Костянтинівка
Костянти́нівка — місто в Краматорському районі Донецької області, центр Костянтинівської міської громади.
Звільнене від терористичного підрозділу російських найманців та місцевих колаборантів 8 липня 2014 року в ході проведення АТО силами Національної гвардії України та військовими підрозділами.
17 липня 2020 року внаслідок адміністративно-територіальної реформи стало частиною Краматорського району.[2]
Загальні відомості[ред. | ред. код]
Відстань до Донецька — 68 км. Площа — 1 172,72 км². Населення — 75 тис. осіб.
Водні ресурси: річка Кривий Торець (басейн річки Сіверський Донець). Довжина — 88,36 км, площа водостоку — 1590 км² , заболоченість 0,2 %. Клебан-Бицьке водосховище площею 520 га, 9 водойм та 43 ставки. Земельний фонд Костянтинівки — 6,598 тис. га. Корисні копалини — глини та пісок.
Географія[ред. | ред. код]
Місто розташоване в північній частині області на річці Кривий Торець. У місті річка Грузька впадає у Кривий Торець. Місто являє собою залізничний вузол. Відстань до Донецька: по автодорогах — 55 км, по ж / д — 65 км. Відстань до Києва: по автодорогах — 750 км, по ж / д — 778 км. Після одного з фільмів Корнія Грицюка, залізнична рейс «Київ — Костянтинівка» став неформально називатися «Київ — Війна»[3][4].
Історія[ред. | ред. код]
Дата заснування міста — 1870 рік. Засновник — поміщик Номікосов. Назване на честь старшого сина Костянтина. У 1926 році Костянтинівка набула статусу селища міського типу. З 1932 року стала містом обласного підпорядкування.
З 1931 по 2016 рік у місті працював трамвай.
З 28-29 жовтня 1941 до 6 вересня 1943 місто було під контролем Німеччини.
У 1967 році було відкрито міський краєзнавчий музей.
В ході подій Російсько-української війни, з 28 квітня 2014 по 5 липня 2014 року озброєний терористичний підрозділ російських найманців «Славянский батальон» захопив адміністративні будівлі міста і утримував Костянтинівку під своєю окупацією[5].
8 липня 2014 року в ході проведення Антитерористичної операції сили Національної гвардії України та військові підрозділи Збройних сил України звільнили місто від російських найманців та їх місцевих колаборантів. 21 липня 2014-го при обстрілі терористами Костянтинівки на блокпосту загинув старший лейтенант Григорій Терехов.
У середині вересня 2014 року у місті було повалено пам'ятник Леніну[6].
14 жовтня 2015-го на Пресвяту Покрову в Костянтинівці у храмі УПЦ КП відбулася перша святкова літургія[7].
У вересні 2016 р. російськомовна гімназія у Костянтинівці перейшла на українську мову навчання[8]
Населення[ред. | ред. код]
За даними перепису 2001 року населення міста становило 94 886 осіб, із них 20,98 % зазначили рідною мову українську, 78,06 % — російську, 0,50 % — вірменську, 0,06 % — білоруську, 0,02 % — молдовську, 0,01 % — болгарську, а також грецьку, польську, німецьку, гагаузьку, циганську, угорську та єврейську мови[9].
Національний склад населення за переписом 2001 року[10]
| чисельність | частка, % | |
| українці | 56 226 | 59,3 |
| росіяни | 35 762 | 37,7 |
| вірмени | 906 | 1,0 |
| білоруси | 485 | 0,5 |
| азербайджанці | 248 | 0,3 |
| євреї | 186 | 0,2 |
| Динаміка чисельності населення Костянтинівки | |
|---|---|
| рік | населення, тис. мешк. |
| 1859 | 0,029 |
| 1923 | 10,9 |
| 1926 | 25,4 |
| 1931 | 57,5 |
| 1937 | 91,4 |
| 1939 | 95,8 |
| 1956 | 90[11] |
| 1959 | 88,7 |
| 1961 | 93 |
| 1962 | 94 |
| 1968 | 104 |
| 1970 | 105,4 |
| 1977 | 111 |
| 1979 | 112 |
| 1981 | 114 |
| 1986 | 114 |
| 1987 | 115 |
| 1989 | 108 |
| 1994 | 105,4 |
| 1998 | 98,3 |
| 2001 | 95,1 |
| 2004 | 90,0 |
| 2005 | 88,3 |
| 2009 | 81,4 |
| 2011 | 79,1 |
| 2014 | 76,1 |
Промисловість[ред. | ред. код]
Костянтинівка — центр кольорової металургії, хімічної промисловості та ін. Найбільш відомі підприємства — склозавод і завод «Автоскло», вогнетривкий завод, завод високовольтного обладнання, завод «Конті» та ін.
