Лажечников Іван Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Іванович Лажечников
рос. Иван Иванович Лажечников
PGRS 2 056 Lazhechnikov - crop.jpg
Народився 14 вересня (25 вересня) 1792(1792-09-25)
Коломна, Московська губернія, Російська імперія
Помер 26 червня (8 липня) 1869(1869-07-08) (76 років)
Москва, Російська імперія
Поховання Новодівичий монастир
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність росіянин
Діяльність прозаїк, драматург
Мова творів російська
Жанр історичний роман
Magnum opus «Крижаний дім»
Автограф Файл:PGRS 2 056 Lazhechnikov — sign.jpg
Нагороди
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня

CMNS: Лажечников Іван Іванович у Вікісховищі

Іва́н Іва́нович Лаже́чников (рос. Иван Иванович Лажечников; 17921869) — російський письменник і драматург, один із засновників російського історичного роману.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Коломні, в багатій купецькій родині. Здобув домашню освіту.

З початком французько-російської війни 1812 року втік з дому й вступив до російської імператорської армії. Брав участь у європейських походах російської армії 1813—1814 років, які згодом відобразив у «Похідних записках російського офіцера» (1817). У 1819 році вийшов у відставку.

Розпочав службу у Міністерстві народної просвіти, протягом 1821—1837 років обіймав посаду директора Пензенської гимназії і народних училищ. На цій посаді він сприяв відкриттю Чембарського повітового училища, де у 1823 році познайомився з Віссаріоном Бєлінським. З роками це знайомство переросло у міцну дружбу.

З 1842 року обіймав посади віце-губернатора у Твері та Вітебську, у 1856—1858 роках служив цензором Петербурзького цензорного комітету.

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Свій перший історичний роман з життя Петра I «Останній Новик» Іван Лажечников опублікував у 1831—1833 роках. Твір приніс авторові відомість і визнання. Віссаріон Бєлінський написав про нього: «… твір, ознаменований печаткою високого таланту».

Найвищим досягненням Лажечникова, як романіста, став історичний роман «Крижаний дім» (1835). Роман мав гучний успіх і зміцнив літературну репутацію автора. Цього разу Лажечников звернувся до складного періоду російської історії: останнього року володарювання імператриці Анни Іванівни. Ознайомившись з романом, Олександр Пушкін у своєму листі до Лажечникова писав: «… Поезія залишиться завжди поезією, і багато сторінок вашого роману будуть жити, доки не забудеться російська мова».

Натхненний успіхом «Крижаного дому», Іван Лажечников протягом наступних трьох років створює останній із завершених ним історичних романів — «Бусурман» (1838). Тут автор повертається у XV століття, сувору переломну епоху, коли московський князь Іван III силою і хитрощами загарбує удільні князівства у своєму бажанні створення могутньої держави. Проте роман не мав гучного успіху у читача.

Опісля цього Іван Лажечников випробовує свої сили у драматургії, пише низку трагедій та комедій. Серед цих творів найбільш відомою є віршована трагедія «Опричник» (1843). Затримана цензурою, вона побачила світ лише у 1859 році, а згодом стала основою для лібрето однойменної опери Петра Чайковського.

У двох останніх своїх романах — «Небагато років тому» (1862) і «Онучка панцирного боярина» (1868) Іван Лажечников відійшов від історичної тематики і звернувся до сучасності.

Посилання[ред. | ред. код]