Колиска для кішки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Колиска для кішки
англ. Cat's Cradle
Палітурка першого україномовного видання
Назва на честь cat's cradled
Жанр антиутопія
Форма роман
Автор Курт Воннеґут
Мова англійська
Опубліковано 1963
Країна  США
Опубліковано українською 2016
Переклад Аліна Немірова (2016)
Попередній твір Мати пітьма
Наступний твір Хай вам Бог здоров'ячка, пане Розуотер
Нагороди

Q:  Цей твір у Вікіцитатах

«Колиска для кішки» (англ. Cat's Cradle) — фантастичний роман-антиутопія американського письменника Курта Воннеґута, написаний у 1963 році. Один із найпопулярніших романів автора, що приніс йому світове визнання. Сюжет обертається навколо смертельної речовини «лід-дев'ять», створеної винахідником ядерної бомби Феліксом Гоннікером.

Назва[ред. | ред. код]

«мотузочка»: колиска для кішки

Колиска для кішки — одна зі складних фігур дитячої гри з мотузками, що формою одночасно нагадує і колиску для кота, і структуру атомної бомби[1]. У романі Фелікс Гоннікер, «батько атомної бомби», в момент бомбардування, під час єдиної, за все життя, гри з сином Ньютоном, випадково сплів «колиску для кішки», чим налякав хлопчика. Будучи дорослим Ньют Гоннікер часто згадуватиме цю гру в негативному контексті.

Мало не сто тисяч років дорослі крутять під носом у своїх дітей таким сплетінням з мотузочки… Не дивно, що вони ростуть психами. Адже така «колиска для кішки» — просто переплетені ікси на чиїхось руках. А малюки дивляться, дивляться, дивляться … І ніякої, до біса, кішки, ніякої, до біса, колиски немає![2]

Стиль[ред. | ред. код]

Філософія і роздуми над долею людства замасковані Воннегутом під іронію і жорстокий «чорний» гумор. Письменник створив замальовки короткими і різкими «мазками». Композиційно роман складається з невеликих розділів і підрозділів, які включають в себе, подекуди, лише кілька речень. Текст кожного підрозділу є окремим анекдотичним епізодом, а весь роман — це ряд пов'язаних між собою саркастичних жартів,[3] що підсилюються завдяки численним аналогіям, протиставленням, доречним метонімічним порівнянням[1] .

Проблематика[ред. | ред. код]

  • взаємозв'язок людини і технологій: відповідальність вчених за свої винаходи, роман-попередження про самознищення
  • екологічні проблеми середовища
  • релігія, як засіб маніпулювання масами[1]

Сюжет[ред. | ред. код]

На початку книги розповідач, письменник Джон, просить називати його Іоною тому, що його «завжди куди-небудь заносить». Якось він вирішив написати книгу, де збирався розповісти про те, чим займалися американці в день коли на Хіросіму була скинута перша атомна бомба.

При дослідженні теми Джон знайомиться з дітьми покійного Фелікса Гоннікера (винахідника атомної бомби), які зберігають у себе ще одне небезпечне творіння батька — «лід-дев'ять», поділений між собою. Його Гоннікер-старший створив на допомогу військовим, яким важко пробиратися через грязьові і болотні райони під час атак. «Лід-дев'ять» має альтернативний склад води, що твердіє при кімнатній температурі. Це зменшує вологість площ і полегшує маневрування для солдатів.

Розповідач дізнається, що старший син Гоннікера Френк, якого вважали зниклим безвісти, живе на маленькому острові Сан-Лоренцо, де займає пост міністра. Письменник разом з Ньютоном та Анжелою Гоннікерами (братом та сестрою Френка) летить туди.

В польоті Джон читає книгу про Сан-Лоренцо і дізнається про острівного пророка Боконона. Під час роботи над книгою, розповідач змінює свій релігійний світогляд з християнського на боконізм, періодично використовуючи в своїй розповіді притчі нового вчення, терміногологію, описуючи основні його положення.

