Москва — Третій Рим

Герб Російської імперії.

«Москва — Третій Рим» — теологічна і політична концепція, яка стверджує, що Москва є наступницею Римської імперії.

Православний чернець Філотей, головний ідеолог великого князя Василія Івановича, близько 1500 року сформулював свілоглядну і політичну доктрину «третього Риму», яка мала потужний вплив на історію християнської цивілізації сходу Європи і центру Євразії, країн Русі Київської і Московії. Згідно старця Філофея, історія світового православ'я і православного царства складається з трьох основних періодів: перший Рим (де Рим — осередок православ'я і столиця Римського царства перших століть, знищений єретиками, папістами-латинянами), другий Рим (Константинополь або Царгород як осередок православ'я і столиця Ромеї, знищений турками-мусульманами) і третій Рим (Москва як духовний осередок православ'я і отже потенційна столиця майбутньої імперії, молодого царства Руського, єдиного православного царства тогочасного світу). Після цього на думку Філофея людство ввійде в останній етап своєї історії перед кінцем історії і Страшним Судом, адже «четвертому Риму не бувати» («два убо Рима падоша, а третій стоит, а четвертому не быти»).

Спочатку ідеологема «Москва — Третій Рим» замінила собою ідеологему «Москва — Другий Київ» і стала смисловою основою месіанської світоглядних концепції періоду формування Московської централізованої держави, а також постає прологом усієї російської філософії історії. Пізніше ідея російського месіанства отримає нову форму та почне розвиватись на основі нової парадигми — в системі філософських побудов щодо відношення Росії до Заходу у зв'язку з пошуком власних шляхів в світовій історії. Таким чином ідея Філофея почне доповнюватись новими сюжетами, отримувати додаткову аргументацію та нову інтерпретацію. Саме тому, зазначена ідеологема стає системоутворюючою для філософської та суспільної думки в цілому.

Підґрунтя

Формальним ґрунтом для висунення цієї доктрини було одруження другим шлюбом московського правителя великого князя Івана ІІІ на племінниці останнього візантійського імператора Констянтина ХІ — Софії Палеолог. Візантійська імперія мала тоді неабиякий культурний, релігійний та політичний вплив на всю середньовічну Східну Європу. З ближнього оточення Софії Палеолог походили ідеї, що сформулював в своєму посланні старець Філофей. Однак дослідники підмічають, що формально Софія не мала прав на Константинопольський престол, бо походила з «бокової гілки» Палеологів, тобто не була прямим нащадком візантійського імператора. Рушійним мотивом появи тези про 3-й Рим була боротьба князів московських за цесарський (імператорський, царський) титул, та за домінацію князівства московського серед інших східнослов'янських князівств, васалів Золотої Орди.

Генеза

Генеза власне теорії «Третього Риму» має значно давніше походження, вона пережила довгу й складну еволюцію. Початки її пов'язані з історією другого Болгарського царства, яке претендувало на роль спадкоємця Візантійської Імперії. Духовні особи балканського походження занесли цю ідею до Східної Європи: через Україну до Новгорода і Пскова, де вона знайшла придатний ґрунт, а згодом з відповідними змінами була засвоєна на Московщині. Концепція Філотея в її остаточному оформленні («Москва — Третій Рим, а четвертому не бути») стає в середині 16 ст., за царювання Івана IV Ґрозного, популярною у колах московського уряду й Церкви. Московські книжники того часу, під керівництвом митрополіта Макарія, пов'язували особу царя не тільки з Візантією, але й зі старим Римом (походження московської династії «від Авґуста цісаря»). Теорія «Третього Риму» була повторена в акті утворення Московського патріархату («Уложенная Грамота» 1589). Занедбана під час Смути поч. 17 ст., вона відродилася за царя Олексія Михайловича й патріарха Нікона, зокрема по приєднанні України 1654 року, і, хоч не стала офіційною урядовою доктриною, мала великий вплив на політику Московської держави й Церкви і здобула собі широку популярність у другій половині 17 ст., від вищих сфер уряду й Церкви до опозиційних кіл населення, зокрема серед т. зв. розкольників — старообрядців (писання М. Добриніна-Пустосвята, «Соловецька чолобитна» тощо). Тим самим вона стала основою й дороговказом національної ідеології й імперіалістичної політики Росії на майбутнє. Впливи й відгуки теорії «Третього Риму» були помітні в російській літературі й публіцистиці 18 — 19 ст.

Наступні трансформації

Слов'янофільство

• див. окрему статтю Слов'янофільство

«Слов'янофільство» — великодержавницька концепція та монархічна доктрина Російської імперії. Як офіційна державна ідеологія існувала у виді популярної формули: «самодержавіє, православіє, народність», що була сформульована російським міністром освіти графом С. С. Уваровим під час царювання Миколи І Романова і була підґрунтям абсолютистської московської держави та її зовнішньої експансії.

«Російський світ»

«Російський світ» — церковна за формою, але за думкою оглядачів та аналітиків геополітична за своєю суттю концепція, котру висунув в своїй програмній промові 3 листопада 2009 московський патріарх Кирил та повторив її в Одесі під час візиту в Україну в 2010 році. Після історичних невдач доктрин «Третього Риму» та слов'янофільства, що були розраховані спочатку на весь християнський, а потім на слов'янський світ, «російський світ» («гундяєвщина») орієнтована лише на східнослов'янські країни Східної Європи — тобто на Україну та Білорусь і водночас веде РПЦ до ізоляції.

Ідеями «Російського світу» користаються як виправданням для відродження Російської імперії.

Див. також

• Російський світ
• Царство Боже
• Разбор шляхти
• Теорія офіційної народності
• Київ — Другий Єрусалим

Література

• В. П. Кононенко. Третій Рим // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 146. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• В. Константинов. «Третього Риму» концепція // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.721 ISBN 978-966-611-818-2
• В. Константинов. Третього Рима концепція // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
• Лурье Я. Идеологическая борьба в русской публицистике конца XV — начала XVI века. М. — П. 1960.
• Малинин В. Старец Елеазарова монастиря Филофей и его послання. К. 1901
• Оглоблин О. Московська теорія III Риму в XVI — XVII ст. Мюнхен 1951
• Полонська-Василенко Н. Теорія III Риму в Росії протягом XVIII та XIX сторіч. Мюнхен 1952
• Medlin W. Moskow and East Rome. Genève, 1952
• Schreder H. Moskau das Dritte Rom. Hamburg, 1929: 2. Aufl.: Darmstadt, 1957
• Cyril Toumanoff. Moscow the Third Rome: Genesis and Significance of a Politico-Religious Idea // The Catholic Historical Review, Vol. 40, No. 4 (Jan., 1955), pp. 411-447.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1955.

Посилання

• Третього Риму концепція // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Москва - третій Рим // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Третій Рим // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1926-1927. — 1000 екз.
• ТІНЬ ФІЛОФЕЯ
• Анджей Андрусєвіч//Міт Росії. Москва — Третій Рим