- Костянтинівський металургійний завод
- Костянтинівський склоробний завод
- Костянтинівський завод високовольтної апаратури
Безпека[ред. | ред. код]
Важливе значення в новітній історії міста має 90-й окремий аеромобільний батальйон імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова. Батальйон що брав участь в боях за Донецький аеропорт та стояв на обороні пунктів Піски, Зайцеве, Опитне, Водяне, Славне дислокується в Костянтинівці і є головним щитом міста від нових терористичних загроз.
Засоби масової інформації[ред. | ред. код]
У місті видається регіональна газета «Знамя индустрии» та найперша (з 1990 р.) незалежна приватна газета в Донецькій області «Провінція».
Керівники міста[ред. | ред. код]
Очільники міського виконавчого комітету
- Луньов П. (1917) - очільник виконкому в Тимчасовому громадському комітеті
- Бондаренко Р.О. (1920) - перший очільник виконкому Костянтиново-Дружківського району
- Юшкин Микола Опанасович (1940—1950)
- Медведєв Іван Данилович (1950—1963)
- Карягін Євген Іванович (1963—1966)
- Мотін Микола Антінович (1966—1981)
- Ракитін Володимир Михайлович (1981—1985)
- Папін Віталій Тимофійович (1985—1990)
- Фурсов Володимир Миколайович (1990—1994)
Міські голови
- Орчелота Володимир Іванович[12] (1994—1998)
- Роженко Юрій Никифорович[13] (1998—2002 та 2005—2009), з ганьбою звільнений за отримання хабаря[14].
- Ракитін Володимир Михайлович (2002—2004)
- Давидов Сергій Дмитрович (2010-2020)
- Азаров Олег Анатолійович (з 2020)
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Уродженці
- Ануров Олександр Герасимович — народний артист УРСР.
- Акулова Ольга — український соліст, автор пісень, музики та текстів, перекладів світових хітів українською мовою, музично-дегустаційного проекту «Кава та шоколад». Власник проекту AcoolA.
- Банністер Нонна (уроджена Лісовська, 22 вересня 1927 — 15 серпня 2004) письменник, мемуари якої «Таємні щоденники Голокосту» було видано в США та Німеччині.
- Гайворонський (Гайдарівський) Василь Андрійович (1906—1972) — український письменник «Розстріляного відродження», був репресований, але вижив та провів останні роки у США.
- Гінзбург Віталій Аркадійович — український художник.
- Гризодуб Олександр Іванович (нар. 1948) — український хімік, фармаколог, доктор хімічних наук, професор, директор Державного підприємства «Український науковий фармакопейний центр якості лікарських засобів» МОЗ України, керівник створення Державної фармакопеї України.
- Ісаєв Сергій Володимирович (1975—2016) — герой війни з Росією, загинув під час бойового завдання, нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
- Жужома Микола Іванович — Герой Радянського Союзу.
- Каденко Ігор Миколайович — український фізик.
- Костін Андрій Андрійович — український воїн, захисник України від російського військового вторгнення 2014 року. Загинув під час виконання бойового завдання[15].
- Кривобок Тетяна Юріївна (* 1972) — українська спортсменка-легкоатлетка, майстер спорту міжнародного класу, багаторазова чемпіонка України.
- Кривцун Ігор Віталійович — український науковець, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, академік Національної академії наук України.
- Кужель Олександра Володимирівна — український політик.
- Клех Владислав— художник театру і кіно.
