Лев Борис Давидович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Борис Давидович Лев
Лев Борис Давидович.JPG
Народження 17 квітня 1911(1911-04-17)
Тишківка
Смерть 20 листопада 1971(1971-11-20) (60 років)
Москва
Поховання Востряковський цвинтар
Громадянство СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил сухопутні війська
Рід військ піхота
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби 1933–1970
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-major infobox.svg Генерал-майор
Командування 4-й гв. сп (6-та гв. сд)
309-та стрілецька дивізія
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Кутузова II ступеня Орден Суворова III степеня Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Бори́с Дави́дович Лев (17 квітня 1911(19110417) — 20 листопада 1971) — радянський військовик часів Другої світової війни, командир 4-го гвардійського стрілецького полку 6-ї гвардійської стрілецької дивізії (13-та армія, Центральний фронт). Герой Радянського Союзу (1943).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 17 квітня 1911 року в селі Тишківка Єлизаветградського повіту Херсонської губернії (нині Добровеличківський район Кіровоградської області) в родині робітника. Єврей. Трудовий шлях розпочав у 1922 році на Єлизаветградському млині. У 1927 році вступив до школи ФЗУ, у 1930 році закінчив Дніпропетровський борошномельний технікум. Працював інструктором виробничого навчання при механічному комбінаті, інструктором міської ради, уповноваженим Зинов'євського окружкому КП(б)У на селі. Член ВКП(б) з 1931 року.

До лав РСЧА призваний у 1933 році. У 1935 році закінчив військове училище, у 1941 році — прискорений курс Військової академії імені М. В. Фрунзе.

Учасник німецько-радянської війни з серпня 1941 року. З листопада 1941 року майор Б. Д. Лев — начальник штабу, а з 10 січня 1942 року — командир 496-го стрілецького полку 148-ї стрілецької дивізії на Брянському фронті. Під час наступу на місто Єлець, коли під мінометним вогнем ворога 2-й батальйон полку зупинився, що загрожувало зривом наступу, особисто очолив батальйон, форсував річку й першим увірвався до міста. У бою за місто Лівни полк під командуванням майора Б. Д. Лева відбив 6 атак супротивника при підтримці танків, а потім потужною контратакою першим увірвався до міста й з боєм досяг південно-західної околиці. За вміле командування полком, як здібний командир, 8 квітня 1942 року призначений командиром 4-го гвардійського стрілецького полку 6-ї гваврдійської стрілецької дивізії.[1]

21 вересня 1943 року підрозділи 4-го гвардійського стрілецького полку у складній бойовій ситуації, при сильній протидії ворожої авіації, першими в дивізії форсували річку Дніпро, а 23 вересня — річку Прип'ять, використавши при цьому виключно підручні засоби.[2]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 жовтня 1943 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм, гвардії підполковнику Леву Борису Давидовичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1237).

На заключному етапі війни полковник Б. Д. Лев командував 309-ю стрілецькою дивізією 74-го стрілецького корпусу 6-ї армії 1-го Українського фронту. Під його командуванням воїни дивізії, прорвавши сильно укріплену оборону супротивника на підступах до міста Бреслау в районі Клеттендорф, на плечах відступаючого ворога увірвались до міста й зав'язали вуличні бої, чим сприяли швидкій капітуляції гарнізону міста.[3]

Після закінчення війни продовжив військову службу. З 1 січня 1966 року — генерал-майор, старший викладач, згодом — доцент кафедри оперативного мистецтва Військової академії імені М. В. Фрунзе. Автор низки наукових праць.

Мешкав у Москві. Помер 20 листопада 1971 року. Похований на Востряковському цвинтарі.

Нагороди[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Чабаненко В. В. «Прославлені у віках: Нариси про Героїв Радянського Союзу — уродженців Кіровоградської області». — Дніпропетровськ: Промінь, 1983, стор. 181–182.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Нагородний лист на нагородження орденом Червоної Зірки(рос.). Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 28 листопада 2014. 
  2. Нагородний лист — представлення до звання Героя Радянського Союзу(рос.). Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 28 листопада 2014. 
  3. Нагородний лист на нагородження орденом Кутузова 2 ступеня(рос.). Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 28 листопада 2014. 

Посилання[ред. | ред. код]