Леопольдо Алас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леопольдо Алас
Ім'я при народженні ісп. Leopoldo Enrique García-Alas y Ureña[1]
Псевдо Clarín
Народився 25 квітня 1852(1852-04-25)[2][3][…]
Самора, Кастилія і Леон, Іспанія[5]
Помер 13 червня 1901(1901-06-13)[2][3][…] (49 років)
Ов'єдо, Asturias Provinced, Іспанія[5]
·no
Країна  Іспанія[6]
Діяльність прозаїк-романіст, письменник, викладач університету, журналіст, літературний критик, правник
Alma mater Університет Ов'єдо і Мадридський центральний університетd
Відомі учні Fabriciano González Garcíad
Знання мов іспанська[2][7]
Заклад Університет Ов'єдо і Сарагоський університет
Напрямок реалізм і натуралізм
Жанр роман
Magnum opus La Regentad і Q16636356?
Родичі Leopoldo Alas Mínguezd
Брати, сестри Genaro García-Alas y Ureñad
Діти Leopoldo García-Alas García-Argüellesd
Нагороди
Премії no
IMDb ID 0016078

Леопольдо Енріке Гарсіа-Алас-і-Уренья (Замора, 25 квітня 1852 року — Ов'єдо, 13 червня 1901 року) — іспанський письменник і юрист.

Біографія[ред. | ред. код]

Леопольдо Алас народився 25 квітня 1852 року в Саморі, куди його родина переїхала з Ов'єдо. У сім років він почав навчатися в єзуїтській школі, розташованій у місті Леон.[8] Хлопець швидко адаптувався до дисципліни і через кілька місяців його вважали зразковим студентом. Він отримав блакитну стрічку як літературну нагороду. Леопольдо Алас зберігав його все життя, то був один з найулюбленіших предметів у родинному музеї. Влітку 1859 року вся родина повернулася до Астурії. Тепер Леопольдо відкрив для себе географію краю. 4 жовтня 1863 року у одинадцять років Леопольдо вступив до Університету Ов'єдо, обравши латинську мову, арифметику та християнську доктрину. Він був батьком Леопольдо Гарсіа Аласа Аргуельєса, ректора Університету Ов'єдо, якого застрелили повстанці в лютому 1937 року[9], і прадідом юриста Леопольдо Толівара Аласа.

У Мадриді[ред. | ред. код]

Закінчивши університет, майбутній "Кларін" переїхав до Мадрида в середині XIX століття, щоб захистити докторську дисертацію. Під час першого курсу він познайомився з краусизмом і лібералізмом. Будучи професором філософії права, він викликав захоплення серед студентів. Це спонукало їх започаткувати безпрецедентний інтелектуальний ідеологічний рух, який завершився великою реформою безкоштовної освіти.

Кларін в молодості

Він був чесний і релігійний чоловік, але вважався загрозою монополії Католицької Церкви на викладання та непокірним єретиком[10] Був виключений з посади професора консервативними силами за допомогою жорстких (хоча юридично суперечливих) кампаній.

Газета Сольфеджіо[ред. | ред. код]

У березні 1875 року Антоніо Санчес Перес заснував газету під назвою "Сольфеджіо". Там працював і Леопольдо Алас. Колонка, яку він писав, мала назву «Записки на стіні». 2 жовтня 1875 року письменник уперше підписався як Кларін, урочисто відкривши місце віршем. Леопольдо Алас увійшов у літературне життя зі своєї колонки критикою політичного класу Реставрації. Кожна нова стаття була новим скандалом, який критикували або вихваляли на зібраннях. Поряд з літературною діяльністю він продовжує навчання, готуючись до докторської дисертації.

Астурійський журнал[ред. | ред. код]

Крім публіцистичного жанру, Кларін культивував інші літературні жанри. Влітку 1876 року він написав свої перші оповідання та кілька поезій, які через кілька місяців були опубліковані в журналі.

Доктор наук і професор[ред. | ред. код]

1891 рік

1 липня 1878 року Леопольдо Алас отримав титул доктора цивільного та канонічного права з кваліфікацією видатного. Він представив свою докторську дисертацію на тему «Право і мораль».

1882 рік був щасливим для Clarín. 12 липня він зміг прочитати в "Офіційному віснику" своє призначення на кафедру політичної економії та статистики, а 29 серпня відбулося його весілля з Онофре Гарсіа-Аргуельєсом в астурійському містечку Ла-Лагуна (долина Лангрео), у сімейному палаці Гарсіа-Аргуельєс.

Кларін як викладач[ред. | ред. код]

Сучасники говорили, щоб пізнати Кларіна необхідно відвідати його кафедру природного права. Його уроки починалися з наказу Юстиніана і продовжувалися цитатами з Дон Кіхота чи святої Терези, закінчуючись Толстим, Ренаном чи святим Франциском Ассізьким. Кларін поважав своїх учнів, коли вони могли зрозуміти дух його вчення. Він мав чітке почуття справедливості, коли йшлося про кваліфікацію, і ніколи не брав хабарів чи рекомендацій. Після відставки в Ов'єдо його почали боятися і поважати в Мадриді. Письменник став відомим у Європі та Америці.

