо́сипович Перога́нич (нар. 11 липня 1961(19610711) в селі Сможе Сколівського району Львівської області) — український громадський діяч у галузі інформаційно-комунікаційних технологій, культури та освіти, генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України, ініціатор створення і співзасновник громадської організації «Вікімедіа Україна».

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї вчителів.

Посвідчення «Відмінник народної освіти УРСР»

Батько Пероганич Йосип Юрійович (народився 18 квітня 1937 в селі Нижня Тернава у Верхньому Надсянні)[2] — відмінник народної освіти, нині пенсіонер. Йосип Пероганич і його родина були виселені 1946 з Тарнави-Нижньої. Йосип Пероганич закінчив Самбірське педагогічне училище, здобувши фах вчителя початкових класів. Вчителював у школах Сколівського району на Львівщині, водночас працював художником-оформлювачем. Оформив краєзнавчий музей у Сколівській школі-інтернаті. В 1975—1977 роках вчителював у селі Козари Носівського району, де організував духовий оркестр і керував ним. В 1977—1984 — художник-оформлювач за заводі «Побідит» у Носівці. З вересня 1984 — вчитель образотворчого мистецтва та креслення у Носівській середній школі № 3. Власноруч оформив і обладнав технічними засобами навчання кабінет естетики, займався естетичним оформленням шкільних приміщень, стендів, наочності. Керував гуртком ударних інструментів, започаткував ляльковий театр.[3]

Мати, Пероганич (дівоче прізвище Прищепа) Галина Олександрівна, народилася 1937 року в селі Лісні Хутори на Чернігівщині[4].

Шкільну освіту здобував у Сможанській восьмирічній школі (1968—1970), Сокальській школі-інтернаті (1970—1974), Сколівській школі-інтернаті (1974—1975), Козарській восьмирічній школі Носівського району Чернігівської області (1975—1976). У 1976—1980 навчався в Київському технікумі залізничного транспорту, отримав кваліфікацію «технік-математик-програміст». 1980—1986 навчався в Київському інституті народного господарства, нині Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, отримав диплом інженера-економіста. Другу вищу освіту отримав в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1996—2000, кваліфікація «магістр міжнародного права»).

З 1979 по 1991 працював на Обчислювальному центрі Південно-Західної залізниці. У 1992 переведений в службу статистики Управління Південно-Західної залізниці на посаду заступника начальника служби. 1992—2000 — заступник начальника управління статистики, заступник начальника управління зовнішніх зв'язків Укрзалізниці. Координував розробку і укладення міжнародних угод України — Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Польща про міжнародне сполучення через державний кордон, підготовку постанови Кабміну про приєднання України до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) та до Угоди про міжнародне пасажирське залізничне сполучення (УМПС).[5]

У 2000—2001 працює головним консультантом Комітету з питань будівництва, транспорту і зв'язку Верховної Ради України, редактором електронного бюлетеня та заступником директора видавництва «Юнікон Прес». У 2001—2003 — в Асоціації міжнародних експедиторів України на посаді помічника президента з питань міжнародних зв'язків. У 2003—2005 — керівник департаменту зовнішньоекономічних зв'язків в Міністерстві транспорту та зв'язку України. Член делегації України на 66-й сесії Комітету внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН, 17-19 лютого 2004, Женева[6].

Громадська, наукова і педагогічна діяльність[ред. | ред. код]

Лекція Юрія Пероганича на сцені Відкритого університету Майдану 30 грудня 2013

Член Національної спілки краєзнавців України. Член Міжнародної літературно-мистецької Академії України.[7] Член дорадчого комітету відзнаки «Золоті письменники України»[8].

Ініціатор створення[9] та співзасновник Громадської організації «Вікімедіа Україна», член її правління та виконавчий директор (2009—2013). Член Комітету з розподілу коштів Фонду Вікімедіа (2012—2014).[10]

У 2013 разом з Тетяною Череп-Пероганич заснував мистецький веб-портал «Жінка-УКРАЇНКА».

