Леон Розенфельд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Розенфельд.
Леон Розенфельд
Народився 14 серпня 1904(1904-08-14)[1][2][…]
Шарлеруа, Arrondissement of Charleroid, Ено, Бельгія[2]
Помер 23 березня 1974(1974-03-23)[1][2][…] (69 років)
Копенгаген, Данія
Країна  Бельгія
Діяльність викладач університету, фізик
Alma mater Льєзький університет
Заклад Утрехтський університет
Льєзький університет
Лейденський університет[4]
Науковий керівник Marcel Dehalud[5]
Аспіранти, докторанти Абрахам Пайс[6]
Jean Reignierd[7]
Kenneth Le Couteurd[7]
Louis Micheld[7]
Walter Baltenspergerd[7]
Hilbrand J. Groenewoldd[7]
Johannes Antonius Hendrikus Kerstend[7]
Johan Willem Schoutend[7]
Jakob Houtgastd[7]
Lambertus Hubertus Arnoldus Bremmersd[7]
Gerardus Cornelis Jozefus Zwanikkend[7]
Georgy Lebond[7]
Euan J. Squiresd
Arnold Rudolph Bodmerd[8]
Членство Академія наук НДР
Міжнародна академія історії науки
Діти Andrée Rosenfeldd[9]
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Леон Розенфельд у Вікісховищі

Ле́он Ро́зенфельд (фр. Léon Rosenfeld) (14 серпня 1904, Шарлеруа — 23 березня 1974, Копенгаген) — бельгійський фізик-теоретик.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походження[ред. | ред. код]

Леон Розенфельд народився 14 серпня 1904 в Шарлеруа (Бельгія) в світській єврейській родині. Батько Леона — інженер, помер у молодому віці. Його виховувала мама. Леон отримав добру середню освіту в Королівському атенеумі в Шарлеруа. Учителі школи пророкували йому успішну наукову кар'єру[10]. Він був поліглотом, знав вісім-дев'ять мов і вільно володів щонайменше п'ятьма з них[11].

Етапи науково-академічної діяльності[ред. | ред. код]

1926 року Леон Розенфельд захистив з відзнакою дисертацію й отримав ступінь доктора фізико-математичних наук у Льєзькому університеті[10]. Завдяки урядовій дотації та стипендії Льєжського університету здійснив навчальні поїздки за кордон для стажування в Парижі, Геттінгені, Цюриху[12].

  • 1926—1927 рр. у École normale supérieure працював з Луї де Бройлем.
  • 1927—1929 рр. в Геттінгенському університеті працював асистентом професора Макса Борна, під час хвороби професора читав замість нього лекції. У Геттінгені провів три семестри, півтора року.
  • 1929—1930 рр. на запрошення Вольфганга Паулі Леон перебував у технічному університеті Цюриху з невеликими перервами теж три семестри. Тут він займався електродинамікою. У цей час він вже був знайомий з Нільсом Бором і Бор запросив його до Копенгагена, щоб Леон допоміг йому з написанням статті, яку Бор хотів закінчити. Залишивши Цюрих, Розельфельд приїхав до Копенгагена і працював із Бором кілька місяців, а потім знову повернувся до Цюриха.
  • 1930 року Леон Розенфельд був призначений професором теоретичної фізики в Льєжі, де спочатку читав лекції з фізики радіації, пізніше — із статистичної механіки[10]. В університеті були зацікавлені в ньому і тому створили пільгові умови читання лекцій. Про це він сам так розповідав у інтерв'ю Чарльзу Вінеру в 1968 році: «Мені дали лекторство, але дозволили або, принаймні, терпіли — я не думаю, що вони були дуже раді — що я влаштував так, щоб мої лекції проходили протягом однієї частини року, або взимку, або влітку, як було зручніше, а іншу частину року я провів за кордоном. На цій умові я провів ще один семестр у Цюриху, а потім зв'язки з Бором ставали дедалі тіснішими, і нарешті я проводив половину кожного року тут, у Копенгагені, а іншу половину — у Льєжі»:
англ. They gave me a lectureship, but I was allowed or at least it was tolerated — I don’t think they were very glad — that I arranged for my lectures to take place during one part of the year, either the winter or the summer as it was more convenient, and I spent the other part of the year abroad. I spent still one semester on that condition in Zurich, and then the ties with Bohr became more and more intimate, and finally I spent half of every year here in Copenhagen and the other half in Liege.[12]
  • 1940 року ще до німецького вторгнення в Утрехтському університеті він став наступником Джорджа Уленбека, який з родиною повернувся в США, на посаді завідувача кафедри теоретичної фізики й механіки. Проте, через німецьку окупацію Нідерландів та її антисемітську політику Розенфельд не зміг обійняти посаду професора. Під час окупації він таємно проводив семінари в себе вдома для єврейських студентів. Усі воєнні роки Розенфельд провів в Утрехті. Після завершення війни він таки обійняв посаду професора в Утрехті, де працював до 1947 року[13].
  • З 1947 Розенфельда запросили в Англію для підсилення досліджень в ядерній фізиці, де він працював завідувачем кафедри теоретичної фізики в Манчестерському університеті до 1958 року.
  • З 1958 року аж до смерті працював в інституті Nordita в Копенгагені, заснованому в 1957 році з ініціативи Бора[10].

