Карпюк Андрій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карпюк Андрій Миколайович
UA-OR1-REC-GSB-H(2015).svg Солдат
Карпюк Андрій Миколайович.jpg
Загальна інформація
Народження 11 грудня 1990(1990-12-11)
УРСР, Суськ
Смерть 3 квітня 2015(2015-04-03) (24 роки)
Україна Україна, Авдіївка
Псевдо «Звіробій»
Військова служба
Роки служби 2014—2015
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Рід військ БЗ ДШВ.svg Десантні війська
Формування
122 ОАеМБ.png
 122 ОАеМБ
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»

Андрі́й Микола́йович Карпю́к (нар. 11 грудня 1990(19901211), с. Суськ, Ківерцівський район, Волинська область, Українська РСР — пом. 3 квітня 2015, м. Авдіївка, Донецька область, Україна) — український військовослужбовець, десантник, солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни, позивний «Звіробій».

Короткий життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1990 року в селі Суськ на Волині. Закінчив сільську загальноосвітню школу.

У зв'язку з російською збройною агресією проти України 31 серпня 2014 призваний за частковою мобілізацією, разом зі своїм двоюрідним братом Дмитром Степановим. Обох братів зарахували до лав 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади, в/ч А0284, м. Львів. Пройшли підготовку на Яворівському полігоні і вирушили на фронт. Ще до мобілізації брати товаришували, Андрій допомагав Дмитру у відкритті власної пилорами, разом ходили на полювання, і на фронті всюди були разом.

З листопада 2014 виконував завдання на території проведення антитерористичної операції на сході України, в Ясинуватському районі Донецької області — Піски, Тоненьке, Водяне, Опитне, брав участь у боях за Донецький аеропорт. Після підриву нового терміналу аеропорту російсько-терористичними угрупованнями виконував завдання в районі міста Авдіївка.

Наприкінці березня 2015, в складі батальйону, переведений до новоствореної 81-ї бригади. Солдат, водій 122-го окремого аеромобільного батальйону (в/ч пп В2250, м. Костянтинівка, Донецька область) 81-ї окремої десантно-штурмової бригади.

3 квітня 2015-го загинув унаслідок підриву на міні поблизу Авдіївки. Тоді ж загинули солдат Дмитро Степанов і капітан Юрій Чучалін, ще двоє десантників дістали поранень[1]. 5 квітня від отриманих внаслідок підриву поранень помер солдат Дмиро Свідерський. Як розповів десантник Роман Чаровий, єдиний хто вижив, група у складі 4 бійців вийшла на бойове завдання разом із розвідниками в напрямку окупованого міста Ясинувата. Коли поверталися назад, підірвались на міні з «розтяжкою». Дмитро Степанов з посту побіг на допомогу, та теж підірвався на міні МОН. За три дні до того мали вийти з позиції за ротацією, але залишились допомогти новим підрозділам, бо були перші на тій ділянці і знали територію[2].

« Приїхав розвідбат, і ми зібралися разом йти в розвідку, аби у випадку чого прикрити хлопців та повернутися. Ми дійшли до Ясинуватської розв’язки. Там за кущами стояли сепаратисти, і вони всі кущі пообвішували бляшанками, аби чути, якщо хтось продиратиметься. Розвідники замаскувалися, а ми поверталися назад, до поста лишалося метрів зо 150. Ми бачили, що були «розтяжки», бо помітили сплутані лєски. Але і досі неясно від чого спрацювала ОЗМ, — чи від телефонного сигналу, чи ще від чогось. Факт, що тоді «Узбеку» (Чучаліну) дзвонили військові із сусіднього поста. Після вибуху я відкрив очі — все пищало, все було в тумані, я почав щось кричати… «Дімон» (Свідерський) стояв на колінах весь в крові, Андрію (Карпюку) відірвало ногу. Я ще підповз до них, перев'язав як міг ту ногу, у Чучаліна так і не знайшов пульсу. Рації не працювали, тому я дав автоматну чергу вгору, аби дати зрозуміти, що живий. Дмитро (Степанов) з Суська тим часом вже біг із поста нам на допомогу. Але не добіг — «зірвав» МОН, і його повністю порешетило. Його тіло забрали, аж коли приїхали сапери. »

Роман Чаровий, учасник АТО[3]

7 квітня на військовому аеродромі Луцька зустріли тіла чотирьох загиблих захисників. Віддати шану «кіборгам» прибули представники «Автомайдану», ГО «Самооборона Волині», ДУК ПС, айдарівці, десантники та просто небайдужі люди[4]. 8 квітня Андрія Карпюка та Дмитра Степанова поховали поряд на сільському кладовищі села Суська[5][6].

Залишились батьки і сестра.

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

7 квітня 2016 на подвір'ї ЗОШ І-ІІІ ступеня с. Суськ встановлено меморіальну дошку двом випускникам школи, друзям і братам Андрію Карпюку та Дмитру Степанову, які разом пішли на фронт і разом загинули[2].

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]