Кальчинівка (Ніжинський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Кальчинівка
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Ніжинський район
Громада Бахмацька міська громада
Рада Біловежівська сільська рада
Код КАТОТТГ UA74040030170091843
Основні дані
Населення 21
Площа 0,287 км²
Густота населення 73,17 осіб/км²
Поштовий індекс 16552
Телефонний код +380 4635
Географічні дані
Географічні координати 51°01′03″ пн. ш. 32°42′08″ сх. д. / 51.01750° пн. ш. 32.70222° сх. д. / 51.01750; 32.70222Координати: 51°01′03″ пн. ш. 32°42′08″ сх. д. / 51.01750° пн. ш. 32.70222° сх. д. / 51.01750; 32.70222
Середня висота
над рівнем моря
137 м
Найближча залізнична станція Григорівка
Відстань до
залізничної станції
8 км
Місцева влада
Адреса ради 16550, с. Біловежі Перші, вул. Центральна, 45
Карта
Кальчинівка. Карта розташування: Україна
Кальчинівка
Кальчинівка
Кальчинівка. Карта розташування: Чернігівська область
Кальчинівка
Кальчинівка
Мапа

Кальчи́нівка — село в Україні, у Бахмацькій міській громаді Ніжинського району Чернігівської області. До 2020 входило до складу Біловежівської сільради з центром у селі Біловежі Перші.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р від 12 червня 2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Бахмацької міської громади.[1]

Географія[ред. | ред. код]

Село Кальчинівка розташоване на сході Ніжинського району [2] і знаходиться за 6 км на південний захід від села Біловежі Перші. Віддаль до центру громади 21 км і до залізничної станції Григорівка – 8 км. Середня висота над рівнем моря – 137 м. Біля села бере початок р. Остер.

Історія[ред. | ред. код]

Кальчинівка – давнє українське козацьке поселення, засноване на початку XVII століття. Воно є на мапі де Боплана 1648 року, називалося Колчиновка[3].

1766 року в Кальчинівці поселилися німецькі колоністи, які переселилися з Гессена, а також із Саксонії, Ганновера і Прусії, були вони лютеранами[4]. На той період у Кальчинівці вже було 9 хат та 5 мазанок, тому назву поселення зберегли[5].

1859 року в німецькій колонії Кальчинівка Борзнянського повіту Чернігівської губернії мешкало 334 особи (174 особи чоловічої статі та 160 — жіночої), налічувалось 35 дворових господарств[6].

Станом на 1885 рік у колишньому колоніальному селі, центрі Кальчинівської волості, мешкало 585 осіб, налічувалось 64 дворових господарства, діяли заїжджий двір і лавка[7].

За переписом 1897 року в Кальчинівці мешкало 898 осіб (472 особи чоловічої статі та 426 — жіночої), з них 797 протестантів[8].

Станом на 1901 рік у селі мешкало 772 особи (400 осіб чоловічої статі та 372 — жіночої)[9]. Зменшення населення обумовлено переїздами німців у інші поселення.

У 1923 році була проведена територіальна реформа, за якою село стало центром Кальчинівської сільради і ввійшло до Парафіївського району Конотопської округи. Станом на 1924 рік у селі проживало 1094 особи, налічувалось 198 дворових господарств[10].

З літа 1929 року розпочалася колективізація селянських господарств. На масові протести німецьких селян проти примусової колективізації влада відповіла репресіями, частину жителів Кальчинівки об’явили куркулями і розкуркулили. Куркулів другої категорії депортували, переважно до Казахстану, а також на Урал і в Киргизію. Прізвища депортованих частково встановлено за списками мобілізованих у Трудармію в 1942 році [11] та з відомостей про політичні репресії 1937-1938 років на нових місцях проживання [12]. Всього знайдено 26 членів родин, з них 13 осіб з роду Сартісонів. Середня чисельність німецької сім’ї складала 6 осіб, тож кількість депортованих приблизно дорівнювала 150-160 осіб, дані орієнтовні.

Після створення в 1932 році Чернігівської області село ввійшло до складу Дмитрівського району.

Голодомор 1932-1933 років не обминув і Кальчинівку. Зафіксовано смерть від голоду двох осіб, то були українці [13]. А відомостей про німців немає, списки померлих складалися за показами очевидців, німців на той період у селі вже не було.

Під час сталінських репресій 1937-1938 років були засуджені до розстрілу 3 жителі села, Готфрід і Міллери, а Нейман отримав 10 років концтаборів[14][15]. Кількість репресованих порівняно з іншими німецькими поселеннями була меншою. В селі був зразковий німецький колгосп, який славився високими врожаями зернових культур, а ще тут здавна вирощували породистих коней (воли німцям не подобались). Колгосп очолював комуніст Християн Едель, а його брат Данило був головою сільради[16][17].

В серпні 1941 року частина жителів Кальчинівки була мобілізована в робочі колони, разом із жителями українських сіл вони копали окопи, протитанкові рови та будували інші укріплення на західному напрямку.

Наприкінці серпня 1941 року вийшло розпорядження більшовицької влади про депортацію німців у східні райони країни[18]. Але Чернігівський відділ НКВС не встиг виконати це розпорядження, оскільки 9 вересня Чернігів був захоплений німцями. Німецькі війська захопили село Кальчинівку 14 вересня 1941 року.

Жителі села, які в той період перебували на схід від місця проживання, були депортовані, а чоловіків мобілізували в Трудармію.

