Кашкетники

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кашкетники — безіменна, незареєстрована громада консервативних християн-протестантів, зокрема, в селах Космирин|, Стінці та Сновидові Бучацького району Тернопільської області, також Мостищі[1], Будзині на Тлумаччині.

Опис[ред.ред. код]

Жінки «кашкетників» перуть одяг у Дністрі

Сільські місцеві прозивають їх «кашкетниками», бо чоловіки змалку носять картузи, крім того не носять футболок (тільки на довгий рукав) і шортів. Жінки носять різнобарвні хустки (за словами Василя Луцького, «волос — то є слава…, а славу треба прикривати. На то в дівчини платина, а в хлопця кашкет. Чого платини яскраві? Бо написано, що народ Божий має відрізнятися від світу. От ми і відрізняємся — життям і одежею»[2]), в тому числі яскраві, тому їх ображають назвами «хустинники», «світлофори», «фломастери».[3] Також не носять штанів, тільки довгі, мінімум до колін, спідниці. В області їх прозивають «амішами», ототожнюючи із заокеанськими амішами. Самі вони називають себе тими, хто «молиться Живому Богу», або «простаками».

Історія[ред.ред. код]

Християнська громада з'явилася в 1927 році і добре розвивалася. За Сталіна було сильне гоніння. Космирин є центром бучацьких «амішів», бо саме із цього села походив Іван Деркач (1928—2008) — вчитель та пророк громади до своєї смерті. Наразі старійшиною громади є онук Івана Деркача, хоча вірні кажуть, що «вони всі рівні перед Богом».

Віровчення і спосіб життя[ред.ред. код]

За основу вчення вважають Біблію. За вченням Івана Деркача заради спасіння душі треба жити в простоті, не ходити до інших церков і не пиячити. Також не дозволено користуватись власним автотранспортом, газом, електроенергією, особливо телебаченням, радіо, Інтернетом. Більшість таки не мають телефонів, інтернету, автівок. Користуються гасовими лампами, прасками на вугіллі,пральними дошками. Купивши або успадкувавши хату в «невіруючих», — одразу відключають електрику та газ, викидають плитку і бетон, мастять стіни глиною, ставлять грубки і кухні на дровах. Якщо вікна пластикові, то міняють на дерев'яні, які самі й роблять.

Молитовного будинку не мають, але збираються по власних хатах у суботу. Не святкують жодних свят.

Одружують рано. До розпису шлюбу не зустрічаються, але хлопець домовляється з батьками сподобаної дівчини. Весілля не грають, бо те є «марнота». Народжують багато дітей — «скільки Бог дасть», — позаяк «душогубці царства Божого не успадкують». За словами завідувача місцевої медичної амбулаторії Івана Вацлавого, смертність немовлят серед них є великою. Відмовляються від державних виплат на своїх дітей. Небіжчика закопують на цвинтарі, хреста на могилі не ставлять, поминок не справляють, могилу не відвідують. Хоча на велику могилу Івана Деркача приходять молитися.

Чоловіки працюють майстрами й часто на виїзді, в тому числі й закордоном. Жінки хазяйнують у хатах, виховують дітей, шиють одяг, прибирають, перуть.

Ігнорують участь у виборах. Чоловіки не беруть у руки зброю.[4]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гаврилюк, М. Маленький світ «кашкетників» / Марія Гаврилюк / Галицький кореспондент. — 2012. — 1 червня.
  2. Янович А. Кашкетники не святкують Новий рік
  3. Смільська, О. На Тернопільщині є «столиця» амішів: як живеться поза цивілізацією — інтерв'ю / Оксана Смільська // 0352. — 2012. — 4 листопада.
  4. Як живуть «кашкетники» на Тернопільщині? / Б. а. // 0352. — 2012. — 12 жовтня.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Тернопільська область Це незавершена стаття про Тернопільську область.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.