Пероганич Юрій Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пероганич Юрій Йосипович
Юрій Пероганич 2021-11.jpg
Народився 11 липня 1961(1961-07-11) (61 рік)
Сможе, Сколівський район, Львівська область, Українська РСР, СРСР
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність громадський активіст, лобіст, вікіпедист, вікімедієць, краєзнавець, правник
Alma mater Інститут міжнародних відносин Київського університету (2000)[1], Київський інститут народного господарства імені Дем'яна Коротченка (1986) і Київський технікум залізничного транспорту (1980)
Знання мов українська, російська, англійська і польська
Заклад Асоціація підприємств інформаційних технологій України і Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»
Членство Rotary International, Funds Dissemination Committee[d], ВМУА і Чернігівське земляцтво в Києві
Посада генеральний директор і старший викладач
Партія незалежний політик
Батько Пероганич Йосип Юрійович[d]
Мати Пероганич Галина Олександрівна[d]
У шлюбі з Череп-Пероганич Тетяна Павлівна[2]
Зріст 184 см

Ю́рій Йо́сипович Перога́нич (нар. 11 липня 1961(19610711), с. Сможе Сколівського району Львівської області) — український громадський діяч у галузі інформаційно-комунікаційних технологій, культури й освіти, генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України, співзасновник громадської організації «Вікімедіа Україна».

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї вчителів.

Батько Пероганич Йосип Юрійович (18 квітня 1937, село Нижня Тернава у Верхньому Надсянні — 23 червня 2022)[3] — вчитель, відмінник народної освіти[4][5][6].

Мати, Пероганич (дівоче прізвище Прищепа) Галина Олександрівна, народилася 1937 року в селі Лісні Хутори на Чернігівщині[7].

Шкільну освіту здобував у Сможанській восьмирічній школі (1968—1970), Сокальській школі-інтернаті (1970—1974), Сколівській школі-інтернаті (1974—1975), Козарській восьмирічній школі Носівського району Чернігівської області (1975—1976). У 1976—1980 навчався в Київському технікумі залізничного транспорту, отримав кваліфікацію «технік-математик-програміст». 1980—1986 навчався в Київському інституті народного господарства, нині Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, отримав диплом інженера-економіста. Другу вищу освіту здобув в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1996—2000, кваліфікація «магістр міжнародного права»).

З 1979 до 1991 працював в Обчислювальному центрі Південно-Західної залізниці. У 1992 переведений в службу статистики Управління Південно-Західної залізниці на посаду заступника начальника служби. 1992—2000 — заступник начальника управління статистики, заступник начальника управління зовнішніх зв'язків Укрзалізниці. Координував розробку і укладення міжнародних угод України — Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Польща про міжнародне сполучення через державний кордон, підготовку постанови Кабміну про приєднання України до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) та до Угоди про міжнародне пасажирське залізничне сполучення (УМПС).[8]

У 2000—2001 працював головним консультантом Комітету з питань будівництва, транспорту і зв'язку Верховної Ради України, редактором електронного бюлетеня та заступником директора видавництва «Юнікон Прес». У 2001—2003 працював в Асоціації міжнародних експедиторів України на посаді помічника президента з питань міжнародних зв'язків. У 2003—2005 — керівник департаменту зовнішньоекономічних зв'язків у Міністерстві транспорту та зв'язку України. Член делегації України на 66-й сесії Комітету внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН, 17-19 лютого 2004, Женева[9].

З жовтня 2006 — виконавчий директор Асоціації ІТ-дистрб'юторів, з липня 2007 — генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України.[джерело?]

Громадська, наукова і педагогічна діяльність[ред. | ред. код]

Лекція Юрія Пероганича на сцені Відкритого університету Майдану 30 грудня 2013

Член Національної спілки краєзнавців України. Член Міжнародної літературно-мистецької Академії України.[10] Член дорадчого комітету відзнаки «Золоті письменники України»[11].

Співзасновник Громадської організації «Вікімедіа Україна», член її правління та виконавчий директор (2009—2013). Член Комітету з розподілу коштів Фонду Вікімедіа (2012—2014).[12]

У 2013 разом з Тетяною Череп-Пероганич заснував мистецький вебпортал «Жінка-УКРАЇНКА».[джерело?]

