Кальчинівка (Бахмацький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Кальчинівка
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Бахмацький
Рада/громада Біловежівська сільська рада
Код КОАТУУ 7420381006
Основні дані
Населення 21
Площа 0,287 км²
Густота населення 73,17 осіб/км²
Поштовий індекс 16552
Телефонний код +380 4635
Географічні дані
Географічні координати 51°01′03″ пн. ш. 32°42′08″ сх. д. / 51.01750° пн. ш. 32.70222° сх. д. / 51.01750; 32.70222Координати: 51°01′03″ пн. ш. 32°42′08″ сх. д. / 51.01750° пн. ш. 32.70222° сх. д. / 51.01750; 32.70222
Середня висота
над рівнем моря
137 м
Найближча залізнична станція Григорівка
Відстань до
залізничної станції
8 км
Місцева влада
Адреса ради 16550, с. Біловежі Перші, вул. Центральна, 45; тел. 47-5-12
Карта
Кальчинівка. Карта розташування: Україна
Кальчинівка
Кальчинівка
Кальчинівка. Карта розташування: Чернігівська область
Кальчинівка
Кальчинівка

Кальчи́нівка — село в Україні, в Чернігівській області, Бахмацькому районі. Входить до складу Біловежівської сільради з центром у селі Біловежі Перші.

Географічне положення[ред. | ред. код]

Село Кальчинівка розташоване на півдні Бахмацького району [1] і знаходиться за 6 км на південний захід від села Біловежі Перші. Віддаль до районного центру 21 км і до залізничної станції Григорівка – 8 км. Середня висота над рівнем моря – 137 м. Біля села бере початок р. Остер.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Кальчинівка – давнє українське козацьке поселення, засноване на початку XVII століття. Воно є на мапі де Боплана 1648 року, називалося Колчиновка[2].

1766 року в Кальчинівці поселилися німецькі колоністи, які переселилися з Гессена, а також із Саксонії, Ганновера і Прусії, були вони лютеранами[3]. На той період у Кальчинівці вже було 9 хат та 5 мазанок, тому назву поселення зберегли[4].

1859 року в німецькій колонії Кальчинівка Борзнянського повіту Чернігівської губернії мешкало 334 особи (174 особи чоловічої статі та 160 — жіночої), налічувалось 35 дворових господарств[5].

Станом на 1885 рік у колишньому колоніальному селі, центрі Кальчинівської волості, мешкало 585 осіб, налічувалось 64 дворових господарства, діяли заїжджий двір і лавка[6].

За переписом 1897 року в Кальчинівці мешкало 898 осіб (472 особи чоловічої статі та 426 — жіночої), з них 797 протестантів[7].

Станом на 1901 рік у селі мешкало 772 особи (400 осіб чоловічої статі та 372 — жіночої)[8]. Зменшення населення обумовлено переїздами німців у інші поселення.

У 1923 році була проведена територіальна реформа, за якою село стало центром Кальчинівської сільради і ввійшло до Парафіївського району Конотопської округи. Станом на 1924 рік у селі проживало 1094 особи, налічувалось 198 дворових господарств[9].

З літа 1929 року розпочалася колективізація селянських господарств. На масові протести німецьких селян проти примусової колективізації влада відповіла репресіями, частину жителів Кальчинівки об’явили куркулями і розкуркулили. Куркулів другої категорії депортували, переважно до Казахстану, а також на Урал і в Киргизію. Прізвища депортованих частково встановлено за списками мобілізованих у Трудармію в 1942 році [10] та з відомостей про політичні репресії 1937-1938 років на нових місцях проживання [11]. Всього знайдено 26 членів родин, з них 13 осіб з роду Сартісонів. Середня чисельність німецької сім’ї складала 6 осіб, тож кількість депортованих приблизно дорівнювала 150-160 осіб, дані орієнтовні.

Після створення в 1932 році Чернігівської області село ввійшло до складу Дмитрівського району.

Голодомор 1932-1933 років не обминув і Кальчинівку. Зафіксовано смерть від голоду двох осіб, то були українці [12]. А відомостей про німців немає, списки померлих складалися за показами очевидців, німців на той період у селі вже не було.

Під час сталінських репресій 1937-1938 років були засуджені до розстрілу 3 жителі села, Готфрід і Міллери, а Нейман отримав 10 років концтаборів[13][14]. Кількість репресованих порівняно з іншими німецькими поселеннями була меншою. В селі був зразковий німецький колгосп, який славився високими врожаями зернових культур, а ще тут здавна вирощували породистих коней (воли німцям не подобались). Колгосп очолював комуніст Християн Едель, а його брат Данило був головою сільради[15][16].

