Тюркські мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тюркські мови
Поширені: Центральна Азія, Західна Азія, Східна Європа, Сибір
Класифікація: Алтайські мови
 Тюркські мови
Групи:
Кількість носіїв: 170 млн.
ISO 639-2 and 639-5: trk
Lenguas túrquicas.png Тюркські мови:
   Північно-західна група (Кипчацькі мови)
   Північно-східна група (Сибірські мови)
   Південно-західна група (Огузькі мови)
   Південно-східна група (Уйгурські мови)
   Чувашська група (Огурські мови)
   Халаджийська група (Аргуські мови)
Карта тюркських мов алтайської сім'ї мов

Тю́ркські мо́ви — мови алтайської макросім'ї; кількадесят живих та мертвих мов Центральної та Південно-Західної Азії, Східної Європи.

Класифікація[ред. | ред. код]

За класифікацією Олександра Самойловича тюркські мови поділяються на 6 груп:

Близько 157 млн мовців (2005). Головні мови: турецька, азербайджанська, казахська, киргизька, татарська, туркменська, узбецька, уйгурська, чуваська мова.

Писемність[ред. | ред. код]

Найдавніші пам'ятки писемності тюркськими мовами — від VI-VII ст. Давньотюркська рунічна писемність — тюр. Orhun Yazıtları, кит.鄂尔浑文字- писемність, що застосовувалася в Центральній Азії для записів на тюркських мовах в VIII—XII ст. Від 13 ст. — на арабській графічній основі: у 20ст. графіка більшості тюркських мов зазнала латинізації, а згодом — кирилізації. Писемність турецької мови від 1928 р. на латинській основі: від 1990-х років латинізована писемність деяких інших тюркських мов: азербайджанської, туркменської, узбецької, кримськотатарської.

Аглютинативний стрій[ред. | ред. код]

Тюркські мови відносяться до так званих аглютинативних мов. Словозміна в таких мовах відбувається за рахунок додавання до початкової форми слова афіксів, що уточнюють або міняють значення слова. У тюркських мовах відсутні префікси та закінчення. Порівняймо турецьке: dost «друг», dostum «мій друг» (де um — показник належності першій особи однини: «мій»), dostumda «в мого друга» (де da — показник місцевого відмінка), dostlar «друзі» (де lar — показник множини), dostlarımdan «від моїх друзів» (де lar — показник множини, ım — показник належності до першої особи однини: «мої», dan — показник віддільного відмінка). Така ж система афіксів застосовується й до дієслів, що зрештою може призводити до створення таких складених слів як görüştürülmek «бути змушеним спілкуватися одне з одним». Словозміна іменників майже в усіх тюркських мовах має 6 відмінків (крім якутської), множина передається суфіксом lar/ler. Приналежність виражають через систему особових афіксів, приєднуваних до основи.

Сингармонізм[ред. | ред. код]

Основна стаття Сингармонізм

Іншою особливістю тюркських мов є сингармонізм, що виявляє себе в тому, що афікси, які додаються до кореня мають декілька варіантів голосного — в залежності від голосного кореня. В самому корені, якщо він складається з більш ніж одного голосного, також можуть бути голосні лише одного підйому (заднього або переднього). Таким чином, маємо (приклади з турецької мови): друг dost, мова dil, день gün; мій друг dostum, моя мова dilim, мій день günüm; друзі dostlar, мови diller, дні günler.

В узбецькій мові сингармонізм втрачено: друг do'st, мова til, день kun; мій друг do'stim, моя мова tilim, мій день kunim; друзі do'stlar, мови tillar, дні kunlar. Також сингармонізм зник в літературних уйгурській, кримчацькій, урумській мовах.

Інші характерні риси[ред. | ред. код]

Особливістю тюркських мов є відсутність наголосу у словах[джерело?], тобто слова вимовляються по складах.

Система вказівних займенників — тричленна: ближчий, дальший, віддалений (тур. bu — şu — о). У системі дієвідмінювання наявні два типи особових закінчень: перший — фонетично змінені особові займенники — виступає в більшості часових форм: другий тип — пов'язаний з присвійними афіксами — використовується лише у минулому часі на di та в умовному способі. Заперечення має різні показники для дієслова (ma/ba) та імен (değil).