З 2014 — член експертно-перевірної комісії Центрального державного електронного архіву України.[13]

У 2014—2016 — керівник Носівського районного відділення товариства «Чернігівське земляцтво в Києві»,[14] з 2016 — почесний член Ради земляцтва.[15]

Був на громадських засадах помічником-консультантом народних депутатів України Миколи Носенка, Олега Панькевича, Віктора Галасюка, станом на листопад 2021 є на громадських засадах помічником-консультантом народного депутата України Олексія Жмерененцького[16][17].

У 2017 заснував вікіенциклопедію «Громадянське суспільство в Україні», 2019 року — «Енциклопедію Носівщини».[18][19][20].

У січні 2019 обраний до наглядової ради Української ради бізнесу[21].

З 2020 працює за сумісництвом старшим викладачем кафедри журналістики, видавничої справи, поліграфії та редагування Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна». Викладає дисципліни «Медіаправо і медіабезпека», «Новітні медіа».[22]

Є індивідуальним членом глобальної мережі Creative Commons.[23]

Публікації[ред. | ред. код]

Тетяна Череп-Пероганич, Владислав Обух і Юрій Пероганич у студії Українського радіо після прямого ефіру передачі «Українська хвиля», Київ, Хрещатик 26, 2 серпня 2015.

Автор однієї і співавтор трьох книг. Упорядник і перекладач книги «Підсумкові документи Всесвітнього саміту з питань інформаційного суспільства». Член редакційної колегії з підготовки видання книги «Марія Склодовська-Кюрі у Вікіпедії», Лодзь 2011.[джерело?]

Автор передмов до:

Співавтор, разом з Тетяною Череп-Пероганич, передмови до збірки «Материнська молитва. Українки — героям Майдану»[26][27].

Має кілька наукових публікацій.

Бібліографія

  • Пероганич Ю. «Покажчик термінів Статуту залізниць України». Науково-практичне видання — Київ: «Основа», 2002, — 152 сторінок. ISBN 966-7233-75-8
  • «Довідник експедитора». У двох книгах. Книга перша/ Д. В. Зеркалов, В. Г. Кушнірчук, Ю. Й. Пероганич та ін. — Київ: Основа, 2002. — 624 сторінок., ISBN 966-7233-90-1
  • «Довідник експедитора». У двох книгах. Книга друга/ Д. В. Зеркалов, В. Г. Кушнірчук, Ю. Й. Пероганич та ін. — Київ: Основа, 2002. — 528 сторінок., ISBN 966-699-001-6
  • «Довідник залізничника». У восьми книгах. Книга перша: Перевезення вантажів/ Зеркалов Д. В., Зайончковський І. В., Пероганич Ю. Й. та ін. — Київ: Основа, 2004. — 552 сторінок. ISBN 966-699-047-4
  • «Підсумкові документи Всесвітнього саміту з питань інформаційного суспільства». — Київ, 2006 / Юрій Пероганич — упорядкування і переклад.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Пам'ятна медаль Українського фонду культури «За вірність заповітам Кобзаря»
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg YouTube full-color icon (2017).svg Юрій Пероганич в телеефірі 24 Каналу. Російська "Вікіпедія" стрімко втрачає популярність / ПРИЧИНИ (4 жовтня 2022) на YouTube

