Луї де Бройль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Луї де Бройль
фр. Louis de Broglie
Broglie Big.jpg
Народився 16 серпня 1892(1892-08-16)
Дьєп, Франція
Помер 19 березня 1987(1987-03-19) (94 роки)
Лувесьєнн, Франція
Громадянство Франція Франція
Національність француз
Ім'я при народженні Луї де Бройль
Діяльність фізик
Відомий Корпускулярно-хвильовий дуалізм
Alma mater Паризький університет
Автограф Signature Louis de Broglie.svg
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізики (1929)
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Орден Академічних пальм
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі
Nobel prize medal.svg

Луї де Бройль (фр. Louis-Victor-Pierre-Raymond, 7th duc de Broglie; 15 серпня 1892 — 19 березня 1987) — французький фізик, один з творців сучасної квантової механіки. Професор Паризького університету (з 1928), член (з 1933) і неодмінний секретар (з 1942) Паризької АН, іноземний член АН СРСР (з 1958).

У докторській дисертації (1924), виконаній під керівництвом П. Ланжевена, висунув ідею про хвильові властивості матерії (хвилі де Бройля), яка покладена в основу сучасної квантової механіки (Нобелівська премія, 1929). Бройль займався також релятивістською квантовою механікою, теорією електронів, питаннями будови атомного ядра, поширення електромагнітних хвиль у хвильоводах.

Біографія[ред.ред. код]

Де Бройль народився в Дьєпі, Франція, молодший син Віктора (5-го герцога де Бройля) і мадам де Сталь. Як і всі молодші члени цієї родини, спочатку мав титул принца де Бройля (prince de Broglie), під яким був відомий протягом найзначнішого часу своєї кар'єри. 1960 року, після смерті матері, він стає 7-м герцогом де Бройля (після старшого брата Моріса, 6-го герцога де Бройля). Він ніколи не був одружений. Після смерті у Лувесьєнні, він був вшанований як герцог віддаленим кузеном Віктором-Франсуа (8-м герцогом де Бройля).

Де Бройль спершу хотів зробити кар'єру гуманітарія, і тому перший науковий ступінь отримав з історії. Після цього він звернув увагу на математику та фізику. Із початком Першої світової війни 1914 року він служив у армії в підрозділі з радіокомунікацій.

Кар'єра[ред.ред. код]

На відміну від свого старшого брата Моріса, який був фізиком-експериментатором, Луї де Бройль розпочав займатися теоретичною фізикою. У своїй докторській дисертації «Дослідження квантової теорії» (фр. Recherches sur la theorie des quanta), він розробив теорію електронних хвиль («хвиль матерії»). Вона базувалася на працях Альберта Ейнштейна та Макса Планка і висловлювала корпускулярно-хвильовий дуалізм як теорію матерії. Вершиною цього дослідження була т.з. гіпотеза де Бройля, що стверджувала:

« Будь-яка частка (або об'єкт, що рухається) мають пов'язану з ними хвилю.  »

Таким чином, де Бройль створив нову галузь фізики — хвильову механіку (mecanique ondulatoire), пов'язану із фізикою світла та матерії. За цю роботу 1929 року він отримав Нобелівську премію з фізики. Одним із прикладних використань цієї теорії було створення електронного мікроскопа із більшою роздільною здатністю (порівняно з оптичним).

У середині своєї наукової кар'єри де Бройль працював над поясненням принципу причинності (казуальності) у з'ясуванні хвильової природи, на противагу загально-ймовірнісній моделі, що домінувала на той час. Сьогодні це пояснення відоме, як теорія де Бройля. Вона була переглянута разом з Давидом Бомом у 1950-х роках.

На додаток до суто наукової роботи, де Бройль також створив ряд праць із «філософії науки», зокрема, про останні відкриття в науці.