30 грудня 2013 прочитав лекцію «Українська Вікіпедія — мірило спроможності українського народу творити інтелектуальний продукт» у рамках Відкритого університету Майдану.[11]

З 2014 — член експертно-перевірної комісії Центрального державного електронного архіву України.[12]

У 2014—2016 керівник Носівського районного відділення товариства «Чернігівське земляцтво в Києві»,[13] з 2016 — почесний член Ради земляцтва.[14]

21 травня 2016 — спікер на конференції TEDxNAU.[15]

Був на громадських засадах помічником-консультантом народних депутатів України Миколи Носенка, Олега Панькевича, Віктора Галасюка, станом на листопад 2021 є на громадських засадах помічником-консультантом народного депутата України Олексія Жмерененцького[16][17].

У 2017 заснував вікіенциклопедію «Громадянське суспільство в Україні», в 2019 — «Енциклопедію Носівщини».[18][19][20].

У січні 2019 обраний до наглядової ради Української ради бізнесу[21].

З 2020 — за сумісництвом працює старшим викладачем кафедри журналістики, видавничої справи, поліграфії та редагування Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна». Викладає дисципліни: Медіаправо і медіабезпека; Новітні медіа.[22]

Публікації[ред. | ред. код]

Тетяна Череп-Пероганич, Владислав Обух і Юрій Пероганич у студії Українського радіо після прямого ефіру передачі «Українська хвиля», Київ, Хрещатик 26, 2 серпня 2015.

Автор однієї і співавтор трьох книг. Упорядник і перекладач книги «Підсумкові документи Всесвітнього саміту з питань інформаційного суспільства». Член редакційної колегії з підготовки видання книги «Марія Склодовська-Кюрі у Вікіпедії», Лодзь 2011.

Автор передмов до:

Співавтор, разом з Тетяною Череп-Пероганич, передмови до збірки «Материнська молитва. Українки — героям Майдану»[25][26].

Має кілька наукових публікацій.

