Кунгур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
місто Кунгур
Кунгур
Coat of Arms of Kungur.jpg Flag of Kungur (Perm krai).png
Герб Прапор
Фотографии Кунгура 0001.jpg
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Пермський край (Приволзький федеральний округ)
Муніципальний район Кунгурський район
Код ЗКАТУ: 57 422
Код ЗКТМО: 57722000001
Основні дані
Час заснування: 1663
Перша згадка: 1623
Статус з 1781 року
Населення 66 765 осіб (2014)
Площа 68,7 км²
Густота населення 987,72 осіб/км²
Поштові індекси 617470—617480
Телефонний код +7 +7 34271
Географічні координати: 57°26′00″ пн. ш. 56°56′00″ сх. д. / 57.43333° пн. ш. 56.93333° сх. д. / 57.43333; 56.93333Координати: 57°26′00″ пн. ш. 56°56′00″ сх. д. / 57.43333° пн. ш. 56.93333° сх. д. / 57.43333; 56.93333
Часовий пояс UTC+6
Висота над рівнем моря 120 м
Найближча залізнична станція Кунгур
Влада
Веб-сторінка kungur-adm.ru
Карта
Кунгур (Росія)
Кунгур
Кунгур

Кунгур (Пермський край)
Кунгур
Кунгур

CMNS: Кунгур на Вікісховищі

Кунгу́р  — місто в Пермському краї, адміністративний центр Кунгурського району. Має статус міського округу. Лежить на південному сході краю, в Середньому Передураллі, за 90 км на південний схід від міста Пермi. Офіційно заснований в 1663 році, з 1970 року є історичним поселенням Росії. Населення — 66 478 осіб (2013), територія — 68,7 км ². Жителів міста називають кунгурякамі. Раніше використовували іншу назву — Кунгурці. Головною визначною пам'яткою міста є Кунгурська крижана печера. Завдяки їй місто здобуло широку популярність у світі. Чайна столиця Російської імперії.

Етимологія[ред.ред. код]

Назва місту дала річка Кунгурка, що впадає в річку Ірен на місці будівництва першого острогу. Гідронім міг виникнути під впливом значного розвитку в околицях міста карстових явищ. У цьому випадку назва може бути пов'язана з тюркським ункур або унгур (печера, тіснина, щілина в скелях).

Історія[ред.ред. код]

Вперше про закладення Кунгура згадано 1623 року. За іншою версією місто заклали в 1648 році на «порожній землі, яку руські люди купили в Іренських татар». Покупцями були чердинські й солікамськi воєводи: думний дворянин Прокопій Єлизаров, стольники — князь Петро Прозоровський і Семеон Кондирєв. Місце для заснування вибрали за 2 версти від впадіння річки Кунгурки в Ірен, де розташоване село Старий Посад (тепер — село Троїцьк), що в 17 верстах на південь від нинішнього Кунгура. Відбудували місто до 1649 переселенці з Чердині й Солікамська, до яких пізніше приєдналися вихідці з Вятки, Кайгорода, Сольвичегодська і Устюга.

1662 року спалахнуло повстання башкир, незадоволених обманом з боку росіян, які купували землю, і зловживаннями посадових осіб під час збору ясака. На день Іллі татари і башкири взяли Кунгур, який до цього часу налічував за різними оцінками від 58 до 96 дворів. «Після цього погрому» в живих залишилися лише ті, хто встиг сховатися в навколишніх лісах і печерах по берегах Ірени і Силви.

Уцілілі жителі в чолобитній царю Олексію Михайловичу просили того самого року дозволити їм побудувати нову фортецю. У 1663 році Кунгур був закладений повторно, але вже на новому місці. З 1673 по 1675 Кунгур обгородили дерев'яним кремлем, замість колишнього острогу, в який вбудували 8 веж, дві з яких — Спаську та Тіхвінську — обладнали воротами і зробили їх проїжджими. Висота стін кремля в інших місцях сягала трьох саженів (бл. 6,5 м).