Під час окупації жителі села підпорядковувалися Роменському ортскоменданту і бургомістру Роменського гебіту. Селяни добилися відновлення індивідуальних селянських господарств, хоча окупаційна влада наполягала на створенні сільської общини на зразок колгоспу[4].

Напередодні 1942 року каральний загін мадярів вчинив жорстоку розправу над родиною Еделів. Християн і Данило Еделі після окупації Чернігівщини перебували в підпіллі. Карателі розстріляли обох братів і всю сім’ю Християна, дружину і 9 дітей, серед яких були одномісячні близнюки Микола та його сестра. А сім’ї Данила Еделя вдалося втекти[17].

З серпня 1943 року почалася широкомасштабна евакуація етнічних німців з території Рейхскомісаріату Україна до Німеччини[19]. З наближенням фронту у кінці серпня – на початку вересня 1943 року жителі Кальчинівки разом з німцями з інших лютеранських сіл (Білі Вежі № 2, Городок, Рундевізія) попрямували своїм ходом на підводах на захід[4]. Тих, хто не хотів переїжджати, вивозили примусово.

У березні 1944 року біженці були розміщені в районі Вартегау в Західній Польщі, а в січні 1945 року втекли далі на захід. В окупованій Німеччині частина жителів Кальчинівки була виявлена розшуковими командами НКВС, інших жителів видали НКВС в американській і англійській зонах окупації. Вони були депортовані, переважно, у Кіровську та Вологодську області Росії, а іншим вдалося втекти[4][20].

Село Кальчинівку визволили 13 вересня 1943 року бійці 2-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії 18-го гвардійського стрілецького корпусу 60-ї армії[21].

Після звільнення села німців, які ще залишалися, депортували до Казахстану та в Сибір, серед депортованих була і сім’я Данила Еделя. В селі залишилися лише українці, яких доповнили переселенцями.

Після війни чисельність населення поступово зменшувалась, в 2007 році в чотирьох хатах проживало по 1-2 особи[22]. Село на межі зникнення.

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Мапа із зображенням місцезнаходження Кальчинівки

Пам'ятки[ред. | ред. код]

У селі знаходиться пам'ятник німецькій родині Еделів. Валентин, син Данила Еделя в 1970-х роках знайшов у архівах інформацію про антифашистську діяльність батька та його брата. Пам’ятник було встановлено за сприяння адміністрації Бахмацького району[17].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 10 липня 2022. 
  2. Карта Бахмацького району. Архів оригіналу за 6 жовтня 2019. Процитовано 18 вересня 2019. 
  3. Карта України Де Боплана 1648 р. Архів оригіналу за 21 березня 2019. Процитовано 18 вересня 2019. 
  4. а б в г Брандес Д. , Плеве И. Энциклопедия немцев России. Беловежские колонии. [Архівовано 21 вересня 2018 у Wayback Machine.]
  5. Володимир Гужій. Молитва за землю сіверську. [Архівовано 3 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
  6. Список населенных мест Российской Империи по сведениям 1859 года. – Т. XLVIII: Черниговская губерния. Архів оригіналу за 28 вересня 2019. Процитовано 18 вересня 2019. 
  7. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  8. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. Архів оригіналу за 4 жовтня 2018. Процитовано 18 вересня 2019. 
  9. Список населенных мест Черниговской губернии, имеющих не менее 10 жителей, по данным за 1901 год / Чернигов. губ. стат. комитет. - Чернигов : Тип. губ. правления, 1902. Архів оригіналу за 29 липня 2019. Процитовано 18 вересня 2019. 
  10. Список населенных мест Черниговской губернии. 1924 год / Центральное статистическое управление; Черниговское губернское статистическое бюро. – Чернигов: Госпиполитография, 1924. – 164 c. Архів оригіналу за 28 вересня 2019. Процитовано 18 вересня 2019. 
  11. Книга памяти немцев-трудармейцев ИТЛ Бакалстрой-Челябметаллургстрой 1942-1946 гг. Архів оригіналу за 12 жовтня 2019. Процитовано 18 вересня 2019. 
  12. Жертвы политического террора в СССР. Архів оригіналу за 11 квітня 2012. Процитовано 18 вересня 2019. 
  13. Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Чернігівська область. Архів оригіналу за 29 вересня 2019. Процитовано 6 жовтня 2019. 
  14. Реабілітовані історією. Чернігівська область. Книга 4. Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 18 вересня 2019. 
  15. Реабілітовані історією. Чернігівська область. Книга 6. Архів оригіналу за 28 вересня 2019. Процитовано 18 вересня 2019. 
  16. Тетяна Стрикун. Німецька «Взаємодія» у Бахмачі.
  17. а б в Б.Киричок. …І наші земляки – німці. [Архівовано 30 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
  18. Постановление политбюро ЦК ВКП(б) "О немцах, проживающих не территории Украинской ССР" от 31.08.1941. Архів оригіналу за 28 вересня 2019. Процитовано 18 вересня 2019. 
  19. Немецкое население СССР на оккупированных территориях. Репатрианты. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 18 вересня 2019. 
  20. Українські німці. Архів оригіналу за 12 грудня 2017. Процитовано 18 вересня 2019. 
  21. Боевое донесение № 245 20-00 13.9.43 года ШТАКОР 18 ГВ сев. ок. Григоровка.
  22. Тетяна Стрикун. В пошуках старої батьківщини (ч. 2) [Архівовано 29 вересня 2019 у Wayback Machine.]

Посилання[ред. | ред. код]