Родина[ред. | ред. код]

1933 року Леон Розенфельд одружився з Івонн Камбрезьє, яка була однією з перших жінок, які отримали ступінь доктора філософії з фізики в європейському університеті. У подружжя 1934 року в Льєжі народилася донька Андре Жанна, а пізніше — cин Жан. Основною мовою в родині була французька мова, хоча вони також вільно розмовляли нідерландською, а пізніше данською та англійською мовами. Батьки виховували дітей за європейськими нормами, притаманними середньому класу — в упорядкованому, стриманому, культурному дусі. Андре стала відомим археологом. 1960 року, захистивши дисертацію про седиментологію палеолітичних печер, зокрема, в Девоні, отримала ступінь доктора філософії в Інституті археології (Лондон). Стала визнаним спеціалістом з інтерпретації наскельного мистецтва в Австралії. Молодший син Розенфельдів Жан став науковим співробітником[13].

Науковий внесок[ред. | ред. код]

Леон Розенфельд зробив наукові внески в широкий спектр галузей фізики, від статистичної фізики та квантової теорії поля до астрофізики[11]. Свої важливі наукові праці він розпочав публікувати ще в 1927 році у віці 23 роки. 1928 року опублікував спільну з Е. Вітмером статтю про електронні хвилі в Zeitschrift für Physik. 1929 року він зробив внесок в теорію ефекта Фарадея. З 1929 по 1931 рр. він публікував свої дослідження з теорії поля[10].

1930 Леон Розенфельд опублікував перший систематичний гамільтоніанівський підхід до моделей Лагранжа, які мають локальну калібрувальну симетрію. Застосування цього формалізму до теорій з локальною внутрішньою симетрією, таких як електромагнетизм у взаємодії з полями зарядженої матерії, є дійсним і випереджує на два десятиліття роботи Дірака й Бергмана. Як не дивно, Дірак ніколи не визнавав, що був стимульований роботою Розенфельда, хоча є документальні підтвердження того, що він знав про це ще в 1932 році[14]. Тепер алгоритм для включення калібрувальної симетрії в гамільтоніанівську структуру дещо невиправдано відомий як метод Дірака-Бергмана. Як вважає професор-фізик Д. Солсбері, насправді точніше було б його описати як метод Розенфельда-Дірака-Бергмана[15]. Таким чином, Розенфельд ще 1930 року розробив метод для обробки локальних калібрувальних симетрій у рамках гамільтоніана, який все ще можна використовувати дотепер.

З 1930 року Леон Розенфельд був близьким колегою й співавтором Нільса Бора. Він найбільш відомий завдяки своїй роботі з Нільсом Бором 1933 року про можливість вимірювання квантових електродинамічних полів[16]. Крім проблем вимірювання в квантовій електродинаміці, Розенфельд займався статистичною механікою, ядерною фізикою та особливо ядерними реакціями. З професором Інституту теоретичної фізики Крістіаном Меллером працював над польовою теорією мезонів[17]. Він загально відомий своїми роботами з теорії атомних ядер. З 1962 по 1965 роки він у співпраці з Жаном Гумблетом опублікував серію досліджень з теорії ядерних реакцій[10]. 1948 року в своїй книзі «Ядерні сили» запропонував назву елементарної частинки — лептон[18]. 1955 року Леон Розенфельд заснував журнал «Ядерна фізика» (англ. Nuclear Physics) і залишався його головним редактором до смерті.

