Перейти до вмісту

Боспорська держава

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Боспорська держава
480 до н. е. – VI століття нашої ери Понтійське царство Flag
Боспорської держави: історичні кордони на карті
Боспорської держави: історичні кордони на карті
Боспорське царство
СтолицяПантікапей
МовиГрецька
Релігіїгрецьке язичництво, християнство
Форма правліннямонархія
царі  
• близько 480 до н. е.
Археанакт
Історія 
• Кілька античних міст-держав Північного Причорномор'я об'єдналися зі столицею у місті Пантікапей
480 до н. е.
• Нашестя гунів
480 н. е.
• Ліквідовано
VI століття нашої ери
Населення
Валютабоспорський статер
 Наступник
Понтійське царство
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Боспорська держава

Боспорська держава, Боспор (Боспорське царство, Боспор Кімерійський) — одна з античних держав Північного Причорномор'я з центром на берегах Керченської протоки.

Назва

[ред. | ред. код]

Назва Кімерійський Боспор пішла від назви міста Кімерис на азійському березі Босфорської протоки (Керченської). За античними авторами Кімерійський Боспор поділяв це царство на дві частини. Столицею європейської частини був Пантікапей, а азійської — Фанагора. Сама назва «Боспор» (дав.-гр. Βόσπορος) походить від βοὸς (форма родового відмінка від βοῦς — «бик», «віл»), і πόρος («прохід», «перехід»)[1]. Походження топоніма аналогічно етимології назви «Босфор» і пов'язане з міфом про Іо.

Боспорське літочислення

[ред. | ред. код]
Докладніше: Боспорська ера

У Боспорському царстві існувала своя система літочислення, яка відома нам з боспорських монет. Числа позначалися на монетах як букви, наприклад: ΓΛΥ (433), ΓΙΥ (413), ΖΗΙ (678)

Історія

[ред. | ред. код]

Археанактіди

[ред. | ред. код]

На підставі повідомлення Діодора Сицилійського, що 438 (або 437) року до  нашої ери завершилося правління Археанактидів, які царювали 42 роки в Боспорі Кімерійському (давня назва Керченської протоки), прийнято вважати, що Боспорська держава виникла близько 480 року до н. е. Гадають, що це відбулося внаслідок об'єднання грецьких полісів, які на той час існували на західному (Пантікапей, Тірітака, Мірмекій) та східному (Гермонасса, Фанагорія) берегах Керченської протоки. Столицею Боспорської держави був Пантікапей (на місці сучасної Керчі). Археанактидів заступили Спартокіди (були при владі з 438 (або 437) року до кінця 2-го століття до нашої ери).

Спартокіди

[ред. | ред. код]
Боспор

В кінці 5 століття до н. е. до складу Боспорської держави увійшов Німфей, який до того належав Афінам. У роки правління царя Левкона І (389 або 388 — 349 або 348 роки до нашої ери) кордони Боспорської держави значно розширилися. Було завойовано Феодосію. Царству належали весь Керченський півострів, населений скіфами, а також Таманський півострів, пониззя Кубані та Східного Приазов'я. Внаслідок цього змінився характер Боспорської держави: об'єднання античних полісів перетворилося на державне утворення, куди входили античні міста і місцеві племена. Ці риси наближали Боспорське царство до еллінських держав, що виникли наприкінці 4 століття до н. е.. В першій половині або в середині 3 століття до нашої ери Боспорська Держава заснувала в гирлі Дону місто Танаїс. Наприкінці 1 століття до н.е. це місто здійснило невдалу спробу відокремитись від метрополії.

Період найбільшого економічного і культурного розквіту Боспору припадає на 4-3 століття до нашої ери.

Криза

[ред. | ред. код]

В другій половині 2 століття до н. е. Боспорську державу спіткала гостра соціально-економічна криза, що посилювалася загрозою з боку скіфської держави в Криму, яка зазіхала на незалежність Боспору. Невпевнений у своїх силах боспорський цар Перісад V близько 107 року до нашої ери передав владу понтійському цареві Мітрідату VI Євпатору. Під час переговорів про передачу влади між полководцем Мітрідата VI Діофантом і Перісадом на Боспорі вибухнуло повстання скіфів, на чолі якого став Савмак. Повстання охопило весь Керченський півострів. Повстанці вбили Перісада і проголосили Савмака царем. Діофант, який встиг втекти, наступного року очолив каральну експедицію, що жорстоко придушила повстання. Боспор увійшов до Понтійського царства.

Мітрідатіди

[ред. | ред. код]

У 80-ті роки до н. е. боспорці повстали проти Мітрідата, але були приборкані ним, а керування над Боспором цар передав своєму синові Махару. Але той повстав проти батька і прийняв бік Риму, проте повстання було придушене. У 60-ті роки до н. е. Мітрідат VI намагався перетворити Боспор на свою опорну базу в боротьбі проти Риму. Але, зазнавши в цій боротьбі цілковитої поразки, Мітрідат VI в 63 році до нашої ери покінчив життя самогубством у Пантікапеї. Римляни поставилина трон Боспору Фарнака, сина Мітрідата VI. Відтоді почався період політичної залежності Боспорської Держави від Риму.

