Перейти до вмісту

Лацертид

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
BL Ящірки (у центрі) — прототип лацертидів, видно навколишню еліптичну галактику-господаря. Яскравий об'єкт ліворуч — зоря на передньому плані, а піксельовані плями є наслідком обробки даних.
Оптичний спектр лацертида PG 1553+11

Лацерти́д (або об'єкт типу BL Lacertae) — клас активних ядер галактик із практично відсутніми емісійними лініями. Названі на честь свого прототипу, BL Ящірки (лат. BL Lacertae). Випромінюють в усіх діапазонах електромагнітного спектра. Випромінювання сильно змінне, в багатьох діапазонах лінійно поляризоване.

За своєю природою лацертиди — це активні ядра галактик, релятивістський струмінь яких (джет) спрямований прямо на спостерігача[1]. Коли таку галактику спостерігати під іншим кутом, вона виглядатиме як квазар або радіогалактика[2]. Іноді їх об'єднують разом із оптично активними квазарами в один клас — блазари. Лацертиди знаходяться в ядрах еліптичних галактик.

Деякі приклади лацертидів: сам BL Ящірки, OJ 287, AP Терезів[en], PKS 2155−304[en], PKS 0521−365[en], Маркарян 421[en], 3C 371[en], Маркарян 501[en].

Опис

[ред. | ред. код]

На відміну від інших типів активних ядер, лацертиди характеризуються швидкою та великою за амплітудою змінністю яскравості та значною поляризацією оптичного випромінювання[3]. Період високоамплітудної змінності блиску становить від кількох діб до кількох років. Амплітуда змін в оптичному діапазоні може сягати 5m, тобто їхня світність змінюється майже в 100 разів. Спостерігають також короткотермінові зміни блиску меншої амплітуди[1]. Лацертиди мають потужне випромінювання в рентгенівському та радіодіапазоні[1], а також гамма-випромінювання[4][5]. Випромінювання в радіо-, інфрачервоному та оптичному діапазоні лінійно поляризоване, ступінь поляризації змінюється з часом, досягаючи 50 %[1], що дозволяє припустити його синхротронну природу[6].

Порівняно з яскравішими активними ядрами (квазарами), які мають сильні емісійні лінії, у спектрах лацертидів у всьому діапазоні електромагнітного випромінювання переважає нетепловий континуум без виражених спектральних ліній[7]. Відсутність спектральних ліній тривалий час ускладнювала визначення природи та відстані до таких об'єктів[7].

Уніфікована схема радіогучних активних галактичних ядер пояснює спостережувані властивості лацертидів дією релятивістського джета, що спрямований майже вздовж променя зору спостерігача. Вважають, що структура лацертидів ідентична малопотужним радіогалактикам. Такі активні ядра зазвичай містяться в масивних еліптичних галактиках. З точки зору класифікації активних ядер галактик, лацертиди належать до підтипу блазарів. Усі відомі лацертиди пов'язані з радіоджерелами, у яких домінує ядро, і багато з них демонструють видимий надсвітловий рух[8].

Категорія блазарів охоплює всі квазари, орієнтовані так, що їхній релятивістський джет спрямований на спостерігача, створюючи характерний спектр радіовипромінювання. Вона включає як лацертиди, так і оптично активні квазари. Проте на практиці терміни «блазар» і «лацертид» часто вживають як синоніми. Оптично активні квазари зазвичай яскравіші й мають сильніші емісійні лінії, ніж лацертиди[9].

Червоний зсув, визначений за емісійними лініями в спектрі лацертид та лініями поглинання в спектрі батьківських галактик, є однаковим і лежить у межах 0,03—1,7 z[1]. Зокрема, червоний зсув для BL Ящірки становить 0,07, що відповідає відстані близько 280 Мпк[6].

Галактики-господарі

[ред. | ред. код]
Центавр A, найближчий до Чумацького Шляху лацертид[10]

Невдовзі після відкриття цього незвичного класу об'єктів дослідники відзначили, що джерела оточені слабкою туманною оболонкою. Наприкінці 1970-х застосування сучасних детекторів (зокрема ПЗЗ) дозволило точніше дослідити природу цієї туманності. Перші зображення лацертида PKS 0548-322, отримані Майклом Діснеєм[en] у 1974 році в різних фільтрах, показали, що він складається з гігантської еліптичної галактики з яскравим ядром.

Широкомасштабні спостереження космічним телескопом «Габбл», проведені 2000 року для 132 лацертидів, відібраних за радіо-, рентгенівським та оптичним випромінюванням, дали змогу дослідити морфологію можливих галактик-господарів. Було встановлено, що на двох третинах знімків видно галактики-господарі, зокрема майже в усіх випадках із червоним зміщенням z < 0,5. Яскравість лацертидів така велика, що лише чверть (6 із 22) зображень із z > 0,5 вдалося розділити через відносно короткі експозиції[11]. Профіль де Вокулера [12] виявився значно кращим описом кривих яскравості у 58 із 72 розділених галактик-господарів із довірчою ймовірністю понад ~99 %. Результати цього дослідження свідчать, що частка дискових систем серед лацертидів не перевищує 8 %, і це узгоджується з припущенням, що всі галактики-господарі лацертидів є еліптичними. Такі еліптичні галактики дуже яскраві, з медіанною скоригованою за K абсолютною зоряною величиною (середньоквадратичне відхилення). Це відповідає найяскравішим галактикам у скупченнях[11].