Утворення синтаксичних сполучень — як означальних, так і предикативних — однакове за типом: залежне слово передує головному. Характерне синтаксичне явище — тюркський ізафет: kibrit kutu-su — букв. «сірник коробка його», тобто «сірникова коробка» чи «коробка сірників».

Тюркські мови в Україні[ред. | ред. код]

В Україні представлено кілька тюркських мов: кримськотатарська (з позакримською діаспорою — бл. 700 тис. осіб), гагаузька (разом з молдовськими гагаузами — бл. 170 тис. осіб), караїмська, мова турків-месхетинців Херсонщини та інших діаспор, а також етнолекти кримськотатарської: урумська мова, мови циган - тайфів та урмачелів. Також історично в Україні були присутні вірмено-кипчацька мова, літературні тюркські мови тюркі та османська мова; ще раніше - мови половців, печенігів та інших тюркських народів.

За історичних умов формування тюркського населення Криму кримськотатарська мова склалася як мова типологічно неоднорідна: її три основні діалекти (степовий, середній, південний) належать відповідно до кипчацько-ногайського, кипчацько-половецького та огузького типів тюркських мов.

Предки сучасних гагаузів переселилися на початку XIX ст. з пн.-сх. Болгарії до тодішньої Бессарабії; відтоді їхня мова зазнала сильного впливу сусідніх румунської та слов'янських мов (поява пом'якшених приголосних, специфічного голосного заднього ряду середнього піднесення Ъ, який корелює в системі гармонії голосних з голосним переднього ряду Е).

У словнику численні запозичення з грецької, італійської (у кримськотатарській), перської, арабської, слов'янських мов.

Запозичення до української мови[ред. | ред. код]

Чимало запозичень з тюркських мов прийшло за багато віків до української мови: аркан, балик, бардак, байрак, бакай, башлик, баштан, бешмет, боярин (за однією з версій), бугай, буланий, булат, бунчук, ватага, гарбуз, йогурт, кавун, казан, канчук, килим, кіш, кобза, ковбаса, ковпак, козир, козак, колчан, корогва/хоругва (за однією з версій), кошовий, куманець, курінь, лошиця, майдан, орда, осавул, отаман, очкур, сагайдак, табун, товар, товариш, торба, торг, торгівля, тюрбан, тютюн, хабар, чабан, чалий, чигир, чума, чумак (є вже у словнику Махмуда Кашгарі, 1074 р.), шатро, шлик, яр, ясир.

Чимало тюркських географічних назв збереглося у степовій Україні та в Криму: Крим, Бахчисарай, Сасик, Кагарлик, Токмак, історичні назви Одеси — Хаджибей, Сімферополя — Акмесджіт, Берислава — Кизикермен, Білгорода-Дністровського — Аккерман. Київ також мав колись тюркську назву — Манкермен «Тиномісто». Типові тюркські за походженням прізвища Кочубей, Шеремета, Багалій, Кримський.

Див. також: Тюркізм

Джерела[ред. | ред. код]

  • Johanson, Lars; Csató, Éva Ágnes. The Turkic Languages. London: Routledge, 1998. ISBN 0-415-08200-5.
  • Menges, Karl H. The Turkic Languages and Peoples (2nd ed.). Wiesbaden: Harrassowitz, 1995. ISBN 3-447-03533-1.
  • Баскаков Н. А., Баскаков А. Н. Современные кыпчакские языки / Отв. ред. Д. С. Насыров. — Нукус: Каракалпакстан, 1987.
  • Языки Мира. Тюркские языки / Отв. ред. Тенишев Э.Р. — Бишкек: Кыргызстан, 1997. (репринт: Москва: Индрик, 1997 ISBN 5-85759-061-2)
  • Сравнительно-историческая грамматика тюркских языков: Региональные реконструкции / Отв. ред. Тенишев Э.Р. — Москва, 2002.

Посилання[ред. | ред. код]