Чагатайський улус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Чагатайський улус — загальна назва азіатських областей, що склали за розподілом 1224 року спадкову частку сина Чингісхана Чаґатая і його роду. До улусу входили Мавераннахр, Семиріччя та Кашгар.

Історія[ред.ред. код]

Мапа Чагатайського улусу кінця XIII ст.
Алмалик. Динар. 1258 (657 р.Г) рік. Вага 4,52 гр. Діаметр 24 мм

У другій половині XIII на початку XIV ст. важливим торговим шляхом із Середньої Азії на Алтай (Казалінський район, Кизилординська область, Казахстан) та Монголію були шляхи через Семиріччя.

У 1219 році під час монгольського завоювання Чингісхан захопив Мавераннахр та державу Хорезмшахів. У 1227 році, перед своєю смертю, він передав західні землі Центральної Азії своєму другому синові Чаґатаю, який заснував державу, відому під назвою Чагатайський улус.

У 1225 році у Мавераннахрі керування у грошовій справі отримав податковий відкупник Махмуд Ялавача[en] (1225-1238), призначений ханом Уґедеєм. У 1238 році Чаґатай змістив Махмуда передавши керування у відкупі податків синові Махмуда, Масуд-беку (1238-89). Також його було призначено вести грошову справу і у Мавераннахрі[1].

Після курултаю у 1251 році ханом Монгольської імперії став Мунке, який одразу ж стратив дорослих представників династії Чагатаїв. Улус поділили Мунке і Батий, до якого відійшов Мавераннахр. У 60-х роках ХІІІ століття онук Чагатая Алгу відновив владу Чагатаїв в улусі. Наступники Алгу Мубарек і Барак, прагнучи до тісніших зв'язків з населенням осілих областей, прийняли іслам.

У 1266 році у Мавераннахрі з Семиріччя була перенесена ханська ставка і переселені деякі монгольські роди, у тому числі джалаїри і барласи. На західній частині Середньої Азії у 1266 року Хорезм отримав фактичну незалежність від Монгольської імперії. Водночас у Чаґадайському улусі поміж чингізидами виник конфлікт через розподіл влади. На трон претендували одразу декілька чингізидів. Хан Хайду, що правив в Імілі (Поблизу сучасної Алмати), вимагав від свого суперника Хубілая, титул Великого хана і володарства над землями Великого Хорасану[2]. Навесні 1269 року в Таласі поміж уґедейським ханом Хайду та чаґадайським Барак-ханом уклалася угода, згідно якої Хайду дісталося управління в Східному Туркестані[3].

Грабіжницькі війни за землі[ред.ред. код]

У 1269—1270 роках під час першого захоплення чагатайськими військами Барак-хана Газні та інших міст у східному Хорасані, караунаси-нікудерійці присягнулися на вірність хану. В ті роки еміром Нікудером Ясавуром (1262—1321), племінником Чагатая, була заснована Нікудерійська Орда в східній частині улусу Хулагу. Центальними містами Нікудерійської Орди були області Кабул і Кандагар. У військовому союзі з чагатаїдами нікудерійці час від часу керували Хорасаном під ханським наглядом. [4].

Наприкінці 1272 року перський ільхан Абака послав до Хорезму та Мавераннахру армію, яка розграбувала Урґенч і Хіву і увійшов до Бухари 29 січня 1273 року, де протягом 7 днів все було розграбовано та спалено. Після відходу агресорів емір Мавераннахра Масуд-бек очищав міста від руїн, які з'являлися кожного разу після громадянських війн конкуруючих чингізидів. Він продовжував відновлювати міста аж до своєї смерті в жовтні-листопаді 1289 року[5].

У 1282 році, на початку правління хана Дуви, поміж Дувою і Хайду виник союз співолодіння. У 1287-1288 роках вони володіли вдвох у Хорезмі, Андижані, Алмалику[en], Янгі, Таразі, Оші, Маргілані, Муґалаку. А також одноосібні володіння цих двох чингізидів: Самарканд, Бухара, Шаш, Отрар, Алмати, Іміл, Кашгар, Пуладі, Хотан, Орду-Базарі, Кенджід, Тараз. Пізніше в Худжанді та Хорезмі володарював Хайду, у Термезі, Бадахшан, Хості та Газні — Дува[6]. Після смерті Дуви хан Есен-Бука (1310-1318) відновив грабіжницькі походи і в 1312-1313 рр. здійснив набіг на Хорасан. У відповідь війська ільхана Олджейту (1304-1316) в союзі з Ясавуром Нікудері пограбували Мавераннахр і захопили південні чагатайська володіння. Війна двох улусів у 1313-1315 рр. велася на території Хорасана. Чагатайська армія двічі вторгалася в ці області, захопила околиці Герата, а в 1315 р здобула важливу перемогу при Мургабі. У 1316-1320 рр. караунаси на чолі Ясавуром Нікудері були одними із головних військово-політичних сил Центральної Азії.