1703 року Семен Ремезов, відомий сибірський картограф, склав креслення Кунгура і повіту, що оточував місто. Того самого року приписні селяни обложили Кунгур, бо були незадоволені приїздом до міста верхотурського воєводи. Облога тривала тиждень — від 17 до 23 липня. Наступного, 1704 року, в Кунгурі закінчили будівництво і освятили перший у місті кам'яний храм — Благовіщенський. Храм був народним у прямому сенсі цього слова — на його зведення з кожного городянина зібрали по 25 коп., — Що не завадило його підірвати в кінці 30-х років для будівництва Палацу оборони. Останній так і не був побудований.

У 1724 році розпочав роботу шкіряний завод, що зайнявся виробництвом юхти. Спочатку шкіряні підприємства розташовувалися у верхній частині Кунгура, і лише на початку XIX ст. їх перенесли до нижнього міста, оскільки замочування шкір і їх мийка псували воду в Силві, роблячи її непридатною для пиття. Того ж 1720 року Василь Татищев заснував у місті Гірничу канцелярію, яка 1725 року змінила назву на Кунгурський бергамт, а 1721 року — першу уральську гірничозаводську школу. Кунгур стає центром гірничозаводського округу, а в 1737 році до міста переводять провінційне управління з Солікамська.

На самому початку 1774 року до Кунгура підступили татарські, башкирські і бунтівні козачі загони Пугачова під керівництвом Салавата Юлаєва та Івана Кузнєцова загальною чисельністю близько 11 тис. Кунгурський воєвода ще 27 грудня 1773 втік з усіма чиновниками до Строганових, за що згодом був позбавлений чинів і висланий до Вятки. Але місто вистояло облогу бунтівників.

У 1786 році Кунгур з центру Пермської провінції перетворено у повітове місто Пермського намісництва, а після її перейменування 1797 року — в центр Кунгурського повіту Пермської губернії. У 1783 році до міста дійшов благоустрій Сибірського тракту, по якому в 1790 році по дорозі на заслання до Кунгура приїхав Олександр Радищев. На строк від 28 листопада до 4 грудня він зупинився у хаті воєводи.

Історичний герб міста, що діяв з 1783 по 1972

У 1837 році в Кунгурі побував Василь Жуковський, який супроводжував майбутнього імператора Олександра II в його ознайомчій поїздці по Росії. 1840 року в Кунгурі відкрито першу в місті публічну бібліотеку, складену з книг Кирила Хлєбникова, дослідника Камчатки і Російської Америки, подарованих місту. Того ж року купець Олексій Губкін заснував у місті чайну торгівлю, яка завдяки зусиллям його та інших кунгурських підприємців незабаром перетворює місто на великий центр гуртової торгівлі чаєм. У липні 1877 Губкін відкрив у місті Кунгурське технічне училище, при якому були механічні майстерні, що після подій 1917 року стали основою для створення Кунгурського машинобудівного заводу. У 1887 році розпочало роботу строкове пасажирське пароплавство між Перм'ю і Кунгуром по річках Камі, Чусовій і Силві, а 1909 року відкрито залізничну станцію Кунгур на ділянці Перм — Єкатеринбург, яка є складовою частиною Транссибірської магістралі. Того ж 1909 року почали функціювати міський водопровід і краєзнавчий музей. За два роки до того в Кунгурі з'явився телефонний зв'язок.

Вигляд на місто Кунгур з висоти пташиного польоту
Лід у Кунгурськiй печері
Вигляд на зимовий Кунгур

1970 року Кунгур занесли до списку історичних міст Росії. З липня 2002 року в Кунгуре почали щорічно проводити «Небесну Ярмарку» — фестиваль повітроплавання, де можна побачити безліч аеростатів різноманітної конструкції.

Природні ресурси[ред.ред. код]

Місто лежить на півночі Кунгурського лісостепу, своєрідного природного комплексу, де химерно поєдналися широколистяно-ялиновий ліс і степова рослинність. Розмаїття степових, лісових, лугових видів рослин доповнюється широким представництвом реліктів, ендеміків. Рельєф у межах міста пересічений, підстильні товщі складені з м'яких порід — вапняків, ангідритів, гіпсів, розвинені карстові явища. Все це ускладнює будівництво в межах міста. На території міста розташований унікальний геологічний пам'ятник — Кунгурська крижана печера — одна з найбільших карстових печер у Європейській частині Росії (протяжність 5600 м, 60 озер).