Під час війни між Гаєм Цезарем і Гнеєм Помпеєм боспорський цар повстав, оголосив себе царем і царів й спробував відвоювати Понтійське царство, але зазнав поразки у битві при Зелі від Цезаря 47 року до н. е.. Того ж року Фарнак II зазнав поразки від боспорського намісника Асандра, що повстав, захопив владу й оженився на Динамії, доньці Фарнака. З його діяльністю до 20 року до н. е. пов'язують будівництво оборонних укріплень (так званий Асандрів вал, мабуть, що відокремив Керченський півострів від решти Криму) для захисту від сусідніх племен, великі відновлювальні роботи, активізацію морських сил, успішну боротьбу з піратами. У 25 році до н. е. римський імператор Август відібрав в Борспорського царство поліс Херсонесу, якому надав обмежену свободу. У 17-15 роках до н. е. на Боспорі править цариця Динамія, яка маневрувала між місцевими династами та Римом, намагаючись зберегти самостійність царства. За підтримки римлян понтійський цар Полемон I захопив Боспор, але 9 чи 8 року до н. е. загинув у війні з плем'ям аспургіанів (в Прикубанні), вождь яких Рескупорід захопив трон

Пантікапей

Тиберії Юлії Савромати

[ред. | ред. код]

За перша представника династії зросла територія держави за рахунок тимчасового приєднання Херсонеса. Цар вів успішні війни зі скіфами та таврами. У 14 році він отримав звання «друга римлян» і домігся від Риму визнання прав на боспорський трон. На монетах були портрети римських правителів. І все-таки ступінь залежності не завжди був однаковим і таким, яким бажали цього в Римі. Вже син Рескупоріда Мітрідат III вів війни з римлянами. Але в роки правління його брата Котіса I зміцнів зв'язок із Римом. З кінця I століття Рим все більше бачить у Боспорі важливий форпост на північному сході, здатний стримувати тиск варварів. При Рескупоріді II і Савроматі I будуються оборонні споруди, зміцнюються кордони, посилюється армія та флот. Савромат I та Котіс II здобувають перемоги над скіфами. При Савроматі II боспорський флот очищає від піратів південні береги Чорного моря. Спільні воєнні дії з сусідами мали посилити незалежність Боспора від Риму.

Значне збільшення у складі населення міст сарматського етнічного елементу спричинило до дедалі більшої «сарматизації» культури Боспорської Держави. В перші століття на Боспорі правила царська династія Тіберіїв Юліїв, генеалогічно пов'язана з Мітрідатом VI. Царів Боспору затверджували римські імператори, які розглядали його, як союзну державу. В 2-3 століттях нової ери боспорський цар Савромат ІІ (174 або 175 — 210 або 211 роки) завдав вирішальної поразки скіфам. Їх, а також таврів, які населяли гірський Крим, було включено до Боспорської Держави. За його царювання Боспор досяг і певної незалежності від Риму. Проте навала готів (середина 3 століття) підірвала економічне життя Боспорської Держави

Боспор у IV—VI ст.

[ред. | ред. код]

У 239 році готами було захоплене й сплюндроване важливе місто Горгіппія. Водночас між 238 та 240 роками війська Боспору зазнали нищівної поразки від аланів, які захопили степову частину Криму й сплюндрували Неаполь Скіфський. У 251 році аланські племена захопили й сплюндрували Танаїс, що значно погіршила оборону півночі Боспору. Рескупорід V вимушений був укласти мирний договір з готами, герулами і боранами, яким фактично переходив під зверхність останніх. У 256 році було укладено мир з варварами, за якими останні змогли використовувати боспорський флот на напади на балканські та малоазійські області Римської імперії. Довгий час вважалося, що Боспорська держава була знищена навалою готів у 70 роках IV ст. Однак, новітні дослідження доводять континуїтет варварської та античної складової політичної та матеріальної культури упродовж усього пізньоантичного періоду і навіть пізніше, у IV—VI ст.

276 року Тейран I завдав поразок готам і боранам. Він своїми зовнішніми успіхами заклав основи нового тимчасового відродження Боспорського царства. Савромат IV відновив союз з Римською імперією, проте Радамсад знову увійшов до союзу з готами, але загинув у 322/323 році. За цим велася боротьба між представниками проготської і проримської груп знаті. У 375—376 роках Боспорська держава зазнала розгрому з боку гуннів. Дуптун став останнім боспорським царем, після чого владу в Пантикапеї, до меж якого зменшилися кордони Боспорської держави, перебрали утигури і гунни.

Територія і населення

[ред. | ред. код]

За часів Тиберіїв Юліїв в часи найбільшого піднесення володіння становили 2 тис. км². Населення коливалося від 80 до 250 тис. осіб.

Устрій

[ред. | ред. код]

За Археанактидів та Спартокідів це була спадковою тиранією. Влада володарів не була безмежною, що відбилося у титули Археанатидів — архонт Пантикапею і Боспору, Спартокідів — архіонт Боспорту і Феодосії й цар васальних племен. З часів Евмела вони носили титул царя Боспору, але лише з Перісада III цей титул остаточно закріплюється. З часів мітрідатів остаточно перетворилося на еллінську монархію.

Було поєднання царського панування з полісною державністю, де необмежена влада царя, його верховна влада на землю, потужний бюрократичний апарат поєднувався з деякими демократичними інститутами полісів, зокрема до часів Спартока III певний вплив мали народні збори Пантікапею. Для управління підвладними територіями цареві допомагав «головний намісник царства», що також відповідав за мобілізацію військ та інколи керував армією. Іншими важливими посадами були управляючий царським майном, управляючі царськими маєтками, помічник царя, начальник царських стаєн. Справами релігійних культів керував «керуючий священними справами», а також ίερων οικονόμος – розпорядник засобами фіасів та інших релігійних та культових спілок. Епімелети опікувалися державним будівництвом.

З часів Мітрідатів утворюється пінакіда (царська канцелярія), яку очолював епікід, наприкінці династії Тиберіїв Юліїв — епарх. Очільнику пінакіди допомагав архіграматей (головний секретар). До штату пінакеди входи писарі (граматеї)[2][3] З часів Тиберіїв Юліїв військовою частиною пінакіди керував комес. Двір царя і його гвардію об'єднувала сакрально-військова колегія аристопілітів.

