Курилас Осип Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Курилас Осип Петрович
Осип Курилас.jpg
Осип Курилас у фронтовій майстерні
Народження 7 липня 1870(1870-07-07)
Австро-Угорщина Австро-Угорщина, Щирець
Смерть 25 червня 1951(1951-06-25) (80 років)
  Львів
Поховання
Громадянство Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Flag of Poland.svg Польща
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Російська імперія
Жанр Батальний, побутовий, портрети, іконопис
Навчання Львівська художньо-промислова школа (1886—1889)
Краківська академія мистецтв (1895—1900)
Діяльність художник
Сайт art.lviv-online.com

Курилас Осип Петрович у Вікісховищі?

О́сип Петро́вич Курила́с (7 липня 1870, Щирець — 25 червня 1951, Львів) — український маляр-живописець, очільник мистецького відділу Пресової кватири Легіону УСС.

Життєпис[ред.ред. код]

Могила Осипа Куриласа на Личаківському кладовищі.

Народився в містечку Щирець у багатодітній родині дяка, котрий вчителював у народній школі. Потяг до малювання у хлопця проявився рано, художню освіту розпочав 1886-го року вступивши до Художньо-промислової школи, яку закінчив через 4 роки. Юнак мав бажання продовжувати навчання в Академії мистецтв, але для цього потрібні були гроші, які батько спрямовував на виховання решти своїх дітей. Тож Осип підробляв малюванням ікон і портретів для міщан.

У 1895 році він отримав грошову допомогу від старшого брата, котрий раніше імігрував до Хорватії. Так Осип Курилас стає студентом Краківської академії мистецтв, котру закінчує за п'ять років. В цей час бере участь у виставках, організованих у Львові «Товариством для розвою руської штуки», членом котрого митець стає від 1898-го року. Відвідував картинні галереї Відня, Мюнхена, Дрездена, Праги і Будапешту. Малював картини та ілюстрації до книжок. Намалював портрет Миколи Лисенка до 35-річчя творчої діяльності композитора. 1906-го одружився з полячкою Валерією Скорхан.

На початку Першої світової війни вступив добровольцем до лав УСС, був стрільцем булавного відділу І полку Легіону[1]. У ті часи потоваришував із композитором Левком Лепким. Для організації культурно-просвітницької роботи серед стрілецтва було створено Пресову кватиру, яка згуртувала талановитих митців, котрих очолив Осип Курилас. В цей час створив десятки портретів, жанрових картин, листівок і малюнків, які зображують та оспівують подвиги січовиків, ілюструє сатиричні журнали «Самохотник», «Бомба» та інші, малює шаржі і карикатури.

На початку 1920-х рр. викладав малювання у художній школі, створеній Олексою Новаківським при допомозі митрополита Андрея Шептицького. У 1935 р., після смерти Новаківського, очолив школу. У ті роки малював багато ілюстрацій для газет, часописів і шкільних підручників, картини на релігійну тематику (ікони «Богородиця» та «Ісус Христос»). Товаришував із письменником Василем Стефаником — ілюстрації Куриласа до «Кленових листків» досі вважають одними з найкращих.

У повоєнні роки Осип Курилас працював переважно у жанрі соціалістичного реалізму. Типові назви його тогочасних картин: «Колгосп у Щирецькому районі» чи «На колгоспному дворі».

Помер 25 червня 1951 року. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Твори[ред.ред. код]

  • Микола Лисенко
  • Іван Мазепа
  • Гетьман

1914—1918[ред.ред. код]

  • Зміна варти
  • Бій на Лисоні
  • Відхід добровольців
  • Ой видно село
  • Прощання
  • По бою
  • Василь Дідушок
  • Сень Горук
  • Бо війна війною (3 шт)

та інші.

Галерея[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Закалик Б. І. Пустомитівщина. Історико-краєзнавчий нарис. — Пустомити, 2003.
  • Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — 848 с. — ISBN 5-88500-042-5. — С. 345.
  • Крижанiвський Андрiй Львович. Осип Курилас / Львiв: Захiдноукраїнський iнформацiйно-видавничий центр, 2008. — 279 с.: іл., портр., факс. — ISBN 978-966-96917-6-7
  • Забочень М., Поліщук О., Яцюк В. На спомин рідного краю: Україна у старій листівці. Альбом-каталог. — К.: Криниця, 2000. — 505 с.: іл. (зі с. 488).

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]