Творчість[ред. | ред. код]

Карикатура на Clarín

У вільний час Кларін писав статті для газет. Він надсилає свої сатиричні та різкі твори і це забезпечило йому додаткових ворогів. У 1889 році він закінчив біографічний нарис про Гальдоса під назвою «Сучасні іспанські знаменитості». Наприкінці червня 1891 року видавець Фернандо Фе випустив другий великий роман Кларіна: «Його єдиний син».

Портрет Кларіна (1893)

У 1892 році Кларін пережив кризу, в якій він намагався знайти себе та Бога. Незабаром після цього він відобразив цю кризу у творах. Його перша п'єса «Терези» (драматичний нарис на одну дію та в прозі) — сторінка з його власного життя. Прем'єрний показ відбувся 20 березня в Театрі Іспанії в Мадриді. Твір зазнав гучного провалу. Протягом останніх років свого життя Кларін отримав велику кількість пропозицій про співпрацю. У 1900 році Будинок Мауччі в Барселоні доручив йому перекласти роман Еміля Золя "Робота". Кларін вважає, що переклад не дасть йому стільки роботи, скільки написання. Він перекладає, щоб вкластися в дату, виснажений, але щасливий, що може допомогти зробити відомим «найобуренішого мислителя всього XIX століття».

Останні роки життя[ред. | ред. код]

У перші місяці 1901 року Кларін почувався виснаженим. У травні він поїхав до Леона, запрошений двоюрідним братом Уреньєю. Після повернення він прокоментував: «У Леоні я провів справді щасливі години». Повернувшись в Ов'єдо, він знову захворів. Його постійно супроводжував племінник, молодий лікар, який діагностував у нього туберкульоз кишечника.[11] 13 червня 1901 року о сьомій ранку Леопольдо Алас помер у 49 років. Були присутні викладачі, друзі та родичі письменника. Наступного дня його поховали на кладовищі в Сальвадорі.[12]

Обкладинка The Regent (1884—1885)

Роман, дія якого розгортається у столиці іспанської провінції, за назвою якої «Кларін» маскується столиця Астурії Ов'єдо. Кларін використовує такі прийоми, як інтерналізований монолог і вільний непрямий стиль. Завдяки цим прийомам і ретельному вивченню персонажа в суспільстві, в якому він живе, персонажі набувають певної психологічної глибини.

Анекдоти[ред. | ред. код]

Кошмаром для усіх друзів і знайомих Кларіна був його нерозбірливий почерк. З цієї причини він досить часто отримував конструктивну критику, глузування чи нарікання:

  • Перес Гальдос: «Іди завойовувати склад за складом таємниче царство його халдейського письма»[13]

У 1891 році Кларіна було обрано республіканським радником до міської ради Ов'єдо шляхом загального голосування. Під час наради Кларін мовчав, але його нерви підскочили, коли він почув іншого радника, який читав протокол. Професор накинувся на нього з такою діалектичною люттю, що радник негайно подав у відставку. Кларін знову втрутився і змусив його відкликати свою відставку. [джерело?]

Твори[ред. | ред. код]

Нариси[ред. | ред. код]

  • Література в 1881 (1882).
  • Втрачена проповідь (1885).
  • Новий похід (1887).
  • Нариси і журнали (1892).
  • Маленька розмова (1894).

Романи[ред. | ред. код]

