Користувач:Wiedeking/Цезаризм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

     

Статуя Юлія Цезаря в Ріміні, Італія

Цезаризм — це авторитарна або автократична політична філософія, натхненна Юлієм Цезарем. [1] [2] Воно використовувалося різними способами як прихильниками, так і противниками як принизливе слово.

Історія використання терміна[ред. | ред. код]

Перше задокументоване використання цього слова датується 19 сторіччям, коли його використав німецький історик Йоганн Фрідріх Бемер у 1846 році для опису держави, яка підпорядкувала собі церкву.[1] У 1850 році його знову використав Огюст Ром’є, який визначив цезаризм як правління воєначальників.[1] Соціолог Пітер Бер пише «після виходу полемічної роботи Ром’є «Цезаризм». . . [Цезаризм] став модним». У 1857 році релігійний письменник Орест Браунсон використав це слово для позначення монархічного абсолютизму.[1] У 1858 році Вестмінстерський огляд написав «незграбні хвалебні слова цезаризму, втіленому в династії Бонапарта».[1]

Найвідомішою людиною, яка підтримувала цезаризм, був Наполеон Бонапарт, який захоплювався Цезарем і наслідував його під час свого правління у Франції.[3] Політику Наполеона III під час Другої Французької імперії, яка поєднувала авторитарний режим і проактивну соціальну політику, зокрема закон Олів’є 1864 року, можна описати як форму «соціального цезаризму».[4] За словами історика Луї Жирара, ця політика має на меті, зокрема, згуртувати робітників навколо режиму проти ворожих ліберальних босів.[5]

Бенджамін Дізраелі був звинувачений у цезаризмі в березні 1878 року, коли в очікуванні війни з Росією мобілізував британські резерви та покликав індійські війська на Мальту. Г. К. Честертон у своїй праці «Єретики» зробив одне з найгучніших засуджень цезаризму, назвавши його «найгіршою формою рабства».[6]

Соціолог Макс Вебер вважав, що будь-яка масова демократія йде в цезаристському напрямку. Професор права Ґерхард Каспер пише: «Вебер використав цей термін, щоб підкреслити, серед іншого, плебісцитарний характер виборів, зневагу до парламенту, недопустимість автономних повноважень всередині уряду та неспроможність залучати або допускати незалежних політичних мислителів».[7]

20 століття[ред. | ред. код]

Так звану «демократичну» форму цезаризму обстоювали такі теоретики, як венесуельський Лауреано Валенілла Ланц у своїй книзі Cesarismo Democrático (1919).[8] Італійський дуче Беніто Муссоліні та ідеологія італійського фашизму підтримували цезаризм. [9] Іспанський каудильйо Франсіско Франко та ідеологія франкізму сповідували цезаризм. 

Антоніо Грамші стверджував, що коріння цезаризму лежать на рівні «кризи влади», яка також є кризою представництва, і що він виникає, коли соціальні групи більше не ототожнюються з політичними партіями, які стають анахронізмом, дозволяючи з’явитися цезаристському рішенню. У випадку з Італією Грамші знаходить причини цієї соціально-політичної дезінтеграції в дестабілізувальному досвіді Першої світової війни, коли великі селянські маси були змушені воювати, хоча вони були пасивними під час Рісорджіменто . Цезаризм є макросоціальним явищем і не може бути обумовленим появою індивіда, -- таким чином це явище виконує політичну функцію. Крім того, Грамші згадує про можливість «цезаризму без Цезаря», але впровадженого групою, як наприклад Британський національний уряд, що об’єднав консерваторів і лейбористів.[10]

21 століття[ред. | ред. код]

За словами французького історика Крістіана Жоржа Швенцеля, у 21 столітті Володимир Путін і Реджеп Тайіп Ердоган частково перейняли цю цезаристську модель, адаптувавши її відповідно до прагнення до влади та величі, притаманного їх народам.[11][12]

Дивіться також[ред. | ред. код]

Список літератури[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Baehr, Peter (2009). Caesarism, Charisma and Fate: Historical Sources and Modern Resonances in the Work of Max Weber. Transaction Publishers. с. 32—35. ISBN 978-1-4128-0813-2. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «c» визначена кілька разів з різним вмістом
  2. ↑ Caesarism. The Free Dictionary.
  3. ↑ Baehr, 2009, с. 54.
  4. ↑ Ferraton, Cyrille (2007). Associations et coopératives, Une autre histoire économique [Associations and cooperatives, Another economic story] (фр.). ERES. с. 116.
  5. ↑ Girard, Louis (1960). Les élections de 1869 [The elections of 1869]. Revue d'Histoire du xixe siècle - 1848 (фр.). 21: X.
  6. ↑ Chesterton, G.K. Heretics.
  7. ↑ Caesarism in Democratic Politics: Reflections on Max Weber.
  8. ↑ von Vacano, Diego A. (2012). The Color of Citizenship: Race, Modernity and Latin American / Hispanic Political Thought. Oxford, UK: Oxford University Press. с. 83—111. ISBN 9780199746668.
  9. ↑ Gentile, Emilio (2003). The Struggle for Modernity: Nationalism, Futurism, and Fascism. Westport, Connecticut: Greenwood Publishers. с. 137—138.
  10. ↑ Hoare, George (2015). An Introduction to Antonio Gramsci: His Life, Thought and Legacy Paperback. Bloomsbury Academic. с. 58—59. ISBN 978-1472572769.
  11. ↑ Schwentzel, Christian-Georges (24 January 2017). Trump, Poutine, Erdogan: le désir d'autorité a un précédent: Jules César [Trump, Putin, Erdogan, Caesars of the 21st century]. Slate (фр.). Архів оригіналу за 26 January 2017. Процитовано 13 June 2022.
  12. ↑ Schwentzel, Christian-Georges (2017). La Fabrique des Chefs, d'Akhenaton à Donald Trump [The Fabric of Leaders, from Akhenaten to Donald Trump] (фр.). Paris: Vendémiaire. с. 160—164. ISBN 978-2-36358-252-2.

Шаблон:Julius Caesar

[[Категорія:Політичні терміни]] [[Категорія:Юлій Цезар]]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:Wiedeking/Цезаризм&oldid=36791198