Бібліографія

  • Пероганич Ю. «Покажчик термінів Статуту залізниць України». Науково-практичне видання — Київ: «Основа», 2002, — 152 сторінок. ISBN 966-7233-75-8
  • «Довідник експедитора». У двох книгах. Книга перша/ Д. В. Зеркалов, В. Г. Кушнірчук, Ю. Й. Пероганич та ін. — Київ: Основа, 2002. — 624 сторінок., ISBN 966-7233-90-1
  • «Довідник експедитора». У двох книгах. Книга друга/ Д. В. Зеркалов, В. Г. Кушнірчук, Ю. Й. Пероганич та ін. — Київ: Основа, 2002. — 528 сторінок., ISBN 966-699-001-6
  • «Довідник залізничника». У восьми книгах. Книга перша: Перевезення вантажів/ Зеркалов Д. В., Зайончковський І. В., Пероганич Ю. Й. та ін. — Київ: Основа, 2004. — 552 сторінок. ISBN 966-699-047-4
  • «Підсумкові документи Всесвітнього саміту з питань інформаційного суспільства». — Київ, 2006 / Юрій Пероганич — упорядкування і переклад.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Пам'ятна медаль Українського фонду культури «За вірність заповітам Кобзаря»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Hoffman R. LinkedIn — 2003.
  2. Наталя Кляшторна (2014-08-31). Закерзоння в українській Вікіпедії. Наше слово, №35. 
  3. Грані його педагогічного таланту / «Носівські вісті» за 15 квітня 2017, стор. 9
  4. Юрій Пероганич. Був у Жовтні Іллінський храм / «Носівські вісті» за 26 жовтня 2012, сторінка 5.
  5. Гурнак В. М. Історія створення транспортної інфраструктури в незалежній Україні. — Київ : НТУ, 2015, — 180 с. ISBN 978-966-632-238-1. Сторінка 55.
  6. Гурнак В. М. Історія створення транспортної інфраструктури в незалежній Україні. — Київ : НТУ, 2015, — 180 с. ISBN 978-966-632-238-1. Сторінка 143.
  7. Тетяна і Сергій Дзюби. Вірші 60-ма мовами світу. — Канада: Новий Світ; Міжнародна літературно-мистецька Академія України, 2015. — Т. III. — 315 с. ISBN 978-966-399-629-5 Сторінка 16.
  8. Золоті письменники України. Дорадчий Комітет
  9. Пероганич Юрій (26 лютого 2009). Відмінності між версіями «Вікіпедія:Вікізустрічі». Вікіпедія. Процитовано 24 травня 2021. 
  10. FDC members announced / The Signpost, 17 September 2012 (англ.)
  11. Лекції Відкритого університету Майдану
  12. Склад членів експертно–перевірної комісії Центрального державного електронного архіву України. Центральний державний електронний архів України. Процитовано 2014-06-12. 
  13. Тиждень земляцької активності. Процитовано 2014-12-15. 
  14. Людмила Орішко (2021-07-26). Урочисто відкрилася виставка «Я твій, Україно, навіки!». Товариство «Чернігівське земляцтво». 
  15. TEDxNAU. Архів оригіналу за 31 травня 2016. 
  16. Жмеренецький Олексій Сергійович. Офіційний портал Верховної Ради України. Процитовано 9 жовтня 2019. 
  17. Посіпаки. Відкрита база даних помічників народних депутатів України створена на основі офіційної інформації Апарату Верховної Ради України. Пероганич Юрій Йосипович.
  18. Сніжана Божок (16 квітня 2020). Енциклопедія Носівщини багатіє з кожним днем. Інформаційний портал Чернігівщини. 
  19. Носівщина має власну енциклопедію // Світ-інфо. — № 174, 7 травня 2020. — С. 14.
  20. Юрій Пероганич. «Енциклопедія Носівщини» – перша онлайн-енциклопедія Чернігівщини // Енциклопедичний вісник України. — № 12, 2020. — С. 65–71.
  21. Наглядова Рада – Українська Рада Бізнесу. 
  22. Пероганич Юрій Йосипович. Університет «Україна». Процитовано 14 січня 2021. 
  23. «Вікі любить пам'ятки — 2012», Київ, «Український пріоритет», 2012, 64 сторінки. ISBN 978-966-2669-26-8 commons:File:Wlm_2012_Ukraine.pdf, сторінка 5.
  24. «Поетична топоніміка»: Поезія та проза про села і міста України. (Літературно-краєзнавче видання. Альманах). — Редактор-упорядник — Любов Сердунич. / Хмельницький: ФОП Цюпак, 2015. — 228 с.: іл., сторінка 2
  25. Українки — героям Майдану
  26. Роман Гривінський. Поезія Майдану: перші збірки вже у продажу. Газета «День» №56, (2014). Процитовано 2014-03-28. 
  27. В Україні визначили найзначимішу людину галузі ІКТ. 3 листопада 2008. Архів оригіналу за 8 січня 2009. Процитовано 31 грудня 2015. 
  28. Ігор Павлюк (31 грудня 2015). Лауреати міжнародної Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша за 2016 рік. Мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА». Процитовано 31 грудня 2015. 
  29. Названо лауреатів міжнародної Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша за 2016 рік. Буквоїд. 31 грудня 2015. Процитовано 1 січня 2016. 
  30. Сергій Дзюба (29 березня 2017). Лауреати Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» за 2017 рік. Жінка-УКРАЇНКА. 
  31. Стали відомі лауреати Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди. Буквоїд. 2018.08.02. 
  32. Нагороджені міжнародною медаллю Івана Мазепи. Буквоїд. 2019-01-02. Архів оригіналу за 2019-01-02. 
  33. У Києві вручили першу українську відзнаку для редакторів Вікіпедії. MediaSapiens. 2021-06-07. 

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • В. Фурса. Пероганич Юрій Йосипович / В. Фурса // Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6. — С. 28, 222—224.
  • Сергій Брунь. Юрій Пероганич: патрульний української Вікіпедії // Організатор. — 2011. — № 1. — С. 30—34. Посилання[недоступне посилання з липня 2019]