За часів Спартокідів держава поділялася на архонства Пантікапею і Феодосії, що охоплювали більшу частину кримських володінь, а також поліси з різним ступенем самостійності, «царства» Синдика, Меотія, Дандарія, Фатея, Псесія. Держава за часів Тиберіїв Юліїв поділялася на «округи» Горгіппії, Феодосії, «острів» (Фанагорії), Танаїс, землі аспургіан. На чолі їх перебували намісники (епітіси). Спадковими намісниками Горгіпії були представники роду Неоклідів, гілки правлячої династії Тиберіїв Юліїв. На чолі Танаїсу стояв пресбевт, якому підпорядковувалися еллінарх (очільник грецької громади) і архонт танаїтів). В свою чергу останні підпорядковувалися «намісникам царства» (ό ἐπὶ τῆς βασιλείας), що мали військові, господарські функції. Існували намісники європейської і азійської частин держави; намісник царської резиденції. Вони підпорядковувалися «головному наміснику царства».

За Спартокідів зберігали свої полісні права міста Пантікапей, Німфей, Феодосія, Фанагорія, Кепи, Гермонасса, Горгіппія. Починаючи з 80-70-х років І ст. до н. е. Мітрідат евпатор проводить політику обмеження полісних свобод, скорочення земель, що належать полісам, і, навпаки, розширення території «царської землі», де створюються укріплені військово–землеробські поселення — катойкії і клерухії.

Суспільство

[ред. | ред. код]

Поділялося на знать, жрецтво, вільних громадян полісів, найманців, що отримали клери, ремісників і рабів. Знать поділялася за нащадків перших грецьких колоністів (землевласницьку аристократію), племінну знать, торговельну олігархію[4]. За Спартокідів відбулось змішання місцевої і грецької знаті у боспорську аристократію. Остання стала утворювати військово-релігійні братства — сіноди, що згадуються до III ст.[5]

Жрецтво з самого початку відігравало провідну роль, про що свідчить статус Археанактидів, що зрештою зуміли захопити владу в Боспорі. В подальшому Спартокіди та їх сини виконували хрецькі функції. Заможними і впливовими були жерці великих храмів провідних богів Зевса, Гери, Деметри, Аполлона[6].

За часів Тиберіїв Юліїв вища знать отримала назву аристопілітів. До того цей термін позначав почт царя, його найближче оточення та родичів. В свою чергу оточення царя в цей період отримало назву басиліків[7].

Статус жінки

[ред. | ред. код]

Специфіка гендерних та сімейних відносин, а також соціальна психологія, характерні для Боспору абсолютно виключали можливість появи позашлюбних дітей у повноправних громадянок. Єдиною категорією жінок, хоч і уникали подібних ситуацій, але іноді все ж таки народжували, були гетери та повії. У всіх жіночих надгробних написах майже завжди вказується ступінь спорідненості: дружина, дочка, сестра, теща. За класичного і елліністичного періодів у полісах та містах виявлено рештки публічних будинків (дектеріонів), знайдено епітафії місцевих гетер. Відсутність патронімиків на них свідчить про те, що ці жінки не мали громадянського статусу, та про їх низький соціальний стан.

Економіка

[ред. | ред. код]

Сільське господарство, рибальство, різні ремесла, торгівля були основними галузями його економіки, що базувалася на експлуатації рабів і пелатів (залежного землеробського населення). Право мати землю у власності поширювалися як на громадян, так й привілейованих чужинців.

В Боспорській державі виробляли велику кількість товарного хліба, виловлювали багато риби, вирощували виноград. На базі рибальства та виноградарства розвинулися рибозасолювальний (особливо в перших століттях до нової ери) та виноробний промисли (залишки рибозасолювальних господарств археологи виявили в Тірітаці, Пантікапеї, Фанагорії, Мірмекії). Значного розвитку набули в Боспорі будівельна справа, виробництво покрівельної черепиці, суднобудування (за свідченням Страбона, в Пантікапеї були доки для 30 суден), гончарство, обробка дерева та кістки (в багатих похованнях знайдено чимало майстерно зроблених дерев'яних саркофагів). Боспорський хліб вивозився морем у міста Греції і Малої Азії на вантажних судах фортегік і гавлої (за Спартокідів), лембах, керкерах і келетах (за Мітрідатідів і Тиберіїв Юліїв) вантажністю від 800 і 1 тис. т. Торговельний флот становив 140—160 вантажних суден.

Тільки до Афін в 4 столітті до нашої ери, як про це свідчить Демосфен, з Боспору щороку довозилося близько 1 млн пудів хліба (лише до Афін вивозили 400 тис. медимн пшениці[8][9]). Найбільшими хліботорговцями були правителі Боспорської держави і тісно пов'язані з ними грецька та місцева знать. З Боспора також вивозили рибу, шкіру, почасти — рабів. У міста Боспорської держави з Греції, Малої Азії, островів Егейського моря імпортували вино, оливкову олію, посуд, тканини, зброю, прикраси (зокрема, ювелірні вироби), предмети мистецтва тощо. Імпортовані товари та продукцію боспорських ремісників продавали на внутрішньому ринку або обмінювали у родоплемінної знаті скіфів, сарматів та інших племен на продукти скотарського господарства, хліб та рабів. Свідченням широких економічних зв'язків Боспорської Держави з представниками верхівки племен Північного Причорномор'я є численні знахідки виробів боспорських ремісників у так званих царських скіфських курганах на території України та Прикубання.