На острові «Йона» знайомиться з іншими колоритними персонажами книги та більше дізнається про засновника боконізму. Боконон та Маккейб намагалися створити на острові утопію, але зазнали невдачі, тож згодом поділили свої обов'язки: Маккейб став тираном і пригноблювачем, а Боконон взяв собі роль праведника і борця за щасливе життя людей, заснувавши релігію, що ґрунтується на всесвітній брехні. На останнього постійно влаштовувались облави. Але спіймати його так і не вдалося, бо виявилося, що всі жителі Сан-Лоренцо і навіть диктатор «Папа» Монзано сповідують боконізм.

«Папа» Монзана помирає від раку, тому Френк Гоннікер пропонує оповідачу майбутню вільну посаду президента острова і одруження на прийомній дочці тирана, на що отримує згоду. Оголошення про це передбачалось зробити на святі «Ста мучеників за демократію», але несподівано помирає «Папа» Монзано, сплутавши таблетку від болю з «льодом-дев'ять».

Під впливом цього розкривається ще одна таємниця: всі діти Фелікса Гоннікера вигідно позбулися своїх шматків «льоду-дев'ять». Анжела за нього отримала чоловіка, що працював на США, Ньют подарував свою частину радянській балерині, що виявилась агентом КДБ, а Френк в обмін на «лід-дев'ять» став правою рукою «Папа» Монзани. Захід, Схід та третій світ стали власниками страшної зброї. Незабаром один з літаків зазнає аварії і врізається в будинок «Папа» Монзани, після вибуху «лід-дев'ять» демонструє свої властивості: води усіх рік і морів на Землі, а також усі підземні води миттєво перетворюються на твердий «лід-дев'ять», кружляють смерчі, сіючи руйнування по всій планеті. Розповідач з Моною рятуються в бункері під палацом.

У сховку Джон вивчає зібрання творів Боконона. На першій сторінці першого тому попередження: «Не будь дурнем. Зараз же закрий цю книгу. Тут все цілковита Фома». Але розповідач не звертає на це застереження уваги. Чотирнадцятий том складається лише з одного слова «ні» — це відповідь на питання, що винесене в заголовок: «Чи може розумна людина, враховуючи досвід поколінь, мати хоч найменшу надію на світле майбутнє людства».

В останньому розділі роману Боконон постає перед героями босий, вкритий памороззю від «льоду-дев'ять». На питання про що він думає, пророк відповідає, що настав час дописати останню фразу його книги і простягає Джону списаний листок паперу. Фразою, написаною на ньому, завершується роман Курта Воннегута.[2]

Якби я був молодшим, я написав б історію людської дурості. Я забрався б на гору Маккейб і ліг на спину, підклавши під голову цей рукопис. І я взяв би з землі синьо-білу отруту, що перетворює людей в статуї. І я став би статуєю і лежав би на спині, моторошно вишкіряючи зуби і показуючи довгий ніс самі знаєте кому![2]

Сан-Лоренцо[ред. | ред. код]

Сан-Лоренцо — це вигадана країна, що складається з одного міста, де відбуваються події більшої частини роману «Колиска для кішки».

Це скелястий острів, розташований у Карибському морі. Форма правління — диктатура. Законодавчий орган — не діючий. Інфраструктура напівзруйнована, на всю країну діє лише один автомобіль (таксі). Населення сповідує вигадану релігію Боконізм, але офіційним залишається християнство.

Боконізм[ред. | ред. код]

Боконізм - це пародійна релігія, вигадана Куртом Воннегутом і описана в романі «Колиска для кішки». Суть боконізму полягає у тому, що все на світі неправда і що легше живеться тим хто вірить, а не тим, хто розуміє[4]. Основні положення Боконізму викладені в притчах та Каліпсо.[4]

Персонажі[ред. | ред. код]

Розповідач (письменник на ім'я Джон) — описує події з гумором та сарказмом. Під час написання книги про атомні бомбардування Хіросіми і Нагасакі, знайомиться з дітьми Гоннікера, від них дізнається про лід-дев'ять. Він починає книгу словами «Називайте мене Іоною» натякаючи на «Мобі Діка» Германа Мелвілла. Джон та Ізмаїл (розповідач з «Мобі Діка») мають риси, як головного так і другорядного героя.

