Перейти до вмісту

Крістофер Марлоу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Крістофер Марлоу
англ. Christopher Marlowe
Портрет невідомого. Вважається, що на малюнку — Крістофер Марло.
Народився26 лютого 1564(1564-02-26)
Кентербері, Кентербері-Сітіd, Кент[d], Кент, Англія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер30 травня 1593(1593-05-30) (29 років)
Deptfordd[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
·невідомо Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняDeptford St Nicholasd Редагувати інформацію у Вікіданих
ГромадянствоКоролівство Англія
Національністьанглієць
Діяльністьпоет, драматург
Alma materколедж Корпус-Крісті, Кембриджський університет і The King's School Canterburyd Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська[3][4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творіванглійська
Роки активності1580-ті — 1593
НапрямокЄлизаветинська драма
Magnum opusЕдуард II (п'єса), The Tragical History of Doctor Faustusd і The Jew of Maltad Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф
CMNS: Крістофер Марлоу у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Крі́стофер, Ма́рлоу, Ме́рлоу чи Марло (англ. Christopher Marlowe; 26 лютого 1564 — 30 травня 1593) — англійський поет, драматург («Трагічне життя доктора Фауста»). Вважається родоначальником англійської ренесансної трагедії. Саме Марло запровадив і розвинув білий вірш, що став традиційним для цього жанру.

З життєпису

[ред. | ред. код]

З березня 1581 року навчався, як стипендіат архієпископа Паркера, в Кембриджському університеті. Переїхав до Лондона, де зайнявся активною літературною діяльністю. Зблизився з т. зв. «Університетськими умами», групою драматургів, куди входили поети Д. Лілі, Томас Неш, Роберт Грін, Джордж Піль, і Томас Лодж.
Мав репутацію безбожника та вільнодумця. Є дані про його співпрацю з таємними службами.

Загинув в містечку під Лондоном — був заколотий власним ножем унаслідок сварки, що розпочалася через розрахунок в таверні. Вважається, що це було навмисне вбивство, організоване агентами таємної поліції.

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Крістофер Марлоу не одружувався і не мав відомих дітей.[5] Існує поширена точка зору, що Марлоу був гомосексуалом.[6] На це вказує низка досліджень. Зокрема у звіті 1593 року поліцейського шпигуна Річарда Бейнса, що стежив за Марлоу, наводиться вираз Марлоу «всі хто не любить тютюн та хлопців — дурні»[6] Крім того Марлоу часто досліджував гомосексуальні теми у своїх творах. Зокрема у поемі «Геро і Леандр» він писав про юнака Леандра: «у його зовнішності було все, чого бажають чоловіки…»[7][8] Зачарований красою Леандра його намагається спокусити морський бог Нептун.[9]

Марлоу написав першу в історії п'єсу про життя Едуарда II, короля неодноразово звинувачуваного у содомії під час і після його правління, просуваючи гуманістичну літературну дискусію про чоловічу сексуальність набагато далі, ніж його сучасники. П'єса була надзвичайно сміливою, вона стосувалась невдалої історії кохання між Едуардом II та Пірсом Гавестоном. Хоча у той час було поширеною практикою викривати персонажів як гомосексуалів, щоб дати глядачам підстави підозрювати їх у злочині, Едуард II у Крістофера Марлоу зображений як персонаж, що викликає співчуття.[10] П'єса «Едуард II» також містить уривок, у якому перераховані відомі на той час приклади гомосексуальних стосунків між чоловіками:

Наймогутніші царі мали своїх міньйонів;
Великий Александр кохав Гефестіона,
Геркулес-переможець плакав за Гіласом;
А за Патроклом суворий Ахіллес принишк.
І не тільки королі, а й наймудріші люди:
Римлянин Туллій кохав Октавія,
Серйозний Сократ, дикий Алківіад.[11]

Рішення Марлоу розпочати п'єсу «Дідона, королева Карфагена» з гомоеротичної сцени між Юпітером та Ганімедом, яка не має жодного зв'язку з подальшим сюжетом, давно спантеличує вчених.[12] Опис гомоеротичних стосунків між французьким королем Генріхом ІІІ та його міньйонами містить і п'єса «Паризька різанина».[9]

Марлоу та Шекспір

[ред. | ред. код]

Крістофер Марлоу ймовірно є співавтором ранніх п'єс свого уславленого однолітка Шекспіра. Також саме він, на думку деяких істориків мистецтва, що сумніваються в авторстві Шекспіра, є справжнім автором його творів.