Величезні податки з населення на утримання армії Мітрідата VI (180 тис. медимнів зерна і 200 талантів срібла)[10], будівництва флоту і укріплених споруд, вербування у військо рабів, та морська блокада із боку римського флоту виснажили Боспорську державу.

1-2 століття були періодом другого розквіту Боспорської Держави. Розвиток зовнішньої та внутрішньої торгівлі забезпечував її відродження і швидке економічне піднесення. Виникли нові укріплені поселення, розширилися старі міста. У Боспорській державі видобували й широко застосовували нафту — це найдавніше застосування нафти на землях України. За даними проф. В. П. Обручева керченські нафтові джерела були відомі вже в перші століття нашої доби, що підтверджують амфори з висохлою нафтою, знайдені поблизу сучасної Керчі.

У III ст. наприкінці володарювання Рескупоріда III економічне становище держави погіршувалося, про що свідчить скоорочення обсягу торгівлі сільськогосподарськими товарами із грецькими містами, зниження вмісту дорогоцінних металів (золота) в монетах та виразилося в збільшенні обсягу монетного карбування. Криза також проявилася у скороченні ремісничого виробництва. Основною причиною цих труднощів стала зміна політики Римської імперії щодо Боспора: повне припинення поставок ауреїв і, ймовірно, скорочення римських дотацій у вигляді денаріїв, оскільки імперія виявилася в стані фінансової кризи. Підсумком його стала натуралізація господарства та стирання кордонів між сільськими та міськими поселеннями, що стало характерними рисами пізньоантичного розвитку Боспорського царства.

Фінанси

[ред. | ред. код]

За Спартокідів існувала загальнодержавна скарбниця на чолі із чиновниками, яких призначав архонт, потім цар. Зрештою вона перетворилася на царський скарб. З часів Мітрідата Евпатора впроваджується посада газофілаксів (хранителів), яким довіряли окремі царські скарби та кошти, арсенали. З часів Савромата I на її чолі стояв хранитель палацової скарбниці. З неї виплачувалися виплати скіфським, сарматським і германським вождям за ненапад на Боспорську державу.

Скарбниця поповнювалася за рахунок мит на торгівлю, податків і літургій з міст, а також данини з залежних племен, а також внаслідок військової здобичі. На випадок війни запроваджувалися надзвичайні податки, а також царі і поліси просили громадян і іноземців робити добровільні внески.

Гроші

[ред. | ред. код]
Докладніше: Монети Боспорської держави

Ще до виникнення Боспорської держави у VI ст. до н.е. з'являються кізікіни з міста Кізіку[11]. Вони залишалися єдиною іноземною валютою у V та IV ст. до н. е. на Боспорі[12].

Внаслідок торгівлі до Боспору потрапляли фіванські срібні статери, афінські тетрадрахми. У IV ст. до н. е. на Боспор ринуло македонські золоті статери. Останні разом з кізікінами відігравали важливу роль у грошовому обігу Боспора. У IV-I ст. до н. е. рідкісні іноземні монети на Боспорі представлено срібними і мідними монетами Понтійського і Віфінського царств.

У Боспорській державі монети, як правило, карбували. Хоча відомі та литі випуски; найвірогідніше, вони були репліками[13]. З встановлення панування Археанакта стали карбувати срібні драхми і мідні оболи з головою Аполлона. Разом з тим поліси Феодосія, Фанагорія, Німфей тривалий час карбували власні монети. З часів Левкона I активно карбували срібні драхми вагою від 5,5 до 13 г, мідні монети халк і подвійний халк (діхалк)[14]. З часів Гігенонта відомі золоті статери, але вони виконували роль нагород для сановників та військовиків.

Мітрідат VI Евпатор у 90–79 роках до н. е. у Пантікапеї, Фанагорії та Горгіпії карбував однотипні мідні оболи. На їхньому аверсі викарбуване погруддя молодого мужчини в оздобленій зірками фрігійській шапці, якого пов’язують із малоазійським богом Місяця Меном[15]. Монети з ім'ям Асандра присутні у двох категоріях: золоті статери та мідні монети. За його правління не велося карбування срібних монет[16]. Золоті статери Асандра все датовані. На статерах, викарбуваних у роки його правління, є його ім'я і титул архонта, і з четвертого року правління він називається царем. На звороті статерів — зображення Нікі на носі корабля[17].

За Тиберіїв Юліїв відбувалося карбування золотого боспорського статера (портрет, ім'я та титул царя на аверсі, зображення римського імператора та дата боспорської ери на реверсі), що не зазнало істотних змін за весь період. Проте їх вага у різних царів відрізнялася, коливаючись від 7,6 до 7,85 г. Проба золота становила 60,42%, на початку III ст. вона зменшилася до 50%, після 215 року стала поступово знижуватися до 20% у 220 році[18]. З часів Савромата II починається випуск срібних і білонових статерів, а з часів Рескупоріда III — навіть мідних статерів[19]. У 263—264 роках відбувся випуск високоякісних золотих статерів, але вже 268 року повернулися до карбування білонового варіанту.

Мідна монета була розрахована на суто локальне використання, поява на ній імператорського портрета і дарованих імператором царських інсигній (teimaiv) відображає і нюанси римсько-боспорських відносин. Серед великих мідних монет Боспорського царства, що карбувалися протягом першого півтора століття панування Тиберіїв Юліїв, відносяться майже виключно сестерції, дупондій та подвійний денарій.

