Левантійське море

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Левантійське море
BassinLevantin.svg
34° пн. ш. 30° сх. д. / 34° пн. ш. 30° сх. д. / 34; 30
CS: Левантійське море у Вікісховищі
Межі Левантійського басейну

Левантійське море — найсхідніша частина Середземного моря.

Географія[ред. | ред. код]

Левантське море обмежено Туреччиною з півночі, Сирією, Ліваном, Ізраїлем і сектором Газа на сході, Єгиптом на півдні, і Егейським морем на північному заході. Західна межа до відкритого Середземномор'я (також знаного як Лівійське море) визначається як лінія від мису Рас аль-Хелаль[en] в Лівії до острова Гавдос, на південь від Криту. Найбільшим островом Левантійського моря є Кіпр. Найбільша глибина — 4384 m у жолобі Пліній, приблизно за 80 км на південь від Криту. Левантійське море має площу 320,000 км².

Північна частина Левантійського моря між Кіпром і Туреччиною називається Кілікійським морем. Також на півночі розташовані дві великі затоки: Іскендерун (північний схід) та Анталія (північний захід).

Басейни[ред. | ред. код]

Газове поле Левіафан[en] розташоване під Левантійським басейном у південно-східній частині Середземномор'я[1][2]

На захід від Левантінського глибокого морського басейну розташований басейн дельти Нілу, за яким розташовано басейн Геродоту, площею 130 тис. км² і глибиною до 3200 м[3], підмурівком є найдавніша відома океанічна кора — 340 млн років[4].

Екологія[ред. | ред. код]

Суецький канал було побудовано в 1869 році, що пов'язує Левантійське море з Червоним морем. Рівень Червоного моря вище, ніж у Східному Середземномор'ї, тому канал служить припливної протокою[en], що виливає воду Червоного моря в Середземне море. Гіркі озера, які є природними озерцями, що входять до складу каналу, блокували міграцію червономорських видів у Середземне море протягом багатьох десятиліть, але, як солоність озер поступово зрівнялася з водою Червоного моря, перешкода для міграції була усунута, флора і фауна з Червоного моря почала колонізувати східне Середземномор'я. Ця міграція видів відома як Лессепська міграція[en], на честь Фердинанда де Лессепса, головного інженера каналу.

Будівництво Асуанської греблі на річці Ніл в 1960-х роках зменшило подачу прісної води і мулу в Левантійське море. Це зробило море відносно солонішою і біднішою поживними речовинами, ніж раніше, що призвело до краху історично важливого рибальства сардин і надало додаткову перевагу видам Червоного моря, які пристосовані до солоного та бідного поживними речовинами Червоного моря.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Archived copy. Архів оригіналу за 2011-07-17. Процитовано 2011-07-17. 
  2. Archived copy. Архів оригіналу за 2011-07-18. Процитовано 2011-02-12. 
  3. Hydrocarbon Potential in Herodotus Basin, Eastern Mediterranean, p. 2
  4. Ben-Gurion University of the Negev: Three Hundred Million Years Under the Sea

Література[ред. | ред. код]

  • Özsoy, E. and H. Güngör (1993). The Northern Levantine Sea Circulation Based on Combined Analysis of CTD and ADCP Data, In: P. Brasseur (editor), Data Assimilation: Tools for Modelling the Ocean in a Global Change Perspective, NATO ASI Seeries, Springer-Verlag, Berlin.
  • Sur, H. İ., Özsoy, E., and Ü. Ünlüata, (1992). Simultaneous Deep and Intermediate Depth Convection in the Northern Levantine Sea, Winter 1992, Ocean.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Левантійське море