Кибальчич Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Іванович Кибальчич
Nikolaj Ivanovich Kibalchich.jpg
Народився 19 (31) жовтня 1853
м. Короп, Чернігівська губернія (тепер Україна Україна)
Помер 3 (15) квітня 1881 (27 років)
Санкт-Петербург
·повішення
Поховання Цвинтар Пам'яті жертв 9-го січняd
Країна Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Діяльність винахідник, терорист
Відомий завдяки революціонер-народник
Alma mater Чернігівська духовна семінарія
Конфесія атеїзм

Мико́ла Іва́нович Киба́льчич (19 (31) жовтня 1853(18531031)Короп, Чернігівська губернія — 3 (15) квітня 1881 Санкт-Петербург) — винахідник і революціонер-народник українського походження.[1] Автор схеми першого у світі реактивного літального апарата. Страчений за замах на імператора Олександра II.[2]

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився Микола Іванович Кибальчич 31 жовтня 1853 року в родині священика. Підліток пішов на серйозний конфлікт із батьком-священиком, покинув духовну семінарію у Чернігові і вступив до гімназії Новгорода-Сіверського. Там хлопчик і захопився хімією, за що навіть одержав прізвисько Миколка-піротехнік. Це привело його спочатку в Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення (1871—1873). Не закінчивши його, він перейшов у Медично-хірургічну академію. Тут Кибальчич і познайомився з народовольцями та їхніми ідеями. 1875 року за зберігання нелегальної літератури був заарештований і майже три роки провів у Лук'янівській в'язниці у Києві, після чого його випустили під нагляд поліції.

Микола Кибальчич

Ще за часів навчання у Новогрод-Сіверській гімназії та спілкуючись зі своїм дядьком, Микола познайомився із народницькими ідеями. В умовах заборони продовжити освіту він обрав шлях революціонера-підпільника. Народники належно оцінили здібності екс-студента. Згодом Кибальчич працює в підпільних друкарнях, і у так званих «пекельних лабораторіях», де виготовляли вибухівку і зброю для терористичних актів. Там і проявився його неабиякий талант хіміка і винахідника. Микола навчився у домашніх умовах робити нітрогліцерин і динаміт. Навіть більше — він поліпшив їх якість. Динаміт Кибальчича за своїми характеристиками перевершував динаміт його винахідника — шведа Нобеля. Крім того, він створив рецепт унікальної фарби для підпільних друкарень народовольців.

Кибальчич також написав одну з найважливіших в народовольчій публіцистиці теоретичну статтю — «Политическая революция и экономический вопрос» (газ. «Народная воля», 5 лютого 1881 року).

На імператора Олександра II «Визволителя» терористи-народовольці здійснили шість замахів. Увійшовши до складу терористичної групи Андрія Желябова, Кибальчич проаналізував помилки попередніх замахів і вирішив створити бомбу, якій би не було рівних. Царські генерали пізніше назвуть її справжнім дивом і новим словом у вибухотехніці. По суті, вона стала прообразом сучасної гранати. Подібних зразків у той час техніка Європи ще не знала.

Під час останнього замаху на царя 1 березня 1881 року вирішальну роль зіграла «забійна сила» бомби, створеної Кибальчичем. Однак після цього прожити на свободі талановитому винахіднику вдалося недовго — його заарештували через сімнадцять днів після теракту.

Кибальчич був відданий до суду разом з Желябовим, Перовською, Рисаковим та Михайловим і страчений 3 квітня 1881 року.

Проєкт реактивного літального апарату[ред. | ред. код]

У камері, за кілька днів до страти, Микола розробив проєкт реактивного літального апарата. У проєкті Кибальчич розглянув пристрій порохового ракетного двигуна, керування польотом шляхом зміни кута нахилу двигуна, програмний режим горіння, забезпечення стійкості апарата тощо. Схему апарата арештант надряпав уламком ґудзика на стіні каземату.

Миколі Кибальчичу вдалося передати папери з розробленим проєктом адвокату. Однак їх вилучила царська «охранка», долучила їх до справи і відправила у спецархіви таємної канцелярії. Тут вони пролежали до Жовтневого перевороту 1917 року.

Вперше їх опубліковано 1918 року в журналі «Былое», № 4-5. В проєкті Кибальчич обґрунтував вибір робочого тіла і джерела енергії апарата, висунув ідею про можливість застосування броньованого пороху для реактивного двигуна і про необхідність забезпечення програмованого режиму горіння пороху, розробив пристрої для подачі палива і регулювання, способи запалювання. Подачу порохових шашок в камеру згорання Кибальчич планував забезпечувати за допомогою автоматичних годинникових механізмів. Досліджуючи питання щодо стійкості польоту, Кибальчич зазначив, що стабілізація апарата може проводитися як відповідним розподілом мас, так і за допомогою крил-стабілізаторів. В проєкті досліджене питання про гальмування апарата при спуску. В кінці пояснювальної записки Кибальчич виказав думку про те, що успіх у вирішенні проблеми залежить від вибору співвідношення між масою корисного вантажу, габаритами порохових шашок і геометричними розмірами камери згорання двигунів.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Пам'ятник Миколі Кибальчичу у Коропі.

Рідним «царевбивці» Кибальчича було запропоновано змінити прізвище, однак вони відмовилися. Сім'я терориста зазнала шквалу репресій. Усіх юнаків з їхньої родини виключили з навчальних закладів і відправили в солдати. Через півроку, не витримавши потрясіння і переслідувань, померли сестра і брат народовольця. Буря не обійшла і земляків Кибальчича: указом сина убитого царя містечку Короп було заборонено розбудовуватися, а самим коропчанам наказано побудувати церкву і все життя замолювати гріх земляка.

За радянської влади у Коропі був встановлений пам'ятник та відкритий краєзнавчий музей, який розташовується у реконструйованому будинку, де проживав Кибальчич. У селищі іменем Кибальчича були названі площа, провулок та вулиця у центрі.

У Києві ім'ям Кибальчича був названий житловий масив та вулиця. Також його іменем були названі вулиці у Москві, Львові, Житомирі, Чернігові, Запоріжжі, Калузі та інших населених пунктах СРСР.

Ім'ям Кибальчича названий кратер на зворотному боці Місяця.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]