Військо

[ред. | ред. код]

Армія

[ред. | ред. код]

За часів Археанактидів Боспор спирався на громадянське ополчення і найманців (переважно фракійці). За часів Спартокідів основу армії становили громадянське ополчення, «союзники» (племена синдів, сиракі, меотів, псессів, дандаріїв, фатеїв, аспургіан). Вони воювали на чолі власних вождів, власною зброєю. Упродовж IV ст. до н. е. більшість найманців становили скіфи, частково греки, фракійці й синдо-меотійські племена[20]. З III ст. до н. е. основу найманців становили кельти. Союзники і найманці використовувалися відповідно до їх традиційних прийомів ведення бою: скіфи були основою кінноти і піших лучників; греки, синди, меоти — важкої і легкої піхоти відповідно; фатеї — кіннота і піхота, сиракі — кіннота. Союзні племена зазвичай поставляли від 20 до 40 тис. вояків, найманці — від 2 до 20 тис. вояків. Досить часто найманці об'єднувалися у співтовариства, що складлися зазвичай із членів однієї етнічної групи.

Громадянське ополчення формувалося з вільних осіб, громадян міст держави, що були економічно забезпечені (власники клерів, великі землевласники) й здатні самостійно купляти зброю, обладунки та коней. Це були чоловіки віком від 18/20 до 60 років. Більшість складали гопліти. З часів Евмела відбувається заміна військової служби для громадян полісів на податок. Останній згодом було скасовано. В часи піднесення ополчення становило від 14 до 16 тис. вояків.

На постійній основі з часів Спартокідів діяв відбірний загін «друзів» (гетайрів)), що підпорядковувалися особисто цареві, ставивши таким чином прообраз гвардії. За часів Мітрідатідів воно стало зватися агема, остаточно перетворившись на царську гвардію, й дорівнювало 1 тис. вершників. За часів Фарнака більшість агеми становили алани, за династії Тиберіїв Юліїв — аспургіани.

Основу піхоти становила фаланга, яка з часів мітрідата евпатора складалася з 60 спірів (аналог македонської синтагми), в кожному спірі було 600 вояків. Спіра складалася з лохоса (ряду) у 100 фалангіатів, які в свою чергу складали з пентікостії або геміліхіону у 50 вояків, еномотії у 25 вояків. З часів Мітрідата Евпатора відбувається реформа піхоти за римським зразком.

Кіннота переважно складалася з союзних племен та найманців, помірно невеликий загін вершників становила боспорська аристократія. Основу кінноти становили важкоозброєні вояки, з II ст. вони перетворюються на катафрактаріїв, що формувалися з аспургіан. Також використовувалася легка кіннота з числа «союзників» й найманців. Між I ст. до н. е. і I ст. н. е. значення кінноти постійно зростає. У II ст. близько 33% від загальної армії становили вершники.

Частина постійного війська перебувала у залогах фортець і полісів, що підпорядковувалися своїм «намісникам царства». Кожен з вояків залоги отримував 20 срібних драхм на день, командир — 4 драхми. Останнім також підпорядковувалися військові поселенці, що формувалися з кола найманців, яким надавалася земля (клери).

З кінця IV ст. до н. е. починають застосовувати при облогах і захисту міст метальні машини, що кидали кам'яні ядра та стріли. також відомо про застосування таранів. Більш широке їх використання починається за часів Тиберіїв Юліїв. Усі міста мали укріплення, що особливо активно зводилися за часів Спартокідів та Тиберіїв Юліїв. Також з часів Археанактидів почалося спорудження системи з Акномайського, Кіммерійського, Тірітакського, Актаського, Чокракського, Елькельського валів. Більшість їх було зведено за Спартокідів. У II ст. до н. е. будується система укріплень з опорою на острів (тепер це Фоталовський півострів) біля таманського півострова. Асандр додав також свій вал в Криму і створив оборону систему з 12 фортецб у азійських володіннях..

Командування

[ред. | ред. код]

На чолі війська стояв цар. Йому підпорядковувався хіліарх, що керував царською агемою (гвардією). На чолі окремих піхотних підрозділів стояли стратеги. Стратегам підпорядковувалися спірархи, що очолювали загін у 200 піхотинців. З кінця III ст. до н.е. старший спірарх називався принкіпс, що є калькою з римського «принцепса». Лохосом керував лохаг. Пентекостіями керував пентікостер або гемілохіт. За ними йшли еномотархи. На чолі замикаючих вояків стояли ураги. Кіннотою керували політархи, яким підпорядковувалися тагматархи.

У I—II ст. лохаги стають виборними магистратами у полісах Пантікапей, Горгіппія, Танаїс, Фанагорія, Гермонасса, очоливши там міське ополчення.

Командування загонами «союзників» здійснювали їх вожді, яким підпорядковувалися «князі» — скептухи. Також відомі лохаги танаїтів, стратеги тикандітів. «Намісники царства» також керували місцевими загонами.

Зброя і обладунки

[ред. | ред. код]

Скіфських найманців-піхотинців було озброєно списом, дротиком, луком і акінаком. В якої захисту вони мали щит-пельту, шолом у формі ковпака, панцир з горгонейоном, ноги захищали бронзові кнеміди (поножі). Бойовим спорядженням кельтських найманців були довгі мечі, шоломи типу Монтефортіно, видовжені щити з умбонами і центральними ребрами жорсткості типу тюреос. Гопліти часів Спартакідів мали списи, мечі (ксіфоси), для захисту — щити-аспіси, оббиті бронзою, шолом халкідсткого типу, торакс, птериги (панцирні смуги), кнеміди.

Вершники з союзників і найманців мали на озброєні довгі мечі з клинками у формі рівнобедреного трикутника, довгі списи (контоси), луки, дротики; для захисту використовували шоломи, панцирі, посилені нагрудниками, наголінники, під які одягали штани та чоботи; зрідка — щити. Боспорські вершники мали шолом аттичного типу з рухомими нащічниками, кнеміди, лускатий обладунок чи комбінований лляний або шкіряний панцир з бронзовими лусками попереду, на озброєні були мечі завдовжки 1—1,2 м, дротики, списи та луки. З II ст. до н. е. озброєння складалося з коротких мечів, списів, луків; обладунки — з конічного шолому і панциру з кованих залізних пластин. З I ст. н. е. відбувається заміна «скіфського» лука на «гуннський».