Разом із Фредеріком Белінфанте він вивів тензор напруження–енергії Белінфанте–Розенфельда, який є модифікацією канонічного тензора енергії-імпульсу.

Важливі внески Розенфельд зробив у галузі молекулярної астрофізики. 1933 року він чітко продемонстрував вплив коливань тиску й температури на вміст молекул у зоряній атмосфері. Проблема молекулярного вмісту була поставлена перед Івонн Камбрезьє як тема її дисертаційної роботи. І перша публікація на цю тему «Про дисоціацію молекул в атмосферах зірок головної послідовності» (англ. On the Dissociation of Molecules in the Atmospheres of the Stars of the Main Sequence) була підписана Івонн Камбрезьє, Леоном Розенфельдом і представлена Королівському астрономічному товариству Полем Діраком[19]. У пізніших роботах Розенфельд показав, що в розрахунках реакцій дисоціації молекул, крім основної молекулярної константи — теплоти дисоціації, необхідно враховувати інші, такі як частоту коливань, момент інерції, електронний стан.

Інший внесок в молекулярну астрофізику полягав у остаточному приписування ліній поглинання в спектрах зірок молекулі й теоретичні міркування щодо поширеності таких міжзоряних молекул. Його публікація 1937 року вперше ідентифікувала міжзоряну молекулу й спонукала до наступних досліджень. Як фізик-теоретик Розенфельд виявляв постійне зацікавлення астрономією, зокрема впливаючи на тематику інституту астрофізики під час свого професорства у Льєзькому університеті[10].

Розенфельд завжди цікавився історію науки. Ще 1927 року він став одним із засновників Товариства історії науки, 1933 року — членом Національного комітету історії науки. Протягом своєї кар'єри він опублікував багато розвідок з історії фізики, про фізиків та їх відкриття. Та найбільше про свого вчителя, а потім колеги — Нільса Бора, що дало цінні документи для історії фізики[10].

Вибрані твори[ред. | ред. код]

  • Leon Rosenfeld. Nuclear Forces. — North-Holland Publishing Company, 1948. — P. 543.
  • Leon Rosenfeld. Theory of Electrons. — North-Holland Publishing Company, 1951. — 119 p.
  • N. Bohr, L. Rosenfeld. Zur Frage der Messbarkeit der electromagnetischen Feldgrössеn // Mat.-Fys. Medd. Dan. Vidensk. Selsk.. — 1933. — Т. 12, вип. 8 (21 квітня). — С. 78-94.
  • N. Bohr, L. Rosenfeld. Field and Charge Measurements in Quantum Electrodynamics // Physical Review. — 1950. — Т. 78 (21 квітня). — С. 794-799. — DOI:https://doi.org/10.1103/PhysRev.78.794.

Визнання й нагороди[ред. | ред. код]

1964 року 57-й 706-сторінковий том журналу «Nuclear Physics» був присвячений Леону Розенфельду. Він містив понад 50 важливих оригінальних публікацій в галузі теоретичної ядерної фізики[20]. Випуск то́му був здійснений без відома Розенфельда з нагоди його шістдесятиріччя за ініціативи трьох його колишніх студентів M. Демера, Ж. Гамблета і Ж. Серпе. Статті для випуску були написані його колегами-фізиками, які хотіли виявити йому свою вдячність і пошану. Як було відзначено ініціаторами випуску у вступній статті, «Леон Розенфельд виявляє глибокий вплив, зумовлений не лише його талантом фізика, але і його привабливою особистістю, у якій знання вписуються у винятково багату загальну культуру. Усі мали змогу оцінити його постійну турботу про підростаючі покоління фізиків та його надзвичайну простоту, яка так полегшує людські стосунки»:

фр. «A tous il apparaît, en effet, que l'influence profonde exercée par Léon Rosenfeld est due, non seulement à ses talents de physicien, mais aussi à sa personnalité attachante où le savoir particulier s'insère dans une culture générale exceptionnellement riche. Chacun a pu apprécier sa sollicitude constante pour les jeunes générations de physiciens et son extrême simplicité, qui facilite tellement les relations humaines».[21].

