Прорізна вулиця (Київ, Шевченківський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Прорізна вулиця
Київ
Kiev one street.jpg
Прорізна вулиця
Місцевість Старий Київ
Район Шевченківський
Колишні назви
Мартинівська, Золотохрещатицька, Васильчиковська, Свердлова
Загальні відомості
Протяжність 530 м
Координати початку 50°26′51″ пн. ш. 30°31′18″ сх. д. / 50.447722° пн. ш. 30.521833° сх. д. / 50.447722; 30.521833Координати: 50°26′51″ пн. ш. 30°31′18″ сх. д. / 50.447722° пн. ш. 30.521833° сх. д. / 50.447722; 30.521833
Координати кінця 50°26′56″ пн. ш. 30°30′53″ сх. д. / 50.448889° пн. ш. 30.514722° сх. д. / 50.448889; 30.514722
Поштові індекси 01001, 01601
Транспорт
Найближчі станції метро Kyiv Metro Line 3.svg «Золоті ворота»,
Kyiv Metro Line 2.svg «Майдан Незалежності»,
Kyiv Metro Line 1.svg «Хрещатик»
Автобуси А 24 (будні, Хрещатиком)
Трамваї лінія існувала впродовж 19051946 років
Рух односторонній (вуд початку до вул. Пушкінської),
двосторонній (від вул. Пушкінської до кінця)
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Державні установи Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення,
Комісія з питань вищого корпусу державної служби
Навчальні заклади ЗОШ №  57
Зовнішні посилання
Код у реєстрі 11381
У проєкті OpenStreetMap r370152
Мапа
CMNS: Прорізна вулиця у Вікісховищі

Прорізна́ ву́лиця — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевість Старий Київ. Пролягає від Хрещатика до Володимирської вулиці. Прилучаються вулиці Пушкінська, Бориса Грінченка та Паторжинського.

У Києві також існує інша Прорізна вулиця — у Біличах.

Історія[ред. | ред. код]

За часів Київської Русі на місці вулиці проходив оборонний вал від Золотих воріт і до нинішніх Хрещатика та Майдану Незалежності. З прийняттям у 1833 році 2-го проектного плану для Києва розпочалося нищення укріплень часів Ярослава Мудрого[1]. Вулиця виникла наприкінці 1840-х — початку 1850-х років XIX століття (на картосхемі Києва 1848 року зображена як проєктована). Планували й упорядковували її в 50-х роках XIX ст., зокрема, зменшували ухил, оскільки вона була дуже крутою[1]. Найдавніша з відомих назв — Мартинівська, від прізвища місцевого домовласника. У 1850-ті роки, крім цієї назви, набула також найменування Золотохрещатицька і Прорізна (прорізана крізь земляний вал Старокиївських укріплень). У 1861 році віднесена до вулиць 1-го розряду, на ній дозволялося споруджувати лише кам'яні будинки висотою не менш ніж у два поверхи[2]. З 1863 року отримала офіційну назву Васильчиковська, на честь київського генерал-губернатора Іларіона Васильчикова. Але як паралельна також вживалася її сучасна назва. Повністю вулиця забудована в кінці XIX - на початку XX ст.: мала 14 садиб на лівому боці та 15 - на правому. Забудова збереглася наполовину[1].

З 1919 року — вулиця Свердлова, на честь Якова Свердлова[3] (назву підтверджено 1944 року[4]). Історичну назву повернуто 1990 року[5].

Нижня частина вулиці (від Хрещатика до Пушкінської вулиці) була зруйнована восени 1941 року, по війні замість старої забудови зведено нові будинки, натомість за рахунок «відсунення» забудови на 50—100 метрів від червоної лінії утворено зелену зону. Остаточного вигляду Прорізна набула в 50-х роках ХХ ст[1].

У 1910 році по вулиці відкрили трамвайне сполучення - лінії на Шулявку. Через великий ухил вулиці в кінці 50-х років сталася аварія, і трамвайні колії розібрали[1].

Особистості[ред. | ред. код]

У будинку № 10 мешкали академіки АН УРСР Олександр Топачевський, Вадим Лашкарьов, член-кореспондент АН УРСР Іван Гуржій.

Пам'ятники та пам'ятні знаки[ред. | ред. код]

В зеленій зоні з періодичністю в декілька років з'явилося три пам'ятники — першим було встановлено скульптуру героя роману «Золоте теля» Паніковському (якого в однойменному фільмі зіграв Зиновій Гердт), 2001 року відкрито пам'ятник туркменському поету та мислителю Махтумкулі Фрагі, а 2002 року з'явився пам'ятник Лесю Курбасу.

Меморіальну дошку Лесю Курбасу встановлено і на будинку № 17 — саме в цьому будинку розміщувався заснований митцем «Молодий театр», з 1990 року відновлений «Київський академічний Молодий театр» і знову розташовується в цій будівлі.

Зображення[ред. | ред. код]

Пам'ятки історії та архітектури[ред. | ред. код]

Будинки № 9, 11, 12, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 25, 27 (споруджені наприкінці XIX  — у 1-й третині XX століття).

Установи та заклади[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Друг, Ольга Миколаївна.Вулицями старого Києва / О. М. Друг; дизайн і худож. оформ. С. Іванов, І. Шутурма. – Львів: Світ, 2013. – 496, [XVI] с. : іл.
  2. Вѣдомость о раздѣленіи улицъ на разряды въ г. Кіевѣ, по ВЫСОЧАЙШЕ утвержденному 11 мая 1861 года плану // ДАКО: ф. 35, оп. 1, спр. 535, арк. 1–3. (рос. дореф.)
  3. От Киевского Исполкома. Приказ коллегии городского хозяйства // Вісти / Известия. — 1919. — № 29. — 23 марта. — С. 4. (рос.) Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.
  4. Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 4, спр. 38, арк. 65–102. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.
  5. Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 3 квітня 1990 року № 329 «Про повернення вулицям історичних назв» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 8, спр. 3750, арк. 146, 147. (Бюлетень виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів. — 1990. — № 3. — С. 20–21.) Архівовано з першоджерела 8 березня 2013.

Джерела[ред. | ред. код]