Красицький Петро Фотійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Фотійович Красицький
Красицький Петро Фотійович 1940-ві.jpg
Народження 10 (23) червня 1906(1906-06-23)Київ, Київська губернія, Російська імперія
Смерть 11 квітня 1968(1968-04-11) (61 рік)Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Навчання Київський будівельний інститут
Праця в містах Київ, Москва
Найважливіші споруди будівля Верховної Ради України, вокзал залізничної станції Дарниця, станція «Дніпро» Київського метрополітену
Автограф Krasytskyi Petro Signature 1964.png
Красицький Петро Фотійович у Вікісховищі?
Могила Петра Красицького на Байковому кладовищі

Краси́цький Петро́ Фо́тійович (10 [23] червня 1906(19060623), Київ, Київська губернія, Російська імперія — 11 квітня 1968, Київ, Українська РСР, СРСР[1]) — український радянський архітектор.

Біографія[ред. | ред. код]

Петро Красицький народився 10 (23) червня 1906(19060623) року в Києві в родині українського художника Фотія Красицького, класика українського малярства і графіки, внучатого небожа Тараса Шевченка. Мати — Ганна Фотієвна, була домогосподаркою та виховувала п'ятеро дітей. Охрестили Петра Красицького в Покровській церкві на Подолі, хрещеним батьком його став художник Григорій Дядченко.

1923 року Красицький закінчив середню школу та розпочав трудову діяльність. Працював у київській філії «Книгоспілки», одночасно в 1926–1927 роках навчався в Київському кооперативному інституті ім. В. Я. Чубаря.

1930 року почав навчання на архітектурному факультеті Київського будівельного інституту, який закінчив у лютому 1936 року. Серед його викладачів були Костянтин Єлева, Василь Кричевський, Валеріян Риков, Іполит Моргілевський, Йосип Каракіс, Павло Хаустов.

З 1934 року працював архітектором у київських проектних організаціях: у бригаді з проектування будівлі Верховної Ради УРСР, держуправлінні ЦВК УРСР, Київтрансвузолпроекті. Під керівництвом архітектора Володимира Заболотного брав участь у проектуванні будинку Верховної Ради УРСР (складання ескізного проекту та робочих креслень, бригадир з розробки планів).

У 1939 році одружився та переїхав до Москви, де працював на посаді старшого інженера відділу житлово-комунального господарства Наркомату шляхів сполучення СРСР. У грудні 1944 року повернувся до Києва.

З 1944 по 1961 рік працював на посаді головного архітектора в проектному інституті Київдіпротранс (до 1951 року — Київтрансвузолпроект), займався проектуванням вокзалів залізничних станцій. У жовтні 1945 року Красицькому було присвоєне звання інженер-майор шляхів і будівництва. 1954 року Красицький був нагороджений знаком «Ударник Сталінського заклику». 1960 року в Києві за проектом Київдіпротрансу (архітектори Слава Павловський, Геннадій Гранаткін, Анатолій Ігнащенко, Петро Красицький, Станіслав Крушинський) було побудовано станцію метрополітену «Дніпро»[2]. У 1961 році перейшов працювати до Науково-дослідного інституту експериментального проектування на посаду головного архітектора сектору.

1964 року Петро Красицький знову переїжджає до Москви, де працює головним архітектором архітектурно будівельної майстерні Мосдіпротрансу. У 1966 році вийшов на пенсію.

Помер 11 квітня 1968 року в Києві, похований на Байковому кладовищі.

Творчий доробок[ред. | ред. код]

Зображення[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Дата та місце смерті вказані в листі Анни Іванівни Красицької (дружини Петра Красицького) на адресу директора ЦДАМЛМ УРСР, 31 січня 1971 року // ЦДАМЛМ України, справа фонду 350, арк. 2, 2зв. На могилі помилковий рік смерті — 1969.
  2. Щойно виявлений об'єкт культурної спадщини, пам'ятка архітектури та містобудування, науки і техніки, охоронний номер 529/1-Кв.

Джерела[ред. | ред. код]