Помер Леон Розенфельд 23 березня 1974 року в Копенгагені, коли його відпустили з лікарні на вихідні дні. Двома днями раніше він втішився, коли довідався про плани інституту з нагоди його 70-річчя встановити стипендію його імені для молодих дослідників, і яка мала б забезпечити річне стажування в інституті Ерстеда[10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #131628976 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ Leidse Hoogleraren
  5. ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  6. ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  7. ↑ а б в г д е ж и к л м Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  8. ↑ https://uomlibrary.access.preservica.com/uncategorized/IO_b6adb112-fe72-4742-bca0-83487930ed7b
  9. ↑ http://humanities.org.au/wp-content/uploads/2017/04/AAH-Obit-Rosenfeld-2008.pdf
  10. ↑ а б в г д е ж и к P. Swings. In Memoriam Léon Rosenfeld // Bulletins de l'Académie Royale de Belgique. — 1974. — Т. 60 (21 квітня). — С. 656-662.
  11. ↑ а б в Anja Skaar Jacobsen. Leon Rosenfeld: Physics, Philosophy, and Politics in the Twentieth Century. — World Scientific Publishing Company, 2012. — 368 p. — ISBN 9814307815.
  12. ↑ а б Charles Weiner. Oral histories. Interview of Leon Rosenfeld by Charles Weiner on 1968 September 3. — Niels Bohr Library & Archives. American Institute of Physics. — MD USA : College Park, 1968.
  13. ↑ а б Claire Smith. Andree Jeanne Rosenfeld // Australian Archaeology. — 2009. — Т. 68 (21 квітня). — С. 83-84.
  14. ↑ D. C. Salisbury. Léon Rosenfeld and the challenge of the vanishing momentum in quantum electrodynamics // Studies in History and Philosophy of Science Part B: Studies in History and Philosophy of Modern Physics. — 2009. — Т. 40, вип. 4 (21 квітня). — С. 363-373. — DOI:https://doi.org/10.1016/j.shpsb.2009.08.002.
  15. ↑ D. C. Salisbury. Léon Rosenfeld's pioneering steps toward a quantum theory of gravity // Journal of Physics Conference Series. — 2010. — Т. 222, вип. 1 (21 квітня). — С. 1-11. — DOI:10.1088/1742-6596/222/1/012052.
  16. ↑ N. Bohr, L. Rosenfeld. Zur Frage der Messbarkeit der electromagnetischen Feldgrössеn // Mat.-Fys. Medd. Dan. Vidensk. Selsk.. — 1933. — Т. 12, вип. 8 (21 квітня). — С. 78-94.
  17. ↑ C. Møller, L. Rosenfeld. On the field theory of nuclear forces // Det Kgl . Danske Videnskabernes Selskab. Mathematisk-fysiske Meddelelser. — 1940. — Т. XVII, вип. 8 (21 квітня). — С. 1-72.
  18. ↑ Leon Rosenfeld. Nuclear Forces. — North-Holland Publishing Company, 1948. — 543 p.
  19. ↑ Yvonne Cambresier, L. Rosenfeld. On the Dissociation of Molecules in the Atmospheres of the Stars of the Main Sequence // Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. — 1933. — Т. 93, вип. 9 (21 квітня). — С. 710–723. — DOI:93.9.710.
  20. ↑ Editorial Board. [https://www.sciencedirect.com/journal/nuclear-physics/vol/57/suppl/C Special issue of NUCLEAR PHYSICS published on the occasion of Léon Rosenfeld 60th birthday] // Nuclear Physics. — 1964. — Т. 57 (21 квітня). — С. 1-706.
  21. ↑ M. Demeur, J. Humblet, J. Serpe. Introduction // Nuclear Physics. — 1964. — Т. 57 (21 квітня). — С. 1-2.

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Леон_Розенфельд&oldid=41809158