Флот

[ред. | ред. код]

З часів Спартокідів створюється потужний флот, що перебував під особистим управлінням царів. Найбільшого піднесення він набував у III ст. до н. е., активний розвиток боспорського флоту тривав до I ст. до н. е.. З часів Левкона I флот стає домінуючим в Чорному морі. За часів Мітрідатідів Пантікапей стає головною військово-морською базоюі арсеналом флоту. У IV—III ст. до н.е. флот складався з 40 суден рызного класу.

Комплектувався він з числа громадян боспорських полісів. З часів Спарток II також створено окремий флот, де служили найманці-афіняни (з кола малозабезпечених фетів). На чолі флоту стояв наварх, що призначався царем.

На початку флот складався з тріаконторів (30-весельних кораблів), з часів Левкона I їх замінили трієри, частково до сер. III ст. до н. е. застосовувалися тетрери, пентери, інколи — октери (4, 5 і 8-ярусні судна відповідно). Для перевезення військ використовували транспортні судна строгилон («круглі кораблі») і холкад плойон (вантажні кораблі). З часів Мітрідата Евпатора флот поповнився трієрами-катафрактами (вкрите захистом), трієрами-афрактами (без суцільної палуби, для розвідки), біремами з 2 таранами. Для транспортування використовувалися трієри-гоплітагоги (для перевезення піхоти) і трієри-гіппагоги (для перевезення вершників з іньми). За Тиберіїв Юліїв більшість флоту складали лібурни, а для транспортування — корбіта і навіс-онерарія. У меншому ступені використовувалися пентеконтори, тріємполії.

Вірування

[ред. | ред. код]

Разом з грецькими колоністами поширювалася давньогрецька релігія, що переважала протягом більшої історії Боспорського царства. Головними божествами були Зевс Сотер (Рятівник) і Гера Сотера (Рятівниця). Вже за часів Спартокідів їх культ перетворився у культ «небесних богів» з впровадження офіційної колегії жерців. З I ст. н. е. поширюється культ Бога Найвищого, що був синкретизмом юдейського бога Яхве, фінікійського Сабазія і грецького Зевса[21]. Це було пов'язано з виникнення юдейської громади в містах держави. У III—IV ст. відбувається еллінізація юдейського населення.

У І ст. до н. е., в часи володарювання Мітрідатидів, з'єявляється один з напрямків мітраїзму, якого умовно дослідники називають «понтійським». Свідченням цього можуть служити виявлені на території Боспору теракотові статуетки, інтерпретовані як Мітра-Аттіс Тавроктон (Мітра в образі Аттіса намагається вбити кинджалом бика), а також низка інших артефактів[22][23].

В останній чверті III ст. сюди проникає християнство. На ранньому християнському надгробку 304 року з Пантікапею висічено хрест і напис «Тут спочиває Евтропій»[24]. До 325 року у пантікапеї утворилася християнська громада та було засновано єпархію. Боспорський єпископ Кадм брав участь у Нікейському соборі[25]. Созомен писав про загибель боспорського єпископа під час землетрусу 344 року у Нікомедії, який стався на початок собору[26]. Боспорські християни названі у написаній у другій половині IV ст. «Похвалі святому мученикові Фоці»[27].

Культура

[ред. | ред. код]
Боспорська фіала, 4 століття до н. е.

У Пантікапеї був театр, його прийнято вважати першим подібним закладом на теренах сучасної України. Є опосередковані відомості про твори боспорських істориків. На жаль, їхня робота не збереглася. Проте ними активно користувалися грецькі та римські письменники, зокрема, Страбон, Діодор Сіцілійський, Діон Кассій[28]. В одному з боспорських написів згадується Авл Сітесій — емпіри[29], це лікар емпіричної школи, що був римлянином, який практикував у Пантікапеї у першій половині II ст.

Філософія

[ред. | ред. код]

Першим відомим філософом був Діфіл, син Евфанта, учень Стільпона. Діфіл був переможцем агону в Горгіппії, після чого відправився до афін на навчання, де став відомим філософом. Про прихильника стоїцизму Сфера III ст. до н. е. згадує Діоген Лаертський, Афіней, Цицерон і Плутарх. Сфер розвивав усі розділи стічного вчення: етику («Про побудову етики», «Про належне», «Про спонукання», «Про пристрасті»), фізику («Про атоми і образи», «Про світ», «Про елементи») і логіку («Про органи почуттів», «Посібник з діалектики», «Про присудків»)[30]. Багато творів являли собою історичні та політичні трактати («Про царську владу», «Про спартанський державний устрій», «Про Лікурга і Сократа»[31], що було пов'язано з діяльністю Сфера при дворах спартанського царя Клеомена III, єгипетських царів Птолемея III і Птолемея IV.

Філософами-стоїками у самому Боспорі були Смікр (IV–III ст. до н. е.), Гекатей (2-я пол. I ст. до н. е.), Стратонік (1-а пол. II ст.). Смікр був бродячим філософом, прихильником ранньої Стої[32]. Гекатей належав до середньої Стої, Стратонік, син зенона, — пізньої Стої[33].

Література

[ред. | ред. код]

IV-III ст. до н. е. були «золотою дообою» культурного розвитку Боспорського царства та часом існування в Пантікапеї поетичної спільноти[34][35]. Втім імена поетів невідомі, окрім Глікаріона, що працював наприкінці I ст. до н. е. — на початку I ст.[36].

