Кондратьєв Олександр Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Олекса́ндр Олексі́йович Кондра́тьєв (рос. Александр Алексеевич Кондратьев) (23 або 24 травня 1876, Санкт-Петербург — 26 травня 1967, Наяк, штат Нью-Йорк, США) — російський письменник, поет, перекладач, критик.

Дореволюційний період життя та творчості[ред. | ред. код]

Народився в сім’ї директора Державної друкарні. Навчався в гімназії, де директором був Інокентій Анненський. 1902 року закінчив юридичний факультет Петербурзького університету.

Друкуватися почав 1899 року (вірші; прозу — з 1901). Співпрацював у часописах «Живописное обозрение», «Сатирикон» та ін. Незабаром стає помітною (хоча й не першорядною) постаттю серед символістів, публікується в «Весах», «Золотом руне», «Перевале», спілкується з Блоком, Вячеславом Івановим, Мережковським, Гіппіус, Сологубом. Критики відзначали вплив на творчість Кондратьєва французьких поетів, його витончений стиль (Брюсов писав, що в нього, можливо, найкраща російська мова в сучасній прозі). Поезія та проза Кондратьєва відзначається поглибленим інтересом до міфології, ґрунтовним знанням античності й любов’ю до неї.

Перша окрема публікація — збірка «Вірші» (Петербург, 1905), підписана ініціалами А. К. 1907 року опублікував переклад «Пісень Білітіс» французького «неоеллініста» П’єра Луї та міфологічний роман «Сатиреса». Сюжети й реалії з античної, а подеколи також християнської та іудейської міфології домінують у його збірках міфологічних оповідань «Білий цап» (1908) та «Посмішка Ашери» (1911). Натомість в поетичній збірці «Чорна Венера» (1911) поруч із давньогрецькими, антологічними наявні мотиви, запозичені із слов’янського фольклору, які стануть провідними в його творчості пореволюційної доби (зрештою, це можна розглядати як повернення до джерел: першою прозовою публікацією Кондратьєва було цілком «слов’янсько-фольклорне» оповідання «Домовик»).

Крім власне художніх книжок, Кондратьєв опублікував також літературознавчу розвідку «Граф О. К. Толстой. Матеріали до історії життя й творчості». (Всі перелічені вище видання виходили в Петербурзі.)

Лютневу революцію в Російській імперії Кондратьєв сприйняв не як вияв народної волі, а як результат залаштункової діяльності невеличкої групи лівих думців. Можливо, така точка зору склалася в нього через те, що він довгий час працював діловодом у канцелярії Державної думи.

Перебування на Волині. Художнє відтворення й реконструкція сюжетів та образів зі слов’янської міфології[ред. | ред. код]

Суперобкладинка збірки прози Кондратьєва (1993). Крім повісті «Сни» до книжки увійшли «Сатиреса», кільканадцять оповідань та роман «На берегах Ярині», який і проілюстровано на суперобкладинці.

Невдовзі після більшовицького перевороту Кондратьєв виїжджає спочатку до Криму, а відтак до Волинської губернії (територія, яка незабаром потрапила під юрисдикцію Польщі). Тут, у маєтку своєї дружини за півверсти від Дорогобужа, він мешкав наступні два десятиріччя, лише зрідка виїжджаючи до Рівного, де збирався за його ініціативою невеличкий російський літературний гурток. Тут він написав і свій найбільший твір — демонологічний роман «На берегах Ярині» (Берлін, 1930), насичений образами з слов’янської міфології та українського фольклору. Дія роману відбувається не тільки на берегах вигаданої річки Ярині (в цій назві вбачаються дві реальні волинські річки — Горинь та Ярунь), а й у самій річці, в довколишніх болотах і лісах, а також у ближньому селі (село, до речі, має «кацапський» та «хохлацький» кінці, що дозволяє авторові використовувати і українські, і російські реалії, власні імена, фольклорні мотиви тощо). Серед дійових осіб роману не стільки селяни, скільки демонологічні персонажі: відьми, русалки, водяник, прадавній ідол Перуна, лісовики, Вогняний Змій… Іноді вони контамінуються з античними богами чи напівбогами (Лето-Латона, німфи, сатири, Артеміда-Діана-Дзевана), неодноразово згадується, що «всі боги, як і Мати-Земля, змінюють час від часу свій вигляд» («під різними іменами <…> в різних племен»), а з іншого боку — «боги зміняють та виганяють богів». Розповідаючи передісторію ідола Перуна, Кондратьєв фактично відтворює художніми засобами так званий «основний індоєвропейський міф» про Громовержця та його суперника, хоча й відомий етнографам того часу, але ретельно досліджений значно пізніше[1], а його реконструкція шлюбних відносин Перуна та Мокоші взагалі випередила наукові розвідки на цю тему[2]. Ще один представник російської літератури в еміграції Олександр Амфітеатров писав у ризькій газеті «Сегодня»: «Досвідченість автора в цьому напрямку просто вражаюча»[3]. Дослідники відзначають також вплив на роман «На берегах Ярині» українських повістей Миколи Гоголя та Ореста Сомова.