- Кубрак Іван Іванович (1913—1991) — Герой Соціалістичної Праці
- Левченко Євген Вікторович — український футболіст.
- Матейченко Костянтин Володимирович — український політичний та військовий діяч, народний депутат України VIII скликання.
- Мордюкова Нонна Вікторівна — радянська кіноакторка.
- Пономарьов Олександр Олександрович (1974—2016) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Присталенко Віктор Олександрович (нар. 1935) — український живописець.
- Смоленюк Петро Степанович — український науковець.
- Суярко Василь Григорович — український науковець, доктор геолого-мінералогічних наук, професор, академік Української нафтогазової академії. Член Донецького відділення НТШ.
- Терещенко Алла Констянтинівна — український мистецтвознавець, професорка, член-кореспондент Національної академії мистецтв України.
- Мешканці
- Олекса Тихий (1927—1984) — український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи.
- Пустова Феня Дмитрівна (1928—2010) — знатний український літературознавець, навчала в ДонНУ В.Стуса, дослідник та популяризатор творчості І.Франка та місцевих письменників розстріляного відродження В.Гайворонського, Ф.Ковалевського.
- Ренат Польовий (1927—2008) — український письменник і краєзнавець, інженер-винахідник, колишній політв'язень, член Української Гельсінкської спілки (1988).
- Анатолій Федь — український вчений, доктор філософських наук, професор Слов'янського державного педагогічного університету, член Наукового товариства ім. Шевченка, відмінник освіти України.
- Лапшин Володимир Германович (1954, Котельнич — 2015, Костянтинівка) — фотохудожник, член Національного союзу фотохудожників України, EFIAP (видатний художник міжнародної асоціації фотомистецтва FIAP), член Фотографічного товариства Америки (PSA***EID)
- Бучок Валентина Миколаївна (народилася 13.08.1965) — в лютому 2017 року була захоплена та піддавалася катуванню у в'язниці «МГБ ДНР» «Ізоляція» за вбивство бандита «Мотороли». Наприкінці 2017 року її обміняли. Мешкає в Іванопіллі.
- Почесні громадяни Костянтинівки
- Безнощенко Михайло Захарович — радянський офіцер, генерал-майор.
- Бєліков Сергій Трифонович — радянський діяч, старший апаратник Костянтинівського хімічного заводу.
- Маркілюк Леонід Петрович — колишній депутат Констянтинівської міської ради. Герой Соціалістичної Праці.
Пам'ятки[ред. | ред. код]
У місті Костянтинівка Донецької області на обліку перебуває 35 пам'яток історії та монументального мистецтва.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Костянтинівка |
Додаткова література[ред. | ред. код]
- Костянтинівка — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
- Військові взяли під контроль місто Костянтинівка на Донеччині, — Тимчук
- Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
- Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с.
- Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
- Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
- Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
- Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ На столичному вокзалі презентували трейлер фільму “Поїзд “Київ - Війна”. www.ukrinform.ua (uk). Процитовано 2019-10-13.
- ↑ Поїзд «Київ - Війна». www.facebook.com (uk). Процитовано 2019-10-13.
- ↑ Доповідь громадської організації «Безпека та взаємодія в Україні»: Збройна агресія Російської Федерації проти України с.61
- ↑ На Донеччині знову повалили бюст Леніна
- ↑ Храм УПЦ КП відкриють у Костянтинівці на Донеччині
- ↑ Зона АТО: Російськомовна гімназія у Костянтинівці перейшла на українську мову
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua
- ↑ Національний склад та рідна мова населення Донецької області. Розподіл постійного населення за найбільш численними національностями та рідною мовою по міськрадах та районах. Архів оригіналу за 13 лютий 2007. Процитовано 27 листопад 2012.
- ↑ 1 апреля 1956
- ↑ Find a grave: Володимир Іванович Орчелота
- ↑ Find a grave: Юрій Никифорович Роженко
- ↑ В Донбассе задержали мэра. Взятка в особо крупных размерах. // Газета Донбасс. Архів оригіналу за 15 березня 2016. Процитовано 20 грудня 2017.
- ↑ Find a grave: Андрій Андрійович Костін
| ||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||