Мистецтво

[ред. | ред. код]

У речах античного мистецтва боспорського виробництва досить чітко спостерігається давньогрецька архаїчна основа. Дослідники її трактувують як збереження ранніх естетичних уявлень у сприйнятті пластичної форми, своєрідну «манеру бачення», перенесену з еллінським імпульсом в нове середовище проживання в VI ст. до н.е. З часом пластична манера видозмінювалася, але «архаїчний слід» у скульптурі зберігався. Саме він став визначальною основою оригінальної локальної форми (відома як «боспорський стиль»), яка поступово наповнювалася елементами, запозичених у наступних майстрів нових «класичних» шкіл. Боспорський стиль є динамічним, «живим» мистецтвом, що володіє внутрішньою силою та власною логікою. Прикладом яскравого різновиду боспорського мистецтва є рельєф зі сценою битви 2-ї пол IV ст. до н.е. (Амазономахія)[37], голова статуї Афіни, стела з Трибратного кургану, голова статуї синду, рельєф із зображенням грифону з Пантікапея, боспорські надгробні стели елліністичної та раннеримської епохи.

Теракотові та бронзові статуетки, Боспорська держава, Одеський археологічний музей

У малих формах «боспорський стиль» також отримав відображення у теракотовій пластиці – статуетка вершника за композицією, сплощеною поверхнею рельєфу та характерними деталями нагадує стиль боспорських стел пізнього еллінізму.

Розвивалися архітектура і монументальний живопис. Є підстави припускати існування боспорського стилю у формах архітектурного декору, в торевтиці (золоті речі з кургану Передерієва Могила та кургану 2013 року у Ставропілля). Розписні склепи (знайдено 1852 року) і саркофаг (знайдено 1900 року в Керчі) є яскравими прикладами в розвитку монументальних розписних склепів ранньо і пізньо античного періодів відповідно. Їх розписано переважно різними типами рослинності. Стіни кургану Великих Близнюків було прикрашено розписним поясом рослинного орнаменту. Розпис похованої камери камери є унікальним – голова богині на верхній плиті перекриття. Припускають, що цей розпис був «не цілком грецьким». За формою та сакральною значущістю її можна порівняти з деякими фракійськими похоронними пам'ятниками.

Поширеним також був вазопис, де присутні сцени з давньогрецьких міфів, зображувалися представники сусідніх народів, лівійців й навіть вигадані мешканці земель. Так, на розпис чорнофігурної ойнохойї з Пантікапея включав двох вояків в шоломах з опущеним забралом, що вражають списами скіфа в характерній гострокінцевій шапці і з горитом біля пояса.

Поховання

[ред. | ред. код]

Ранні боспорські гробниці надзвичайно скромні. Такими є поховання у ранніх курганах Пантікапея, що почав формуватися у першій половині V ст. до н. е..[38] В сер. V ст. до н. е. в арисократичних похованнях з'являються нечисленні речі, що несуть ахеменідську символіку. У цьому відношенні показовий перстень з печаткою, знайдений в одній із німфейських гробниц[39].

Новий етап у розвитку поховальної культури Боспора настав з приходом до влади Спартокідів. На межі V-IV ст. до н. е. на Боспорі набувають поширення монументальні кам'яні склепи з поступовим перекриттям. Їхній генетичний зв'язок з фракійськими прототипами найвищою мірою ймовірна.[40] Визначною пам'яткою часу розквіту Боспорського царства у IV ст. до н. е. є курганний некрополь Юз-Оба[41]. На особливу увагу заслуговує Гострий (Десятий) курган Юз-Оби, в якому, найімовірніше, було поховано царя Левкона I[42]. Незважаючи на пограбування, ця пам'ятка демонструє дивовижне змішання культурних імпульсів, що виходили з різних центрів. Його звели грецькі архітектори, але вони не спорудили тут звичайний склеп зі поступовим перекриттям, а вибрали катакомбу скіфського типу. Курганний насип був оточений восьмикутною крепидою, до структури якої, мабуть, з чотирьох сторін (східної, північної, західної та південної) були включені сходи. Цей елемент похоронної архітектури, можливо, прийшов на Боспор із Фракії.

