Мокош

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Мокош, Макош (Мокоша) — богиня материнства, милосердя, щастя і нещастя, жіночої половини, гадань, рукоділля, покровителька джерел і святих колодязів, врожаю, охоронниця корів.

Сучасний кумир Мокоші у Чехії

Значення[ред.ред. код]

Деякі автори вважають Мокошу дружиною Велеса, та пов'язують її з потойбічним світом. Посередниця між небом і землею, а тому на весняних ритуальних рушниках завжди зображувалась з руками, піднятими до неба, джерела тепла та вологи (на відміну від літніх, де руки опущені до землі, що породила зерно, готове до нового врожаю). Мокоша — покровителька дощів та весняних обрядодійств, пов'язаних з ними, покровителька пологів і заступниця породіль. Символами Богині є прядка і веретено.

Мокош — богиня землі й рослинності. У її культі, очевидно, знайшов своє втілення образ прадавньої Великої Богині, володарки вологи. Загалом, як відомо, жінка асоціюється з водою, волога сприяє зародженню життя. Мокош — господиня й цариця водоплавних птахів, змій і жаб. У її володіннях, а отже, й під її владою, перебувають русалки й берегині. Вона — володарка риб, і теж може виступати в риб'ячому образі.

Мокош — покровителька прядіння і ткацтва. У слов'янських казках розповідається про матір сонця як про "віщу прялю", що нагадує про богиню неба ранніх землеробів. Прядінняміфологічний мотив, пов'язаний із жіночими хтонічними персонажами, джерелом життя і смерті, долі, родючості. Шматок білої тканини — це атрибут богині. Мокош одержувала в жертву снопи льону та вишиті рушники, які вішали на деревах.

Росіяни вважали, що Мокуша (як вони казали) з'являється в час Великого посту — відвідує оселі й наглядає за прялями. Коли жінки дрімають, а веретено все одно вертиться, кажуть, що то Мокуша їм пряде. Мокуша опікується і стриженням овець, тому на ніч у ножиці, якими стрижуть худібку, вкладають пасма вовни — жертву Мокуші.

Зв'язок з божествами інших народів[ред.ред. код]

Жіночі божества, які опікувалися шлюбами, дітонародженням та жіночими ремеслами, були у світі надзвичайно шановані. Так, семітські народи шанували Астарту — богиню родючості, материнства й кохання. Греки поклонялися Деметрі та Геї, римляниЮноні. Давні германці — богині Фрейї. У східнороманських народів існував жіночий міфологічний персонаж Жоймеріце — покровителька пряль, уособлення Чистого четверга на Страсному тижні. У річному циклі її день завершував зимовий період прядіння. У міфах майя покровителька ткацтва, медичних знань і дітонародження Іш-чель, богиня місяця, зображувалася за ткацьким верстатом. Чжі-нюй у давньокитайській міфології, дочка небесного правителя Тяньді, — ткаля. Асоціюється вона із зіркою Всга в сузір'ї Лебедя. Єву також часом зображували за прядінням ("Коли Адам орав, а Єва пряла..."). Діва Марія в час Благовіщення зображена з веретеном.

Іноді таке жіноче божество представляли відразу три істоти, зазвичай сестри. У скандинавській міфології це були норнії — три жіночі божества нижчого порядку, які визначали долю людей при народженні. Згідно з віруваннями, вони мешкали край джерела Урд біля коріння світового древа — ясена Іггдрасіля, який щодня збризкували вологою із джерела. При народженні героя норнії прядуть нитку його життя. У грецькій міфології існують три сестри Мойри, богині долі, їхня мати, Ананке, — богиня необхідності, неминучості. Між її колін обертається веретено, вісь якого є віссю світу. Мойри раз по раз допомагають веретену крутитися. Сестра Лахесіс дає новонародженому жереб, Клото — сукає нитку життя, Атропос — неминуче наближує майбутнє. Зв'язок прядіння із символікою життя і смерті, з виходом в інший світ засвідчують також міфи про нитку Аріадни (внучки Геліоса), про прялю Каліпсо (яка теж тче і теж пов'язана зі світом смерті — є "тією, що приховує") та інші.