Фелікс Гоннікер — «Батько атомної бомби». Проголошений одним із найрозумніших вчених на Землі. Ексцентричний та безпристрасний чоловік, що виявляє апатію до всього, окрім свого дослідження. Створив лід-дев'ять — потенційно катастрофічну речовину, що може знищити все живе на планеті. Бібліографічні деталі про Гоннікера є сполучною ниткою між різними підрозділами історії і служать фоном для розповідача.

Доктор Ейза Брид — віце-президент Загальної сталеливарної компанії, був завідувачем науково-дослідницької лабораторії під час роботи там Фелікса Гоннікера. Відвідує з розповідачем місто Ілліум та місця, де раніше працював Фелікс.

Емілі Гоннікер — прекрасна дружина Фелікса Гоннікера, яка помирає під час пологів (народився Ньют Гоннікер). За твердженням доктора Бріда, ускладнення виникли через автокатастрофу, в яку потрапила Емілі раніше і у якій пошкодила таз. Брід був коханцем Емілі до того, як вона вийшла заміж за Фелікса.

Ньютон (Ньют) Гоннікер — карлик, син Фелікса Гоннікера, брат Френка і Анжели Гоннікерів. Художник. Має короткий роман з російською танцівницею Зінкою, яка виявилась агентом КДБ і намагалась викрасти лід-дев'ять.

Франклін «Френк» Гоннікер — син Фенікса Гоннікера, генерал-майор Сан-Лоренцо. Брат Ньюта та Анжели Гоннікерів. Людина технічного складу розуму. Охоче надає консультації технічного характеру, але не в змозі самостійно приймати серйозні рішення. Хобі — моделювання.

Анжела Гоннікер Коннерс — дочка Фелікса Гоннікера, сестра Френка і Ньюта Гоннікерів, одружена із Гаріссоном Ч. Коннерсом — президентом компанії «Фабрі-Тек», кларнетистка. На відміну від свого середнього брата, Анжела зависока, як для жінки. Вона піклувалася про свого батька після смерті матері і замінила її для Ньюта. У неї та її братів є зразки льоду-дев'ять, які вони знайшли біля тіла свого мертвого батька. Помирає під час гри на кларнеті, який був забруднений льодом-дев'ять.

Боконон (Ліонель Бойд Джонсон) — співзасновник Сан-Лоренцо (разом із Ерлом Маккейбом), фундатор Боконізму (нової релігії), пророк.

Ерл Маккейб — співзасновник Сан-Лоренцо (разом із Бокононом), який керує островом протягом багатьох років.

«Папа» Монзано — хворий диктатор Сан-Лоренцо. Один із помічників Ерла Маккейба і його наступник. Прийомний батько Мони Еймонс Монзано. Після призначення своїм наступником Френка Гоннікера «Папа» покінчує життя самогубством за допомогою льоду-дев'ять.

Мона Еймонс Монзано — прийомна дочка «Папа» Монзани. Вважається «єдиною красивою жінкою на Сан-Лоренцо». Вона погодилася вийти заміж за Джона, але здійснила самогубство за допомогою льоду-дев'ять.

Джуліан Касл — мультимільйонер, екс-власник цукрової компанії «Касл і син». Розповідач вирушає на Сан-Лоренцо заради інтерв'ю з ним.

Лов Кросбі — власник велосипедного заводу в Чикаго, якого Джон зустрічає у літаку під час подорожі до Сан-Лоренцо. Його основна мета: перенести свою фабрику на Сан-Лоренцо через наявність там достатньої кількості дисциплінованої дешевої робочої сили.

Гйезел Кросбі — дружина Лоу Кросбі, яка просить всіх жителів штату Індіана (США) називати її «мамусею».

Філіп Касл — син Джуліана Касла, директор і власник готелю «Каса Мона» на острові Сан-Лоренцо. Боконон навчав його і Мону, коли вони були юні. Філіп також написав історію Сан-Лоренцо, її під час польоту на острів читає розповідач. Під час читання Клер Мінтон (дружина посла) дійшла висновку, що Філіп гомосексуал.

