Королівство Йорвік
| Jórvík Королівство Йорвік | ||||
|---|---|---|---|---|
| ||||
 | ||||
| Столиця | Йорвік | |||
| Мови | давньоскандинавська | |||
| Форма правління | монархія | |||
| король | ||||
| Гальфдан I | ||||
| Історія | ||||
• Засноване | 875 | |||
• Приєднано до Англії | 954 | |||
| Населення | ||||
| Валюта | скита | |||
Королівство Йорвік (давньоскан. Jórvík) (875—954) — ранньосередньовічна держава, створена данами та південними норманами (вікінгами) на півночі сучасної Великої Британії після завоювання ними королівством Нортумбрія. Тривалий час панувала над сусідами, намагаючись повністю підкорити англосаксонську Британію. Втім зрештою зазнала поразки від англосаксів й припинила своє існування у 954 році.
З кінця VIII ст. відзначаються перші напади вікінгів (достеменно невідомо норманів чи данів) на узбережжя королівства Нортумбрія. У 789 році було вчинено перший напад, а у 793 року пограбовано відомий християнський монастир на острові Ліндісфарн. Велика здобич, яку отримали вікінги, вабила їх ватажків до повторних нападів на Нортумбрію. Успіхам норманів сприяло послаблення королівства через постійні внутрішні чвари за владу.
У 864 або 865 році король Нортумбрії Елла II переміг велике військо норманів Рагнара Лодброка, якого було схоплено та страчено. У відповідь сини останнього Івар та Гальфдан зібрали так звану Велику варварську армію, яка висадилася у королівстві Східна Англія, король якої відкупився від данів кіньми. Останніх було застосовано для суходільного наступу на Нортумбрію, яку було переможено у 866 році. Згодом дани атакували та пограбували Мерсію й Східну Англію.
В південній частині Нортумбрії нормани під проводом Гальфдана у 875 заснували королівство Йорвік, перейменувавши столицю Нортумбрії Еофервік на Йорвік; у північній частині (Берніції) ще деякий час зберігали владу англосаксонські королі, як васали норманів.
Королі Йорвіку намагалися підкорити Мерсію та Вессекс, проте без значного успіху. Водночас вдалося захопити область Ліндсі й перетягнути на свій бік Вульфера, архієпископа Еофервіку. Разом з тим дани тривалий час залишалися поганами.
У 874 році було завдано поразки Мерсії, повалено короля останньої Бурґреда, поставивши у західній частині Мерсії залежного від себе Кеолвульфа II. Після цього остаточно підкорено Берніцію, яку було поділено на невеличкі володіння, де правили ріви. Водночас перші королі данів перейшли у християнство.
У 880-х роках основним суперником Йорвіку стало королівство Вессекс. Для протистоянням з ним було укладено союз із Гутрумом I, королем Східної Англії. Зрештою за декількома домовленостями королі Йорвіка отримали східну Мерсію та Ліндсі. Спроба Йорвіку разом з данами Східної Англії перейти у наступ проти Вессексу завершилося поразкою.
У 899 році новим королем Йорвіку було обрано Етельвальда з Вессекської династії, який спираючись на данське військо спробував захопити королівство Вессекс, втім в одній сутичок 902 року загинув. Після цього на деякий час встановлено мир між королівствами.
У 910 році Йорвік в союзі з бриттським королівством Гвінед атакував західну Мерсію та Вессекс, але у битві при Теттенголл зазнав нищівної поразки. В результаті в Йорвіку почалися процеси децентралізації: утворився союз П'яти міст (Дербі, Лінкольн, Стамфорд, Лестер, Ноттінгем), східна Мерсія стала майже незалежна від Йорвіку.
Дани з Йорвіку продовжили постійні набіги на Мерсію та Вессекс, але вже без значного успіху. Зміцнення кордону з боку англосаксів невдовзі змусило данів відмовитися від активної політики. Цьому також сприяла війна Йорвіку з норманами з півострова Вірелл.
У 917—918 роках внаслідок війни з Вессексом королівство опинилося на межі повної поразки. Але у 919 році владу захопила династія норманів, які посилили військову потугу й перейшли у наступ проти Вессексу. Але до 920 року Йорвік та вікінги втратили будь-які володіння в Мерсії.
