Чорний гумор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Приклад чорного гумору — класики на краю даху
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg «On a battlefield» відеоприклад

Чорний гумор — гумор з домішкою цинізму, комічний ефект якого полягає в глузуваннях над смертю, насильством, хворобами, фізичними каліцтвами або іншими «похмурими», макабричними темами. Чорний гумор — звичайний складник абсурдистики в літературі і в кіно (ОБЕРІУ, «Монті Пайтон», театр абсурду).

Походження терміна[ред.ред. код]

Термін «чорний гумор» (фр. humour noir) французького походження. Він зустрічається в символіста Гюїсманса в 1880-ті роки, однак у широкий ужиток його ввели адепти сюрреалізму, і передусім Андре Бретон, що склав в 1939 роки «Антологію чорного гумору».

Бретон зводив джерела «чорного гумору» до літератури Просвітництва — до творів Свіфта («Скромна пропозиція»), Вольтера («Кандид»), Стерна («Трістрам Шенді»). Не позбавлені «чорного» відтінку деякі пародії на готичний роман. Для філософського обґрунтування похмурої комедії сюрреалісти залучали навчання Геґеля та Фрейда.

У літературі[ред.ред. код]

З творів XIX століття Бретон уписав у свою антологію твори Шарля Бодлера та Льюїса Керрола. У російській літературі з чорним гумором асоціюються імена Антоші Чехонте (святочні оповідання), Саші Чорного, Данила Хармса, Олега Григор'єва та Григорія Остера («Шкідливі поради»).

У кіно[ред.ред. код]

На висміюванні священних або недоторканних тем побудована англійська «чорна комедія» (black comedy), до вершин якої належать післявоєнні фільми Ealing Studios («Добрі серця й корони», «Замочити стареньку») і продукція «Монті Пайтона». У наш час традиції жанру продовжує Едгар Райт («Зомбі на ім'я Шон», 2004), Алан Баттерворф («Заповіт Драммонда», 2010) та інші режисери.

В інших кінематографічних традиціях також є місце для «комедії жахів» (comedy horror); її прояви дуже різноманітні — від «Бала вампірів» Р. Поланського до «Будинки» Нобухіко Обаясі. Див. Комедійні фільми жахів і трилери (список).

Чорний гумор характерний і для головних голлівудських режисерів — Роберта Земекіса («Смерть їй до лиця»), братів Коен («Бартон Фінк»), Квентіна Тарантіно («Скажені пси»), Тіма Бертона («Труп нареченої»).

Література[ред.ред. код]

  • Бретон А. Антологія чорного гумору [1940] / Упор., коментарі, вступ. стаття С. Дубіна. — М.: Carte Blanche, 1999.

Посилання[ред.ред. код]