Горлік Мінтон — новий американський посол, якого автор зустрічає у літаку. Перебував у чорному списку, як комуніст, прихильник ери МакКартизму.

Клер Мінтон — дружина нового американського посла в Сан-Лоренцо.

Відгуки та відзнаки[ред. | ред. код]

У 1964 році книга «Колиска для кішки» Курта Воннегута була номінована на премію Г'юго за найкращий роман поточного року[5]

У 1985 році найавторитетнішим шотландським критиком-фантастикознавцем Дейвідом Прінґлом роман включено до переліку 100-та найкращих англомовних науково-фантастичних романів за період з 1949 по 1984 рік[6].

Вплив на культуру[ред. | ред. код]

Музика[ред. | ред. код]

  • 1975 р.: рок-гурт «Ambrosia» у пісні «Nice, Nice, Very Nice» використав текст із 53-ї Каліпсо Боконона[7].

Телебачення[ред. | ред. код]

  • 2005 р.: права на екранізацію книги були придбані продюсерською компанією Леонардо ді Капріо, але наразі[8] робота над фільмом не ведеться[9].
  • 2015 р.: компанія IM Global Television оголосила про проект адаптації книги під серіал[10]

Театр[ред. | ред. код]

  • 2008 р.: постановка мюзиклу «Колиска для кішки», м. Нью-Йорк, режисер Едвард Ейнхорн[11].
  • 2010 р.: класична театральна постановка роману, м. Вашингтон, режисер Кетлін Екерлі[12].

Українські переклади[ред. | ред. код]

  • Курт Воннеґут. Колиска для кішки. Переклад з англійської: Аліна Немірова. Харків: КСД. 2016. 240с. ISBN 978-617-12-1518-4
  • Курт Воннеґут. Колиска для кішки. Видавництво: BookChef. 2022. 224с. ISBN 978-617-548-101-1

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Подкоритова О.П. Поетика сатири в романах курта Воннегута // Вісник Житомирського державного університету : журнал. — 2010. — Вип. 52. — С. 207-213. Архівовано з джерела 8 квітня 2017. Процитовано 20-09-2015.
  2. а б в Курт Воннеґут. Колиска для кішки. Переклад з англійської: Аліна Немірова. Харків: КСД. 2016. 240с. ISBN 978-617-12-1518-4
  3. Лариса Мончак. “Колиска без кішки” [Архівовано 16 лютого 2018 у Wayback Machine.] - Видавництво "Фабула", 13.01.2017
  4. а б Андрій Дмитрук. Пантеон Боконістів. Філософія і Релігієзнавство/Перший науковий філософсько-релігієзнавчий портал. Архів оригіналу за 6 квітня 2017. Процитовано 2 жовтня 2015.
  5. Перелік номінантів на премію Г'юго 1964 року. Офіційний сайт (англ.) . The Hugo Awards. Архів оригіналу за 7 травня 2011. Процитовано 2 жовтня 2015.
  6. The 100 Best Novels, 1949-1984 / Дейвід Прінґл: «Наукова фантастика: 100 найкращих романів, англомовна добірка,1949–1984» [Архівовано 6 квітня 2017 у Wayback Machine.] - Listchallenges (англ.)
  7. Hicks, Bob. Nice, Nice, Very Nice/Ambrosia (англ.) . Процитовано 20-09-2015.
  8. станом на вересень 2015 року
  9. Sahagian, Jacqueline (11-05-2015). TV Takes a Crack at Unfilmable Vonnegut Novel (англ.) . TV CheatSheet. Архів оригіналу за 7 вересня 2015. Процитовано 20-09-2015.
  10. Kellogg, Carolyn (04-05-2015). Kurt Vonnegut's "Cat's Cradle" in development for television (англ.) . Los Angeles Times. Архів оригіналу за 29 жовтня 2015. Процитовано 20-09-2015.
  11. Cat’s Cradle, a calypso musical based on the book by Kurt Vonnegut (англ.) . Архів оригіналу за 10 березня 2009. Процитовано 20-09-2015.
  12. Science Fiction: The 100 Best Novels, 1949-1984 (From Guide of David Pringle) [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.](англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]