Ще одним визначним досягненням Кондратьєва у волинський період була збірка сонетів «Слов’янські боги» (Рівне, 1936) — реконструкція давнослов’янського пантеону, в якій кожній з напівзабутих міфологічних істот належить чотирнадцятирядковий монолог, стисла й вичерпна автохарактеристика[4].

Крім зазначених двох книжок, до доробку цього періоду належать спогади Кондратьєва про Блока, Сологуба, Гумільова, Єсеніна, Волошина, Пяста та інших російських літераторів, про Лютневу революцію тощо, а також оповідання, вірші, статті, серед яких треба відзначити белетризовані нариси по слов’янській міфології («Душі дерев», «Священні чарівні та віщі птахи» та ін.). Все це публікувалося в російських емігрантських періодичних виданнях та альманахах (Варшава, Париж, Вільнюс, Рівне, Таллінн, Берлін, Рига).

Останній період життя[ред. | ред. код]

Після розподілу Польщі згідно з пактом Молотова — фон Рібентропа Кондратьєв тікає від більшовиків на територію, окуповану Німеччиною (за деякими відомостями, його старенького батька органи НКВС вивезли до Сибіру). Спочатку він мешкав у Варшаві, відтак у Холмі, потім переїхав до Відня, в 1945 опинився в Берліні якраз під бомбами альянтів, звідти йому випадково пощастило виїхати до Югославії (Белград), і нарешті він потрапив до табору переміщених осіб у Трієсті (на той час Вільна територія). На початку п’ятдесятих Олександр Кондратьєв влаштувався до притулку для старих у швецарському місті Веезен на березі озера Валензее.

Йому виповнилося вже понад вісімдесят років, коли він переїхав до Сполучених Штатів, де мешкав спочатку на так званій Толстовській фермі, а потім у притулку в місті Наяк, штат Нью-Йорк, де й помер. Поховано його в Ново-Дивеєвому монастирі поблизу Нью-Йорка.

Ці роки мандрів та поневірянь були майже безплідними: до важких умов життя додалася ще прогресуюча амнезія. Проте після смерті було знайдено ще кілька творів Кондратьєва. 1990 року в «Новому журналі» (США) було надруковано його повість «Сни», де містичний сюжет поєднано з багатьма автобіографічними прикметами (передреволюційні декадентські салони в Петербурзі, служба в Державній думі, революція, нарешті — знов Волинь[5]). Того ж таки 1990 року Вадим Крейд опублікував у видавництві «Антикваріат» (США) розшукану ним збірку поезій Кондратьєва «Закат», раніше не друковану.

Деякі тексти емігрантського періоду не потрапили до друку і зараз, либонь, втрачені назавжди.

Джерела[ред. | ред. код]

О. Седов. Мир прозы А. А. Кондратьева: мифология и демонология // А. Кондратьев. Сны. СПб.: Северо-Запад, 1993, с. 5–27.

Р. Тименчик. Кондратьев Александр Алексеевич // Русские писатели. 1800–1917. Москва: Наука, 1994, т. 3, с. 47–48

Конференція «Повернення Кондратьєва» у Рівному

Олександр Кондратьєв у Рівному

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Вяч. Вс. Іванов, В. Н. Топоров. Славянские языковые моделирующие семиотические системы. Москва: Наука, 1965; Вяч. Вс. Іванов, В. Н. Топоров. Исследования в области славянских древностей. Москва: Наука, 1974.
  2. Вяч. Вс. Іванов, В. Н. Топоров. К реконструкции Мокоши как женского персонажа в славянской версии основного мифа // Балто-славянские исследования. 1982. Москва: Наука, 1983, с. 175–197.
  3. Варто відзначити, що Амфітеатров мав подібні до Кондратьєва художні зацікавлення: його літературна та журналістська діяльність була певною мірою пов’язана з Україною; зокрема він видав містичний роман «Жар-цвіт» (1895), дія в якому частково відбувається на Волині, опублікував збірку белетризованих «малоросійських» леґенд тощо.
  4. Майже весь наклад цієї книжки загинув; пізніше В. Н. Топоров здійснив републікацію збірки як додаток до своєї монографії «Неомифологизм в русской литературе начала ХХ века: Роман А. А. Кондратьева „На берегах Ярыни“» (Trento: Ed. M. Y., 1990; видано як випуск 16 у серії «Eurasiatica»).
  5. Таємничий маєток на Волині, де відбувається дія заключної частини повісті викликає асоціації не тільки зі згаданим романом Амфітеатрова, а й з новішим романом Дмитра Білого «Басаврюк XX», проте навряд чи можна тут вбачати вплив Кондратьєва на сучасного українського письменника, радше це якась загальна «казкова» атмосфера Волині (крім названих тут авторів, в першу чергу треба згадати Лесю Українку з «Лісовою піснею»).

Література[ред. | ред. код]

В. Крейд. Кондратьев Александр Алексеевич // Словарь поэтов русского зарубежья. СПб.: РХГИ, 1999, с. 125–126.