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Hoffman R. LinkedIn — 2003.
  2. http://labs.journ.univ.kiev.ua/spring2017/%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BF-%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%87-%D1%82%D0%B5%D1%82%D1%8F%D0%BD%D0%B0-%D0%BF%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0/
  3. Наталя Кляшторна (31 серпня 2014). Закерзоння в українській Вікіпедії. Наше слово, №35. Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 4 квітня 2020. 
  4. Грані його педагогічного таланту / «Носівські вісті» за 15 квітня 2017, стор. 9
  5. Вічна пам'ять // Носівські вісті. — № 16 (9770), 30 червня 2022. — С. 4.
  6. Увійшов у вічність відомий педагог, музикант, художник з Ніжинщини. Новини Ніжина. 23 червня 2022. Процитовано 30 червня 2022. 
  7. Юрій Пероганич. Був у Жовтні Іллінський храм / «Носівські вісті» за 26 жовтня 2012, сторінка 5.
  8. Гурнак В. М. Історія створення транспортної інфраструктури в незалежній Україні. — Київ : НТУ, 2015, — 180 с. ISBN 978-966-632-238-1. Сторінка 55.
  9. Гурнак В. М. Історія створення транспортної інфраструктури в незалежній Україні. — Київ : НТУ, 2015, — 180 с. ISBN 978-966-632-238-1. Сторінка 143.
  10. Тетяна і Сергій Дзюби. Вірші 60-ма мовами світу. [Архівовано 25 листопада 2015 у Wayback Machine.] — Канада: Новий Світ; Міжнародна літературно-мистецька Академія України, 2015. — Т. III. — 315 с. ISBN 978-966-399-629-5 Сторінка 16.
  11. Дорадчий Комітет. goldenwriters.com.ua. Архів оригіналу за 1 січня 2017. Процитовано 20 листопада 2012. 
  12. FDC members announced / The Signpost, 17 September 2012 (англ.)
  13. Склад членів експертно–перевірної комісії Центрального державного електронного архіву України. Центральний державний електронний архів України. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 12 червня 2014. 
  14. Тиждень земляцької активності. Архів оригіналу за 15 грудня 2014. Процитовано 15 грудня 2014. 
  15. Людмила Орішко (26 липня 2021). Урочисто відкрилася виставка «Я твій, Україно, навіки!». Товариство «Чернігівське земляцтво». Архів оригіналу за 27 липня 2021. Процитовано 27 липня 2021. 
  16. Жмеренецький Олексій Сергійович. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 1 вересня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019. 
  17. Посіпаки. Відкрита база даних помічників народних депутатів України створена на основі офіційної інформації Апарату Верховної Ради України. Пероганич Юрій Йосипович. Архів оригіналу за 27 січня 2016. Процитовано 17 січня 2016. 
  18. Сніжана Божок (16 квітня 2020). Енциклопедія Носівщини багатіє з кожним днем. Інформаційний портал Чернігівщини. Архів оригіналу за 10 серпня 2020. 
  19. Носівщина має власну енциклопедію // Світ-інфо. — № 174, 7 травня 2020. — С. 14. Архівовано з джерела 27 жовтня 2021. Процитовано 11 травня 2020.
  20. Юрій Пероганич. «Енциклопедія Носівщини» – перша онлайн-енциклопедія Чернігівщини // Енциклопедичний вісник України. — № 12, 2020. — С. 65–71.
  21. Наглядова Рада – Українська Рада Бізнесу. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. 
  22. Пероганич Юрій Йосипович. Університет «Україна». Архів оригіналу за 14 січня 2022. Процитовано 14 січня 2021. 
  23. Yuri Perohanych (англ.). CC Global Network. Процитовано 2 жовтня 2022. 
  24. «Вікі любить пам'ятки — 2012», Київ, «Український пріоритет», 2012, 64 сторінки. ISBN 978-966-2669-26-8 commons:File:Wlm_2012_Ukraine.pdf, сторінка 5.
  25. «Поетична топоніміка»: Поезія та проза про села і міста України. (Літературно-краєзнавче видання. Альманах). — Редактор-упорядник — Любов Сердунич. / Хмельницький: ФОП Цюпак, 2015. — 228 с.: іл., сторінка 2
  26. Українки — героям Майдану | Жінка-УКРАЇНКА. ukrainka.org.ua. Архів оригіналу за 6 березня 2014. Процитовано 7 березня 2014. 
  27. Роман Гривінський. Поезія Майдану: перші збірки вже у продажу. Газета «День» №56, (2014). Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 28 березня 2014. 
  28. В Україні визначили найзначимішу людину галузі ІКТ. 3 листопада 2008. Архів оригіналу за 8 січня 2009. Процитовано 31 грудня 2015. 
  29. Ігор Павлюк (31 грудня 2015). Лауреати міжнародної Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша за 2016 рік. Мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 31 грудня 2015. 
  30. Названо лауреатів міжнародної Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша за 2016 рік. Буквоїд. 31 грудня 2015. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 1 січня 2016. 
  31. Сергій Дзюба (29 березня 2017). Лауреати Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» за 2017 рік. Жінка-УКРАЇНКА. Архів оригіналу за 12 червня 2020. 
  32. Стали відомі лауреати Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди. Буквоїд. 2018.08.02. Архів оригіналу за 5 серпня 2018. 
  33. Нагороджені міжнародною медаллю Івана Мазепи. Буквоїд. 2 січня 2019. Архів оригіналу за 2 січня 2019. 
  34. У Києві вручили першу українську відзнаку для редакторів Вікіпедії. MediaSapiens. 7 червня 2021. Архів оригіналу за 7 червня 2021. Процитовано 7 червня 2021. 

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • В. Фурса. Пероганич Юрій Йосипович / В. Фурса // Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6. — С. 28, 222—224.
  • Сергій Брунь. Юрій Пероганич: патрульний української Вікіпедії // Організатор. — 2011. — № 1. — С. 30—34. Посилання[недоступне посилання з липня 2019]