Продовження образу[ред.ред. код]

У середньовіччі християнство підмінило Мокошу Параскевою П'ятницею. Їй присвячували 12 празників у році (їх називали дванадесятницями), із яких головними були дві сусідні п'ятниці (у проміжку між 25 жовтня і 7 листопада). Свята народження і смерті Богородиці у християн відповідають православним рідновірським святам на честь Матері Мокоші. У Колі Сварожому Мокоші відповідає сузір'я Водолія.

Цікаво, що у стародавньому світі п'ятниця була присвячена Венері (що відбилось у назвах цього дня деякими мовами). 1 серпня відзначають день св. Мокрини. За народними уявленнями, це останній день літа. Кажуть, що "свята Мокрина осінь приносить". Цього дня спостерігали за погодою: якщо йшов дощ, то чекали мокрої осені, а якщо день був сонячний — сподівалися на осінь теплу й суху.

10 листопада в Україні відзначають день св. великомучениці Параскеви, званої ще П'ятницею. Згідно з повір'ям, у цей день, а так само будь-якої п'ятниці не можна ні прясти, ні ткати. У п'ятницю не можна також прати й золити білизну, пекти хліб, мазати піч і припічок, співати пісень. Вважалося, що жінки, які не дотримуються цих правил, не тільки зневажають п'ятницю, а й завдають їй страждань. Свята уявляється у вигляді бідної жінки або голої дівчини, тіло якої поштрикане голками, порізане ножами, поколоте гвіздками. Це таке з нею зробили люди, які працюють у п'ятницю.

Пожертви Мокоші[ред.ред. код]

У пожертву Мокоші приносились: каша, вовна, нитки, вино, хустки, посуд, стрічки, хліб, мед, молоко. Також кидали до криниці пряжу. Люди вірили, що до кого вона добре ставитиметься, тому помагатиме прясти. Старі жінки колись у ніч із четверга на п'ятницю застеляли стіл, клали хліб-сіль, ложку, ставили трохи юшки або каші в горщику — для святої П'ятниці.

У православному календарі є дванадцять п'ятниць, особливо шанованих жінками. Це п'ятниці: на першому тижні Великого посту, перед Благовіщенням, Страсна п'ятниця перед Великоднем, десята після Великодня, перед Трійцею, Успінням, Головосіком, Здвиженням, Покровою, Введенням, Різдвом Христовим, Водохрещам.

Мокош була богинею-матір'ю, її шанували як дарувальницю життя, першопричину життя і смерті. На цю думку, окрім іншого, наштовхують північноросійські вишивки, що зображують жіночу фігуру-дерево, поряд із якою розміщені фігурки коней або оленів. Українці подібним чином зображували древо життя. Символами богині-матері є коло, а також дзеркало.

На санскриті Мокша означає «звільнення» від перевтілень, тобто повернення, воз'єднання з божеством.[1]

Топоніми[ред.ред. код]

Назви деяких поселень (Макошине на Чернігівщині, Мокошин у Чехії) підтверджують думку про те, що культ цієї богині мав загальнослов'янське поширення.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Стаття в «Британській Енциклопедії» про мокшу як про поняття філософії чи індуїзму

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Вяч. Вс. Іванов, В. Н. Топоров. К реконструкции Мокоши как женского персонажа в славянской версии основного мифа // Балто-славянские исследования. 1982. Москва: Наука, 1983, с. 175-197.
  • Завадська В.,Музиченко Я., Таланчук О., Шалак О. 100 найвідоміших образів української міфології. — К.: Орфей, 2002. — 448 с. (100 найвідоміших)

І8ВК 966-96200-0-7

Посилання[ред.ред. код]