Починаючи з кургану Ак-Бурун у матеріалах аристократичних поховань з'являються золоті бляшки із зображенням зірки, надзвичайно близької зірці Аргеадів, царів Македонії[43]. Вони зустрічаються на Боспорі до пізнього еллінізму — у Зеленському кургані, в одному з комплексів Васюринської гори[44].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Entry: 'Βόσπορος' [Архівовано 6 жовтня 2008 у Wayback Machine.] at Henry George Liddell, Robert Scott, 1940, A Greek-English Lexicon.
  2. ↑ Латышев В.В. Краткий очерк истории Боспорского царства // ИТУАК. 1892. Вып. 17, c. 63-64
  3. ↑ Блаватский В.Д. Античная археология и история. М., 1985, c. 246.
  4. ↑ Гайдукевич В.Ф. История античных городов Северного Причерноморья // АГСП. 1955. Т. I. , c. 115]
  5. ↑ (КБН, 81, 82,86, 91,96, 98,99, 103,105,108
  6. ↑ Скржинская М.В. Интеллектуальные занятия боспорской элиты // Элита Боспора и боспорская элитарная культура. Материалы Международного «круглого стола» 22–25 ноября 2016 г. СПб., 2016, с. 86-87
  7. ↑ [10, с. 341–342
  8. ↑ 1 медимн пшениці дорівнює 40,955 кг
  9. ↑ Dem. adv. Lept. XX. 32
  10. ↑ Strab. VII. 4.6
  11. ↑ Шелов Д.Б. Кизикские статеры на Боспоре // ВДИ. 1949. № 2. С. 93-98; он же. Монетное дело Боспора VI-II вв. до н.э. М., 1956. С. 14
  12. ↑ Шелов Д.Б. Кизикские статеры на Боспоре // ВДИ. 1949. № 2. С. 93-98; он же. Монетное дело Боспора VI-II вв. до н.э. М., 1956. С. 129
  13. ↑ Сидоренко В. А. 2011. Керченский клад 2009 г. деградированных боспорских статеров. Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии XVII: с. 459, 475, 523, 568–569, № 944–951, табл. I, прил. 1.
  14. ↑ А.Н. Зограф. Материалы и исследования по археологии СССР №16 // Античные монеты. — Москва, Ленинград: Издательство Академии Наук СССР, 1951, с.152
  15. ↑ Зограф А. Н. Античные монеты // Материалы и исследования по археологии СССР. Москва – Ленинград: Издательство Академии наук СССР, 1951, с. 185–187, табл. XLIII, № 13–14
  16. ↑ Античные монеты, 1951, с. 188
  17. ↑ Античные монеты, 1951, с. 189
  18. ↑ Фролова Н.А. Монетное дело Боспора (середина I в. до н.э. – середина IV в. н.э.). Часть II. Монетное дело Боспора 211 – 341/342 гг. н.э. М.: Эдиториал УРСС, 1997б, c. 8, 300-314
  19. ↑ Голенко К. В. 1987: Третий Патрэйский клад (1970 г.) и некоторые замечания о боспорской монетной чеканке III в.н.э. // НЭ. XII, с.20, 21
  20. ↑ Diod. XX, 22-24
  21. ↑ Гайдукевич В.Ф. Боспорское царство. М.; Л., 1949, с.433—434
  22. ↑ Кобылина М. М. Изображения восточных божеств в Северном Причерноморье в первых веках н. э. Москва: «Наука», 1978, с. 18
  23. ↑ Blawatsky W. D. et Koschelenko G. A. Les cultes de Mythra an bort de la mer Noir. Leiden, 1966, p. 18–19
  24. ↑ КБН, Addenda, № 3
  25. ↑ Vasiliev A.A. The Goth in the Crimea. Cambridge, Massachusetts, 1936, p. 10-13
  26. ↑ Hermiae Sozomeni. Historia ecclesiastica // Patrologia Graeca / Ed. J.-P. Migne. Paris, 1864. T. LXVII. (Reprint by Brepols, Turnholti, 1983), Lib. IV, cap. XVI, 1155–1156
  27. ↑ Латышев В.В. Греческие и латинские надписи, найденные в Южной России в 1895-1898 гг. // МАР. СПб., 1899. Вып. 2, c. 33
  28. ↑ Скржинская М.В. Интеллектуальные занятия боспорской элиты // Элита Боспора и боспорская элитарная культура. Материалы Международного «круглого стола» 22–25 ноября 2016 г. СПб., 2016, с. 17
  29. ↑ кКБН 519
  30. ↑ Diog Laert. VII 177
  31. ↑ Plut. Luc., 5
  32. ↑ Корпус боспорских надписей. М. – Л.: Наука, 1965, с.116
  33. ↑ Федосеев Н.Ф., Кучеревская Н.Л., Артеменко Е.Д. «Продвинулись звезды…». Поэзия античного Боспора. Керчь, 2013, с. 51
  34. ↑ Twardecki A. Priest and poet ? // XI Bosporskie chtenija, Kerch, 2010, р. 519–524
  35. ↑ Twardecki A. Greek poetry in the Bosporan kingdom // XII Bosporskie chtenija, Kerch, 2011, р.461-462
  36. ↑ Болтунова, 1968, с. 132
  37. ↑ ГМИИ им. А.С. Пушкина. Инв. Ф-1570. Выс. сохр. 112 см
  38. ↑ Цветаева Г.А. Курганный некрополь Пантикапея // Пантикапей. МИА. № 56. 1957, с. 232.
  39. ↑ ьСилантьева Л.Ф. Некрополь Нимфея // Некрополи боспорских городов. МИА. № 69. 1959, с. 56, рис. 24,2
  40. ↑ Tsetskhladze G.R. Who built the Scythian and Thracian royal and élite tombs // Oxford Journal of Archaeology. Vol. 17. No. 1. 1998, р. 55
  41. ↑ Виноградов Ю.А., Зинько В.Н., Смекалова Т.Н. Юз-Оба. Курганный некрополь аристократии Боспора. Т. I. История изучения и топография. – Симферополь-Керчь, 2012. 286 с.
  42. ↑ Виноградов Ю.А. 2014б. Цари Боспора и боспорские курганы //БИ. Вып. 30, с. 501-502
  43. ↑ Бутягин А.М., Виноградов Ю.А. Курганы на мысе Ак-Бурун // Юз-Оба. Курганный некрополь аристократии Боспора. Т. II. Боспорские исследования. Suppl. 13. Симферополь – Керчь, 2014, с. 77-78, кат. 33
  44. ↑ Виноградов Ю.А. Курганный некрополь Пантикапея // Неизвестные страницы археологии Крыма: от неандертальцев до генуэзцев. СПб, 2017, с. 181, прим. 27

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Аристопіліти // Митна енциклопедія : у 3 т. / редкол.: І. Г. Бережнюк (відп. ред.) та ін. ; Держ. НДІ мит. справи. — 2-ге вид. — Хм. : ПП Мельник А. А., 2014. — Т. 1 : А — З. — 592 с. — ISBN 978-966-346-853-2.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Боспорська держава

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Боспорська_держава&oldid=47797144