Кульджа

Кульджа; уйг. غۇلجا / Ғулҗа; кит. 伊宁
	Кульджа ввечері
	Основні дані
	43°55′ пн. ш. 81°19′ сх. д. / 43.917° пн. ш. 81.317° сх. д.
Країна	КНР (Китай)
Регіон	Синьцзян-Уйгурський автономний район, Ілі-Казахський автономний округ
Населення	430 000 (2004)
Площа міста	629 км²
Поштові індекси	835 000
Телефонний код	0999
Часовий пояс	UTC+8
Поділ міста	Q14138023?, Q10931399?, Q10885063?, Q10923410?, Q14138146?, Q14138176?, Q14138225?, Q14138276?, Q10884953?, Q11058985?, Q14138358?, Q11133235?, Q10930691?, Q10923354?, Q11076054?, Q10890857?, Q14138460?, Q14138483?, Q14138515?, Q14138523? і Q14138530?
	Міська влада
Веб-сторінка	zgyn.gov.cn
	Кульджа на Вікісховищі

Кульджа (уйг. غۇلجا, Ғулҗа, каз. Құлжа) або Їнін (кит. 伊宁, пін. Yíníng) — місто у Китаї, центр Ілі-Казахського автономного округу, який входить до складу Синьцзян-Уйгурського автономного району. Розміщене на північному березі річки Ілі приблизно на відстані 100 км на схід від кордону Китаю з Алматинською областю Казахстану на так званій Кульджинській рівнині. Місто має найбільшу вологість зазвичай посушливого регіону Синьцзян.

Адміністративно місто Кульджа і навколишня територія загальною площею 521 км² утворює «місто повітового рівня», з кількістю населення 370 тис. чол. (2002 р.). Основна частина населення — уйгури, казахи, хоча з кожним роком сюди зі сходу країни посилюється потік етнічних китайців. На околицях міста наявні поселення маньчжурів (сібо) та монголів, які займаються скотарством. Протягом 19-20 століть у Кульджі був відчутний вплив татарської інтелігенції та купців, які полишили Російську імперію у зв'язку з подіями після Жовтневої революції. За деякими оцінками у першій половині XX ст. до третини населення міста складали татари. Татари створили й першу новометодну школу у Кульджі, яка у подальшому стала передвісником казахської, киргизької й уйгурської шкіл.

Історія[ред. • ред. код]

Нагірні пасовища у межах Ілійської долини (див Кульджинська рівнина) з давніх-давен приваблювали кочові племена. Назва міста «Кульджа» уперше згадується ще в період Тюркського каганату.

У IX сторіччі в Ілійській долині оселилися уйгурські племена на чолі з Пен Текіном, з якими і перебувала частина племені Яглакар, яка також входила до складу уйгурського племінного союзу.

Саме у Кульджі була розміщена столиця володіння Чагатая, сина Чингісхана (див. Чагатайський улус). Під владу Китаю ця територія відійшла у 1755-57 рр. після закінчення збройних сутичок з джунгарами, під контролем яких вона і знаходилася.

З поширенням у середині XIX ст. в Семиріччі російського впливу Кульджа стає важливим осередком торгівлі між Росією та Китаєм. 1855 р. тут було підписано договір, яким узаконено торгівлю між підданими обох держав.

Місто піддалося великому руйнуванню у 1864–1866 рр. під час уйгуро-дунганського повстання. Увесь Ілійський край, в тому числі і Кульджа, 1871 р. було зайнято російськими військами. 1881 року місто було повернуто Китаю, після чого багато ілійських уйгурів (приблизно 45 тис. ос.) та дунганів (близько 4,6 тис. ос.) пересилилося у межі російських володінь (нинішній південно-західний Казахстан та північна Киргизстан).

У літературі, насамперед у російській, місто Кульджа (Їнін) інколи зустрічається під назвою «стара Кульджа» чи «таранчинська Кульджа», у той час як місто Суйдін (кит. 绥定), розташоване за 40 км на північний захід, іменувалося «нова Кульджа» або «китайська Кульджа». Тоді «таранчинська Кульджа» (тобто місто таранчів — уйгурів) була осередком торгівлі, а «китайська Кульджа», заснована 1762 року та розміщена ближче до кордону, — фортецею і центром китайської адміністрації в регіоні.

1965 року Суйдін було перейменовано, місто одержало політично більш прийнятну назву Шуйдін (水定), від 水 (вода) замість 绥 (угамовувати). Зараз Шуйдін є центром сусіднього повіту Хочэн (霍城县).

5 лютого 1997 року Кульджа стало ареною протестів місцевого населення проти китайської політики. Див. відповідні іншомовні розділи^[en]. Події завдали глубокого враження на Рабію Кадир, яка незабаром очолила рух за права уйгурського народу.