Де Бройль став членом французської Академії наук 1933 року, і займав посаду секретаря з 1942 р. Із жовтня 1944 року він був обраний головою Академії, заступивши математика Еміля Пікарда. Враховуючи велику смерність, захворюваність та тюремне ув'язнення членів Академії під час фашистської окупації, Академія не могла повноцінно працювати та збирати кворум (20 членів), тому він був обраний 17-ма членами. Слід відзначити, що дійсним членом Академії був і його брат Моріс (із 1934 року). 1945 року він став почесним членом Французської комісії з атомної енергії для тіснішого поєднання зусиль науки та техніки. Він організував центр з прикладної механіки в інституті Анрі Пуанкаре, де під його керівництвом здійснювалися дослідження в галузі оптики, кібернетики та атомної енергії. 1952 року ЮНЕСКО нагородила де Бройля за популяризацію наукових знань, і він був обраний дійсним членом Королівського товариства (у квітні 1953 року). 1961 року він отримав почесне звання Лицаря Величного Хреста (Grand Cross) у Почесному легіоні. Він також сприяв заснуванню Інтернаціональної академії з квантово-молекулярної науки і був одним із перших її членів[1].

Нагороди[ред.ред. код]

На честь фізика названо астероїд 30883 де Бройль[2]

Див. також[ред.ред. код]

Наукові праці[ред.ред. код]

  • де Брогль Л. Введение в волновую механику = Introduction à l'étude de la mécanique ondulatoire. — Х.-К. : ГНТИ Украины, 1934. — 238 с.
  • де Бройль Л. Избранные научные труды. — М. : Логос; МГИП; Академия Медиаиндустрии; Принт-Ателье, 2010–2014. — 556+624+528+466 с.
  • де Бройли Л. Магнитный электрон. Теория Дирака = L'electron magnetique (theorie de Dirac). — Х. : ГНТИ Украины, 1934. — 238 с.
  • де Бройль Л. По тропам науки = Sur les sentiers de la science. — М. : ИЛ, 1962. — 408 с.
  • де Бройль Л. Революция в физике = La physique nouvelle et les quanta. — М. : Атомиздат, 1965. — 232 с.
  • де Бройль Л. Соотношения неопределенностей Гейзенберга и вероятностная интерпретация волновой механики = Les incertitudes d'Heisenberg et l'interpretation probabiliste de la méchanique ondulatoire. — М. : Мир, 1986. — 344 с.
  • де-Бройль Л. Электромагнитные волны в волноводах и полых резонаторах = Problèmes de propagation guidée des ondes électromagnéques. — М. : ИЛ, 1948. — 107 с.

Джерела[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Recherches sur la theorie des quanta (Researches on the quantum theory), Thesis, Paris, 1924.
  • Ondes et mouvements (Waves and Motions). Paris: Gauthier-Villars, 1926.
  • Rapport au 5e Conseil de Physique Solvay. Brussels, 1927.
  • La mecanique ondulatoire (Wave Mechanics). Paris: Gauthier-Villars, 1928.
  • Matiere et lumiere (Matter and Light). Paris: Albin Michel, 1937.
  • Une tentative d'interpretation causale et non lineaire de la mecanique ondulatoire: la theorie de la double solution. Paris: Gauthier-Villars, 1956.
    • English translation: Non-linear Wave Mechanics: A Causal Interpretation. Amsterdam: Elsevier, 1960.
  • Sur les sentiers de la science (On the Paths of Science).
  • Introduction a la nouvelle theorie des particules de M. Jean-Pierre Vigier et de ses collaborateurs. Paris: Gauthier-Villars, 1961. Paris: Albin Michel, 1960.
    • English translation: Introduction to the Vigier Theory of elementary particles. Amsterdam: Elsevier, 1963.
  • Etude critique des bases de l'interpretation actuelle de la mecanique ondulatoire. Paris: Gauthier-Villars, 1963.
    • English translation: The Current Interpretation of Wave Mechanics: A Critical Study. Amsterdam, Elsevier, 1964.
  • Certitudes et incertitudes de la science (Certitudes and Incertitudes of Science). Paris: Albin Michel, 1966.

Посилання[ред.ред. код]