Адміністративна та грошова реформи Кепек-хана[ред.ред. код]

В 1321 році відбулася адміністративна та фінансова реформа Кепек-хана, яку продовжив хан Тармаширін. Але його проісламська політика виклинала обурення серед беків східних чагатайська племен. Вони звинуватили його у відступі від Великої Яси, Чингіз-хана і, загалом, у тому, що він перестав збирати курултай Чингизидів. Східні чагатаїди підняли заколот і обравши на курултаї 1333-1334 рр. свого хана Бузана, виступили під його керуванням на землі Мавераннахру. Тармаширін намагався втекти, але був схоплений. За твердженням Ібн Батути йому вдалося згодом втекти до Індії[7]. Після цього ханська ставка чагатаїдів була перенесена в Семиріччя, що означало зміщення політичного центру улусу на схід у неісламські землі. Після смерті хана Тармаширіна (1334 рік) Нікудерійська Орда припинила своє існування. У 1334 році, в союзі з гератським еміром Му'ізз ад-Дін Картом (1331-1370) та термезьким еміром Ала ал-Мулком, чагатайський емір Халі-Султан розбив війська Бузан-хана, що вів агресивну політику щодо мусульман, а самого Бузун-хана було повішено на струні з лука. На деякий період поміж Чагадайським улусом та Могулістаном виникло перемир'я, а на ханському троні посіли хан із роду Нікудера.

Розпад Чагадайського улусу[ред.ред. код]

В подальші роки проби різних ханів укріпити єдність чагатайських володінь, не змогли усунути подальшої феодальної роздробленості. Бл. 1340-х років Чагатайський улус фактично розпався на західну та східну частини. У 1347 році проти Казан-хана повстав амір Казаган, якому вдалося здобути перемогу в битві біля Карші. Казаган захопив владу і висунув підставного хана спочатку з роду Кайду, а потім з роду Дуви. Східні чагатаїди, не визнавши Казагана, проголосили свого хана і утворили самостійну державу — Могулістан[8].

Могулістан та Мавераннахр[ред.ред. код]

Докладніше: Могулістан та Мавераннахр

В 1360-х роках ханом Туглу-Тимуром була спроба об'єднати східні та західні частини колишньої держави Чагатаїдів. Після смерті в 1363 році його спадкоємці володіли лише східною частиною, а контроль над Могулістаном оскаржувався поміж чагатаїдами та тимуридами — еміром Хусейном та Тимуром. Перемога Тимура над Хусейном закінчилася пануванням першого над Могулістаном (1369—1405). Але на ханському троні він поставив свою маріонетку — хана Ілля-Ходжу. У 1388 року Тимур зруйнував Куня-Ургенч і підпорядкував собі весь Хорезм[9].

Східна частина Мавераннахру зберігалася протягом кількох століть під владою нащадків Туглу-Тимура. На початку XVI ст. спадкоємці розділили поміж собою землі і східна частина розпалася на декілька держав. В 1678—1680 роках останнє незалежне Яркентське ханство[en] було завойоване військами Джунгарського ханства [10].

Список ханів Чаґатайського улусу[ред.ред. код]

Хан Чагадайського улусу Тармаширін Ала-ад-Дін (1331—1334)

Список ханів західного Чаґатайського улусу та східного Могулістану[ред.ред. код]

Список ханів Могулістану та східного Туркестану[ред.ред. код]

хани західного Могулістану[ред.ред. код]

хани східного Могулістану (Туркестан)[ред.ред. код]

Список ханів Мавераннахру[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Тимур Ермаганбеков. "История Казахстана"(рос.)
  2. Караев О. Чагатайский улус. Государство Хайду. Могулистан. – Бишкек, 1995.(рос.)
  3. М. Rossabi. The Middle Kingdom and its neighbors, 10th-14th centuries// Berkeley : University of California Press, ©1982. ISBN: 9-7805-200-438-31(англ.)
  4. Арапов А.В. Караунасы-никудерийцы и их роль в чагатайской истории // Общественные науки Узбекистана. – Ташкент, 2004, № 2-3, C. 61- 67.
  5. E. van Donzel, Islamic desk reference: compiled from The Encyclopaedia of Islam, Leiden: E. J. Brill, 1994. ISBN 90-04-09738-4(англ.)
  6. Петров П.Н. Нумизматическая история Чагатаидского государства 668/1270-770/1369 гг. Казань, 2007. Ст. 379(рос.)
  7. Ибрагимов Н. Ибн Баттута и его путешествия по Средней Азии. - М., 1988(рос.)
  8. Арапов А.В. Караунасы-никудерийцы и их роль в чагатайской истории // Общественные науки Узбекистана. – Ташкент, 2004, № 2-3, C. 61- 67.
  9. Ибатов А. Қутбтың «Хусрау уа Шiрiн» поэмасының сөздiгi (ХIV ғасыр). Алматы: Гылым, 1974. 280 с.(казах.)
  10. René Grousset (1970). The Empire of the Steppes: A History of Central Asia. New Brunswick, N.J: Rutgers University Press. ISBN 978-0-8135-1304-1(англ.)

Джерела[ред.ред. код]