Лажечников Іван Іванович
Іван Іванович Лажечников | ||||
---|---|---|---|---|
рос. Иван Иванович Лажечников | ||||
Народився | 14 вересня (25 вересня) 1792 Коломна, Московська губернія, Російська імперія | |||
Помер | 26 червня (8 липня) 1869 (76 років) Москва, Російська імперія | |||
Поховання | Новодівичий монастир | |||
Громадянство | Російська імперія | |||
Національність | росіянин | |||
Діяльність | прозаїк, драматург | |||
Мова творів | російська | |||
Жанр | історичний роман | |||
Magnum opus | «Крижаний дім» | |||
Автограф | Файл:PGRS 2 056 Lazhechnikov — sign.jpg | |||
Нагороди | ||||
| ||||
Лажечников Іван Іванович у Вікісховищі | ||||
Іва́н Іва́нович Лаже́чников (рос. Иван Иванович Лажечников; 1792—1869) — російський письменник і драматург, один із засновників російського історичного роману.
Народився в Коломні, в багатій купецькій родині. Здобув домашню освіту.
З початком французько-російської війни 1812 року втік з дому й вступив до російської імператорської армії. Брав участь у європейських походах російської армії 1813—1814 років, які згодом відобразив у «Похідних записках російського офіцера» (1817). У 1819 році вийшов у відставку.
Розпочав службу у Міністерстві народної просвіти, протягом 1821—1837 років обіймав посаду директора Пензенської гимназії і народних училищ. На цій посаді він сприяв відкриттю Чембарського повітового училища, де у 1823 році познайомився з Віссаріоном Бєлінським. З роками це знайомство переросло у міцну дружбу.
З 1842 року обіймав посади віце-губернатора у Твері та Вітебську, у 1856—1858 роках служив цензором Петербурзького цензорного комітету.
Свій перший історичний роман з життя Петра I «Останній Новик» Іван Лажечников опублікував у 1831—1833 роках. Твір приніс авторові відомість і визнання. Віссаріон Бєлінський написав про нього: «… твір, ознаменований печаткою високого таланту».
Найвищим досягненням Лажечникова, як романіста, став історичний роман «Крижаний дім» (1835). Роман мав гучний успіх і зміцнив літературну репутацію автора. Цього разу Лажечников звернувся до складного періоду російської історії: останнього року володарювання імператриці Анни Іванівни. Ознайомившись з романом, Олександр Пушкін у своєму листі до Лажечникова писав: «… Поезія залишиться завжди поезією, і багато сторінок вашого роману будуть жити, доки не забудеться російська мова».
Натхненний успіхом «Крижаного дому», Іван Лажечников протягом наступних трьох років створює останній із завершених ним історичних романів — «Бусурман» (1838). Тут автор повертається у XV століття, сувору переломну епоху, коли московський князь Іван III силою і хитрощами загарбує удільні князівства у своєму бажанні створення могутньої держави. Проте роман не мав гучного успіху у читача.
Опісля цього Іван Лажечников випробовує свої сили у драматургії, пише низку трагедій та комедій. Серед цих творів найбільш відомою є віршована трагедія «Опричник» (1843). Затримана цензурою, вона побачила світ лише у 1859 році, а згодом стала основою для лібрето однойменної опери Петра Чайковського.
У двох останніх своїх романах — «Небагато років тому» (1862) і «Онучка панцирного боярина» (1868) Іван Лажечников відійшов від історичної тематики і звернувся до сучасності.
- Біографія на «Хронос» [Архівовано 20 лютого 2020 у Wayback Machine.]. (рос.)
Це незавершена стаття про письменника. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Народились 25 вересня
- Народились 1792
- Померли 8 липня
- Померли 1869
- Поховані на Новодівичому цвинтарі в Москві
- Кавалери ордена Святої Анни 2 ступеня
- Кавалери ордена Святої Анни 4 ступеня
- Уродженці Коломни
- Письменники Росії XIX століття
- Померли в Москві
- Російські драматурги
- Автори історичної прози Росії
- Письменники-автори історичних романів
- Письменники-романісти XIX століття
- Російськомовні письменники XIX століття