Місто лежить на берегах річки Силви, а також Ірени і Шакви, що впадають у неї. Води цих річок вирізняються високою насиченістю вуглекислими солями кальцію, магнію (особливо річки Ірен), що обмежує можливості їх споживання в побуті і господарстві. Багато підприємств для своїх потреб використовують підземні води. Бурхливе танення снігів часто призводить до повеней. У місті вода піднімається на 5-7 м.

Транспорт[ред.ред. код]

Церква Тихвінської ікони Божої Матері
Вокзал, зведений у стилі модерн
Нікольський храм
Вулиця в центрі міста

Кунгур — великий транспортний вузол, через який проходять дороги федерального (Р242) і крайового (Р343) значення. У місті діє залізнична станція Транссибірської магістралі.

Історично Кунгур був вузлом шляхів сполучення в Доураллі. Через місто проходив відомий Сибірський тракт. Гороблагодатський тракт пов'язував Кунгур з Осою, а Бірський тракт — з містами Бірськ, Уфа.

Також є автобусні сполучення з Ордою, Перм'ю, Чорнушкою та іншими населеними пунктами.

Туризм[ред.ред. код]

Кунгур — одне з найстаріших міст Прикам'я та Поволжя, відоме завдяки купецьким традиціям, провінційній архітектурі 17-19 ст. Колись до Кунгура діставались по Сибірському тракту, по якому проходив Великий чайний шлях, який об'єднує Росію, Монголію і Китай з Європою. У ХХ столітті 80 % всієї російської торгівлі чаєм проходило через Кунгур. Донині місто тримає почесне звання «Чайна столиця Російської імперії».

Туристи називають сучасне місто містом-релаксом з музеями і парками, торговими та небесними ярмарками, ремісничими майстернями, фестивалями, заміськими базами відпочинку та прогулянковими набережними.

Релігія[ред.ред. код]

Більшість жителів сповідують православ'я. Головні храми: Церква Тихвінської ікони Божої Матері, Мала Олексіївська церква. Також у місті присутні католики (переважно поволзькі німці та поляки), протестанти та мусульмани.

Населення[ред.ред. код]

Чисельність населення міста стабільна і в останні роки практично не росте. Відтік населення з міста повністю компенсується міграціями із суміжних територій і природним приростом. Параметри статево-віковою структури відповідають середньообласному рівню. Частка працездатного населення — 57,6 %, старшого ніж працездатне — 17,3 %. Середній вік — 33,9 року. Середньорічна чисельність робітників і службовців — 35,8 тис. чол. Забезпеченість фахівцями з вищою і середньою спеціальною освітою в місті вища, ніж у сільських районах.

Переважають росіяни (більше як 90 %), проте в місті проживають також башкири, татари та інші народності. Рівень забезпеченості робочою силою високий. Місто виділяється серед інших міст області високою часткою населення з вищою і середньою спеціальною освітою і одночасно значним числом людей з початковою освітою і таких, що її не мають.

Зміна чисельності населення по роках:

  • 14 300 осiб (1897 р. — Перший офіційний перепис російської імперії)
  • 36 000 осiб (1939 р.)
  • 74 488 осiб (1970 р.)
  • 82 000 осiб (1986 р.)
  • 75 500 осiб (2000 р.)
  • 68 000 осiб (2005 р.)
  • 67 900 осiб (2010 р.)
  • 66 100 осiб (2011 р.)
  • 66 316 осiб (2012 р.)
  • 66 478 осiб (2013 р.)

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • Маєток Ковальова
  • Міська управа Кунгура
  • Кунгурський гостинний двір
  • Будинок М. І. Ануфрієвої
  • Кунгурський будинок Грибушина
  • Кунгурський Малий Гостинний двір
  • Центральна міська бібліотека ім. К. Т. Хлєбникова
  • Маєток Хлєбникових
  • Обеліск від військ Пугачова
  • Маєток Дубініна
  • «Пуп Землі»

Уродженці[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Росія Це незавершена стаття з географії Росії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.