В серпні 1941 року частина жителів Кальчинівки була мобілізована в робочі колони, разом із жителями українських сіл вони копали окопи, протитанкові рови та будували інші укріплення на західному напрямку.

Наприкінці серпня 1941 року вийшло розпорядження більшовицької влади про депортацію німців у східні райони країни[17]. Але Чернігівський відділ НКВС не встиг виконати це розпорядження, оскільки 9 вересня Чернігів був захоплений німцями. Німецькі війська захопили село Кальчинівку 14 вересня 1941 року.

Жителі села, які в той період перебували на схід від місця проживання, були депортовані, а чоловіків мобілізували в Трудармію.

Під час окупації жителі села підпорядковувалися Роменському ортскоменданту і бургомістру Роменського гебіту. Селяни добилися відновлення індивідуальних селянських господарств, хоча окупаційна влада наполягала на створенні сільської общини на зразок колгоспу[3].

Напередодні 1942 року каральний загін мадярів вчинив жорстоку розправу над родиною Еделів. Християн і Данило Еделі після окупації Чернігівщини перебували в підпіллі. Карателі розстріляли обох братів і всю сім’ю Християна, дружину і 9 дітей, серед яких були одномісячні близнюки Микола та його сестра. А сім’ї Данила Еделя вдалося втекти[16].

З серпня 1943 року почалася широкомасштабна евакуація етнічних німців з території Рейхскомісаріату Україна до Німеччини[18]. З наближенням фронту у кінці серпня – на початку вересня 1943 року жителі Кальчинівки разом з німцями з інших лютеранських сіл (Білі Вежі № 2, Городок, Рундевізія) попрямували своїм ходом на підводах на захід[3]. Тих, хто не хотів переїжджати, вивозили примусово.

У березні 1944 року біженці були розміщені в районі Вартегау в Західній Польщі, а в січні 1945 року втекли далі на захід. В окупованій Німеччині частина жителів Кальчинівки була виявлена розшуковими командами НКВС, інших жителів видали НКВС в американській і англійській зонах окупації. Вони були депортовані, переважно, в Кіровську та Вологодську області Росії, а іншим вдалося втекти[3][19].

Село Кальчинівку визволили 13 вересня 1943 року бійці 2-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії 18-го гвардійського стрілецького корпусу 60-ї армії[20].

Після звільнення села німців, які ще залишалися, депортували до Казахстану та в Сибір, серед депортованих була і сім’я Данила Еделя. В селі залишилися лише українці, яких доповнили переселенцями.

Після війни чисельність населення поступово зменшувалась, в 2007 році в чотирьох хатах проживало по 1-2 особи[21]. Село на межі зникнення.

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Мапа із зображенням місцезнаходження Кальчинівки

Пам'ятки[ред. | ред. код]

У селі знаходиться пам'ятник німецькій родині Еделів. Валентин, син Данила Еделя в 1970-х роках знайшов у архівах інформацію про антифашистську діяльність батька та його брата. Пам’ятник було встановлено за сприяння адміністрації Бахмацького району[16].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Карта Бахмацького району
  2. Карта України Де Боплана 1648 р.
  3. а б в г Брандес Д. , Плеве И. Энциклопедия немцев России. Беловежские колонии.
  4. Володимир Гужій. Молитва за землю сіверську.
  5. Список населенных мест Российской Империи по сведениям 1859 года. – Т. XLVIII: Черниговская губерния.
  6. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  7. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г.
  8. Список населенных мест Черниговской губернии, имеющих не менее 10 жителей, по данным за 1901 год / Чернигов. губ. стат. комитет. - Чернигов : Тип. губ. правления, 1902.
  9. Список населенных мест Черниговской губернии. 1924 год / Центральное статистическое управление; Черниговское губернское статистическое бюро. – Чернигов: Госпиполитография, 1924. – 164 c.
  10. Книга памяти немцев-трудармейцев ИТЛ Бакалстрой-Челябметаллургстрой 1942-1946 гг.
  11. Жертвы политического террора в СССР.
  12. Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Чернігівська область.
  13. Реабілітовані історією. Чернігівська область. Книга 4.
  14. Реабілітовані історією. Чернігівська область. Книга 6.
  15. Тетяна Стрикун. Німецька «Взаємодія» у Бахмачі.
  16. а б в Б.Киричок. …І наші земляки – німці.
  17. Постановление политбюро ЦК ВКП(б) "О немцах, проживающих не территории Украинской ССР" от 31.08.1941.
  18. Немецкое население СССР на оккупированных территориях. Репатрианты.
  19. Українські німці.
  20. Боевое донесение № 245 20-00 13.9.43 года ШТАКОР 18 ГВ сев. ок. Григоровка.
  21. Тетяна Стрикун. В пошуках старої батьківщини (ч. 2)

Посилання[ред. | ред. код]