Ключові знаки
Ключові́ зна́ки — знаки альтерації, які виставляються біля ключа. Ключові знаки виставляються на початку кожного нотного рядку безпосередньо після ключа. Як правило ключові знаки виставляють відповідно до тональності твору:
| Ключові знаки |
Мажорні тональності |
Мінорні тональності |
|---|---|---|
 Немає знаків | До мажор | Ля мінор |
|
|
Історія[ред. | ред. код]
Позначення одного бемоля при ключі використовувалось ще в період середньовіччя, натомість більшої кількості бемолів — лише в XVI столітті, а позначення при ключі дієзів — лише в середині XVII століття.[1]
Порядок бемолів при ключі спочатку не був стандартизованим, і часто бемолі могли з'являтися у двох різних октавах, як показано праворуч. Наприкінці XV та на початку XVI століть для різних партій голосу в одній композиції бемолі виставлялись по-різному, що називалось частковими або конфліктними ключовими знаками. Наприклад, у мотеті XVI століття «Absolon fili mi» П’єра де Ла Рю (раніше приписуваний Жоскену де Пре) дві партії голосу виписані з двома бемолями, одна — з трьома бемолями, а одна — з чотирма бемолями.[2]
Барокова музика, написана в мінорних тональностях, часто була написана з тональністю з меншою кількістю бемолів, ніж це прийнято в сучасності; наприклад, твори в тональності до мінор часто мали лише два бемолі (оскільки ля ♭ часто доводилося альтерувати у ля ♮ у висхідній мелодичній мінорній гамі, як і сі ♭).
Нестандартні використання[ред. | ред. код]
Ключові знаки також використовуються в музиці, яка виходить за межі європейської класики, наприклад у народній музиці та музиці деяких модерних напрямків.
Наприклад, в музиці для шотландської волинки, яка мала б бути написана з двома дієзами, F ♯ і C ♯, знаки часто не виставляються лише тому, що на цьому інструменті технічно неможливо заграти F ♮ і C ♮[3] . Деякі композитори 20-го століття, наприклад Барток і Ржевський, експериментували з недіатонічними звукорядами і відповідними ключовими знаками.
Наприклад, у п'єсі Б.Бартока «Схрещених руках» («Мікрокосмос», т4, №99) при ключі познаечно E♭ (права рука), а також F♯ і G♯ (ліва рука), що використовуються для зменшеної октатоніки; у п'єсі Фредеріка Ржевського «Бог до голодної дитини»використовуються знаки B♭, E♭ і F♯ для фригійського домінантового ладу, у п'єсі Дьордя Лігеті Galamb Borong (№ 7 з другого зошиту Études pour piano) — E♭ і D♭ (права рука) і B♭, A♭, G♭ (ліва рука), а в п'єсі Pour Irina (№ 16 із третього зошиту того ж циклу) — B♭, E♭, D♭ ,G♭ (обома руками) у.
Є також приклади конфліктних ключових знаків, як у № 3 Сарказми Сергія Прокоф'єва, ор. 17 (три дієзи в правій руці та п'ять бемолів у лівій руці), а також чотири номери Фортепіанних етюдів Лігеті: № 1 з першого зошиту (жодного в правій руці, а п'ять дієзів у лівій руці), № 10 з другого зошиту (Der Zauberlehrling; жодного в правій руці, і п'ять бемолів у лівій руці в тактах 67-87); № 11 з другої книги (En Suspens; п'ять бемолів у правій руці й жодного в лівій руці, з протилежним пізніше); і № 12 з другого зошиту (Entrelacs; жодного в правій руці та п'ять бемолей у лівій руці, потім — зміна на протилежні).
Відсутність ключових знаків може вказувати і на те, що твір написано в модальній або атональній гармонічній системі. Прикладом є соната для фортепіано Бартока, яка не має фіксованої тональності та є дуже хроматичною.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ "Key Signature", Harvard Dictionary of Music, 2nd ed.
- ↑ "Partial Signature", Harvard Dictionary of Music, 2nd ed.
- ↑
Nienhuys, Han-Wen; Nieuwenhuizen, Jan (2009). GNU LilyPond — Notation Reference. 2.6.2 Bagpipes. Процитовано 28 березня 2010.
Bagpipe music nominally uses the key of D Major (even though that isn’t really true). However, since that is the only key that can be used, the key signature is normally not written out.
Література[ред. | ред. код]
- Левицький І. Основи теорії музики - Львів, 1921, перев.- Нью-Йорк, 1966.
- Способін. І.В.Елементарна теорія музики / пер. Є. Дроб'язка/ - Київ: "Мистецтво", 1952 - 204 с.
- Смаглій Г.А. Теорія музики : Підруч. для навч. закл. освіти, культури і мистецтв / Г.А. Смаглій. — X. : Вид-во «Ранок», 2013.— 392 с.
| ||||||||||||||
| |||||||
|
Це незавершена стаття про музику. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