З 926 року було укладено довгостроковий мир з Вессексом, визнано зверхність останньої, почалася християнізація данів та норманів Йорвіку. Проте вже у 927 році Вессекс захопив столицю королівства, вигнавши місцевих володарів.
Лише у 939 році вікінги зуміли відновити владу в Йорвіку (за підтримки війська королівства Дублін). Проте зрештою внаслідок внутрішнього протистояння 944 року данів та норманів переможено та приєднано до англосаксонського королівства Англія.
У 948 році війська норманів повалили владу англосаксів, відновивши незалежність Йорвіку. До 954 року точилася боротьба з Англією, а також між данами і норманами всередині королівства. Зрештою у 954 році королівство Йорвіку було переможено й ліквідовано. Територію поділено на невеличкі володіння, де поставлено ерлів та графів.
- Гальфдан I (875—877)
- міжкоролювання 877—883 роки
- Гутфріт I (883—895)
- Етельвальд (899—902)
- Гальфдан II (902—910)
- Еовілс (902—910)
- Івар (902—910)
- Рагнальд I (910—921)
- Сігтриґ I (921—927)
- Гутфріт II (927)
- Етельстан (927—939)
- Олаф I (939—941)
- Олаф II (941—943), вперше
- Сігтриґ II (942)
- Рагнальд II (943—944)
- Олаф II (944), вдруге
- Ерік (948—949), вперше
- Олаф II (949—952), втретє
- Ерік (952—954), вдруге
Скандинавська меншина, хоча й політично потужна, залишалася культурно відмінною від англського населення. Але на початку 900-х років норманські і данські імена людей та назви місць ставали дедалі популярнішими, як і скандинавські орнаменти на витворах мистецтва, що містять аспекти скандинавської міфології, а також фігури тварин і воїнів. Тим не менш, спорадичні згадки про «данів» у хартіях, хроніках та законах свідчать про те, що за часів існування королівства більшість традиційних мешканців не вважали себе данцями і не сприймалися як такі іншими англосаксами[1].
Синтез англосаксонських і скандинавських, а також християнських і поганських візуальних мотивів у рамках особливо помітні на кам'яній скульптурі. Приклади такого синтезу є Госфортський хрест, датований початком X століття, що заввишки 4,4 м, його багато прикрашено різьбленням міфічних звірів, скандинавських богів та християнської символіки[2]. Кам'яна скульптура не була практикою корінної скандинавської культури, а поширення кам'яних пам'ятників демонструє вплив англів на вікінгських поселенців. На одному боці Госфортського хреста зображено Розп'яття, а на іншому — сцени з Рагнароку. Злиття цих різних релігійних культур можна також побачити в зображенні Марії Магдалини як валькірії з довгим платтям та довгою косою[3]. Хоча іконографію можна інтерпретувати як тріумф християнства над поганством, можливо, що в процесі поступового навернення вікінги спочатку прийняли християнського бога як доповнення до широкого пантеону поганських богів[4]. Включення поганських традицій у візуальну культуру відображає створення самобутньої англо-скандинавської культури[5].
- ↑ Hadley, Dawn (2002), «Viking and native: re–thinking identity in the Danelaw», Early Medieval Europe, 11 (1): 45–70
- ↑ Berg, Knut (1958). «The Gosforth Cross». Journal of the Warburg and Courtauld Institutes. 21 (21 (1/2)), pp. 27–30
- ↑ Richards, J. D. (1 January 1991). Book of Viking Age England. B. T. Batsford, pp. 121
- ↑ Richards 1991, pp. 123
- ↑ Carver, Martin (2005). The Cross Goes North: Processes of Conversion in Northern Europe, AD 300—1300. Boydell Press, pp. 36
- Christian Uebach: Die Landnahmen der Angelsachsen, der Wikinger und der Normannen in England. Eine vergleichende Analyse. Tectum Verlag, Marburg 2003, ISBN 3-8288-8559-4.
- Dawn M. Hadley: The Vikings in England. Settlement, society and culture. Manchester University Press, Manchester 2006, ISBN 978-0-7190-5982-7.
- Clare Downham: Viking Kings of Britain and Ireland. The Dynasty of Ívarr to A.D. 1014. Dunedin Academic Press Ltd, Edinburgh 2007, ISBN 978-1-903765-89-0.