Можливе життя після смерті

[ред. | ред. код]

Як і щодо Шекспіра, про Крістофера Марлоу існує багато різноманітних теорій. За однією з них він насправді не загинув у 1593. Його покровитель Томас Волсінгем, син керівника англійської спецслужби Френсіса Волсінгема, щоб запобігти арешту Марлоу за атеїзм і бурхливе інтимне життя, інсценував його смерть у 1593 році й відправив подалі від Англії. Нібито збереглись доноси англійської розвідки про перебування «священика Крістофера Марлоу» (письменник здобув богословську освіту в Кембриджі) в іспанській столиці в 1599 і 1602 роках. Існують й інші докази життя Марлоу після 1593 року. В 1600-го адмірал Волтер Рейлі написав відповідь на вірш, який був звернений Марлоу до нього, і в цій відповіді Рейлі глузує зі свого давнього друга як із живого. По-друге, у 1604 році державному секретареві Англії Роберту Сесілу був пред'явлений рахунок за утримання під вартою у в'язниці протягом семи тижнів і двох днів «священика Крістофера Марлоу».

Твори

[ред. | ред. код]

П'єси

[ред. | ред. код]
  • «Трагічна історія доктора Фауста» 1587—1588
  • «Тамерлан Великий» 1587—1588
  • «Мальтійський єврей» 1589
  • «Едуард II» бл. 1592
  • «Дідона, цариця Карфагена» між 1587 і 1593
  • «Паризька різанина» бл. 1593

Поеми

[ред. | ред. код]
  • «Геро і Леандр»

Українські переклади

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Краткая литературная энциклопедия — Москва: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 4. — С. 644–646.
  2. ↑ Oxford Dictionary of National Biography / C. Matthew — Oxford: OUP, 2004.
  3. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ CONOR.Sl
  5. ↑ https://christopher.marlowe.at/biography/
  6. ↑ а б Spy report that criticised Marlowe for 'gay Christ' claim is revealed online
  7. ↑ White, Paul Whitfield, ред. (1998). Marlowe, History and Sexuality: New Critical Essays on Christopher Marlowe. New York: AMS Press. ISBN 978-0-404-62335-7.
  8. ↑ Christopher Marlowe (1885). Hero and Leander. У A. H. Bullen (ред.). The works of Christopher Marlowe. Т. 3. London: John C. Nimmo. с. 88, 157—193. Архів оригіналу за 21 вересня 2008. Процитовано 21 травня 2009 — через Project Gutenberg.
  9. ↑ а б Meyers, Jeffrey (Summer 2003). Marlowe's Lives. Michigan Quarterly Review. XLII (3).
  10. ↑ Marlowe, Christopher; Forker, Charles R. (1995). Edward the Second. Manchester University Press. ISBN 9780719030895. Архів оригіналу за 21 травня 2016. Процитовано 4 листопада 2015.
  11. ↑ Simon Barker, Hilary Hinds (2003). The Routledge Anthology of Renaissance Drama. Routledge. ISBN 9780415187343. Архів оригіналу за 29 грудня 2019. Процитовано 9 лютого 2013.
  12. ↑ Williams, Deanne (2006). Dido, Queen of England. ELH. 73 (1): 31—59. doi:10.1353/elh.2006.0010. JSTOR 30030002. S2CID 153554373.
  13. ↑ Передзамовлення «Трагічної історії доктора Фауста» в моєму перекладі : [арх. 16.01.2024] // Блоґ Олександра Артамонова. — 2023. — 2 жовтня. — Дата звернення: 16.01.2024.
  14. ↑ Доктор Фауст та релігієзнавство : [арх. 16.01.2024] // Київська Мала академія наук. — 2023. — 28 листопада. — Дата звернення: 16.01.2024.

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Крістофер_Марлоу&oldid=46807674