Історія досліджень

[ред. | ред. код]
Лацертид H 0323+022 (z=0,147). Видно галактику-господаря та її близьких сусідів.

Через оптичну змінність прототип класу (BL Ящірки) спершу вважали змінною зорею. Деякі інші представники цього класу (RW Tau, X Com, АР Lib) також були відомі як змінні зорі[6].

Джон Шмітт уперше звернув увагу на незвичність BL Ящірки у 1968 році, коли ототожнив його з радіоджерелом VRO 42.22.01[13].

Упродовж року інші дослідники виявили змінність радіовипромінювання та поляризацію світла. Пітер Альберт Стріттматтер у 1972 році запропонував виділити цей клас об'єктів і додав ще чотири джерела. До 1976 року їх було відомо вже 30[14].

У 2017 році нейтринна обсерваторія IceCube зареєструвала нейтрино з дуже високою енергією, яке, ймовірно, надійшло від об'єкта лацертида TXS 0506+056[15].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 3 4 5 Лацертиди // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 251—252. — ISBN 966-613-263-X.
  2. ↑ С.Блинников (16 червня 2001). Обман зрения при взгляде на квазар. Астронет. Архів оригіналу за 16 липня 2013. Процитовано 27 листопада 2011. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |work= (довідка)(рос.)
  3. ↑ Padovani, Paolo; Giommi, Paolo (15 грудня 1995). A Sample-Oriented Catalogue of BL Lacertae Objects. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 277 (4): 1477—1490. arXiv:astro-ph/9511065v1. Bibcode:1995MNRAS.277.1477P. doi:10.1093/mnras/277.4.1477.
  4. ↑ MAGIC Collaboration. Discovery of Very High Energy γ-Ray Emission from the Low-Frequency-peaked BL Lacertae Object BL Lacertae // The Astrophysical Journal Letters. — Т. 666, вип. 1. — DOI:10.1086/521550.(англ.)
  5. ↑ С. Б. Попов (6 березня 2007). BL Lac в жестком гамма. Астронет. Архів оригіналу за 16 липня 2013. Процитовано 27 листопада 2011. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |work= (довідка)(рос.)
  6. 1 2 3 Э. А. Дибай. Лацертиды // Физика космоса. — 1986.(рос.)
  7. 1 2 Falomo, Renato (2014). An Optical View of BL Lacertae Objects. The Astronomy and Astrophysics Review. 22: 44. arXiv:1407.7615. Bibcode:2014A&ARv..22...73F. doi:10.1007/s00159-014-0073-z.
  8. ↑ Marscher, A. P. та ін. (24 квітня 2008). The inner jet of an active galactic nucleus as revealed by a radio-to-gamma-ray outburst (PDF). Nature. 452 (7190): 966—969. Bibcode:2008Natur.452..966M. doi:10.1038/nature06895. hdl:2027.42/62749. PMID 18432239.
  9. ↑ Urry, Megan (1995). Unified Schemes for Radio-Loud Active Galactic Nuclei. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 107: 803. arXiv:astro-ph/9506063. Bibcode:1995PASP..107..803U. doi:10.1086/133630.
  10. ↑ Chiaberge, M.; Capetti, A.; Celotti, A. (2001). The BL Lac heart of Centaurus A. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 324 (4): L33—L37. arXiv:astro-ph/0105159. Bibcode:2001MNRAS.324L..33C. doi:10.1046/j.1365-8711.2001.04642.x.
  11. 1 2 Urry, Megan (2000). The Hubble Space Telescope Survey of BL Lacertae Objects. The Astrophysical Journal. 523 (2): 816—829. arXiv:astro-ph/9911109. Bibcode:2000ApJ...532..816U. doi:10.1086/308616.
  12. ↑ Sparke, L. S.; Gallagher, J. S. III (2007). Galaxies in the Universe: An Introduction. Cambridge University: Cambridge University Press. с. 244. ISBN 978-0-521-67186-6.
  13. ↑ Schmitt, John L. (Травень 1968). BL Lac identified as a Radio Source. Nature. 218 (5142): 663. Bibcode:1968Natur.218..663S. doi:10.1038/218663a0.
  14. ↑ Stein, W. A.; O'Dell, S. L.; Strittmatter, P. A. (Вересень 1976). The BL Lacertae Objects (PDF). Annual Review of Astronomy and Astrophysics. 14: 173—195. Bibcode:1976ARA&A..14..173S. doi:10.1146/annurev.aa.14.090176.001133. Архів оригіналу (PDF) за 18 травня 2018. Процитовано 9 грудня 2011.
  15. ↑ Overbye, Dennis (12 липня 2018). It Came From a Black Hole, and Landed in Antarctica. NY Times (англ.). Процитовано 16 липня 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лацертид&oldid=48237556