  • Регент (1884—1885).
  • Його єдиний син (1890).
  • Спуск (1890—1891).
  • Обійми Пелайо (1889)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://portal.uc3m.es/portal/page/portal/instituto_figuerola/programas/phu/diccionariodecatedraticos/lcatedraticos/garciaalasyurena_l
  2. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в Pérez J. I. Encyclopædia Britannica
  4. ↑ а б в SNAC — 2010.
  5. ↑ а б Алас-и-Уренья Леопольдо // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  6. ↑ https://datos.gob.es/es/catalogo/e00123904-autores-espanoles-en-dominio-publico-fallecidos-desde-1900
  7. ↑ CONOR.Sl
  8. ↑ Leopoldo Alas, "Clarín". Архів оригіналу за 14 de septiembre de 2008. Процитовано 14 de julio de 2008.
  9. ↑ 75 aniversario del fusilamiento del rector Leopoldo García Alas Argüelles.
  10. ↑ «Ideólogos, teorizantes y videntes» (1922), artículo de Santiago Valentí Camp (1875—1934). Revisado en agosto de 2014
  11. ↑ Cronología - Leopoldo Alas «Clarín». Biblioteca Virtual Miguel de Cervantes (ісп.). Процитовано 27 січня 2023.
  12. ↑ Cervantes, Biblioteca Virtual Miguel de. Necrologías sobre "Clarín". Biblioteca Virtual Miguel de Cervantes (ісп.). Процитовано 27 січня 2023.
  13. ↑ Clarín y Galdós. Una amistad en 70 cartas. El Comercio (ісп.). 5 листопада 2020. Процитовано 27 січня 2023.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Вибрані твори Леопольдо Аласа «Кларин» . Нова бібліотека, Мадрид, 1966. Обов'язковий примірник: М. 17673. Автор біографічних даних: Хуан Антоніо Кабесас, Мадрид, 1947 рік.
  • БОТРЕЛЬ, Жан-Франсуа: «Кларен» і Гінер: «вічний учень» і «майстер», 1892 рік". Insula: Magazine of Letters and Human Sciences 659 (листопад 2001), стор. 12–13.
  • B RENT, Альберт: Леопольдо Алас і «La Regenta» . Дослідження університету Міссурі, с. 24, вип. 2. Колумбія, Міссурі: Куратори Університету Міссурі, 1951.
  • ДЮРАНД, Франк: «Структурна єдність у La Regenta» Леопольдо Аласа. Hispanic Review 31 (1963), стор. 324–335.
  • Г РАМБЕРГ, Едуард Дж.: «Інтегралізм», зміст і форма гумору Леопольдо Аласа, «Clarín» . Ов'єдо: Інститут вивчення Астурії, 1958.
  • КРОНІК, Джон В.: «Леопольдо Алас, краусизм і тяжке становище гуманітарних наук в Іспанії», MLS, 2.3 (осінь 1981), стор. 3–15.
  • Л АБРА, Рікардо, Справа Аласа «Clarín». Пам'ять і літературний канон, Епілоги Жана-Франсуа Ботреля та Леопольдо Толівара Аласа, колекція Luna de Abajo Alterna, № 7, 15,6 × 23,4 см, 204 с. ISBN 978-84-86375-48-5
  • ЛА РУБІЯ -ПРАДО, Франсіско: «Збочена чуттєвість: робота, табу та життя в Куерво, Леопольдо Алас». Ojáncano: Іспанський літературний журнал 22 (жовтень 2002), стор. 3–20.
  • Lissorgues, Yvan (2006). Genaro Alas, militar, ingeniero y periodista. Oviedo: KRK Ediciones: 13—23.
  • ЛІССОРГ, Іван: Леопольдо Алас, Кларін за його словами. Біографія, Нобелівська премія, Ов'єдо (2007).
  • Л ОПЕС, М., Берта: "Трикутне бажання в La Regenta ". Філологічні студії 22 (1987), стор. 59–76.
  • PAU, Антоніо: Clarín. ганівет. Азана. Думка і досвід права , Мадрид: Tecnos, 1994.
  • РІЧМОНД, Каролін: "Ідеї Леопольдо Аласа, «Clarín», про жінок у його творах до La Regenta ". Вшанування професора Антоніо Віланови . Ред. Марта Крістіана Карбонелл. 2 томи. Барселона: Університет Барселони, 1989, т. II, стор. 523—539.
  • S ÁNCHEZ, Roberto G.: «Clarín і театральний романтизм: дослідження хобі». Hispanic Review 31 (1963), стор. 216–228.
  • САНЧЕС, Роберто Г.: «Присутність театру та свідомість театру в La Regenta Кларіна». Hispanic Review 37 (1969), стор. 491–509.
  • <small id="mwAhQ">СОБЕХАНО</small>, Гонсало: «Вступ». Регент Леопольдо Алас. 2 томи. Мадрид: Касталія, 1981, т. I, стор. 7–58.
  • V ALBUENA Y PRAT, Ángel (професор літератури): Історія іспанської літератури . Густаво Джілі, редактор. Барселона, 1946 рік.
  • ВАЛІС, Ноель Морін: Декадентське бачення в Леопольдо Аласа: дослідження «La Regenta» і «Su Único Hijo» . Батон-Руж: Louisiana State University Press, 1981.
  • V ALIS, Noël: Leopoldo Alas (Clarín): Annotated Bibliography, Supplement I. London: Tamesis; 2002 рік.
  • ВАЛІС, Ноель: «Леопольдо Алас (Кларін): додаткова анотована бібліографія». Peninsular Letters 16.3 (2003—2004), стор. 739–800.
  • С ОТЕЛО В АСКЕС, Адольфо: «Еміль Золя та Леопольдо Алас „Кларин“: аспекти роману». Excavatio: Emile Zola and Naturalism 18.1–2 (2003), стор. 198–210.
  • ВАРД, Томас: «Іспанська література та суспільство в Ларрі, Гінері та Аласі». Теорія літератури: романтизм, краусизм і модернізм перед обличчям індустріальної «глобалізації» . Університет, MS: Романські монографії, No 61, 2004, стор. 15–52.
  • ВЕБЕР, Френсіс: «Ідеологія та релігійна пародія в романах Леопольдо Аласа». Бюлетень іспанознавства 43 (1963), стор. 197–208.
  • ВЕСЕЛІНГ, Пітер: «Структура та її наслідки в La Regenta Леопольдо Аласа». Hispanic Review 51 (1983), стор. 393–408.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Clarín
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Леопольдо Алас
У Вікіджерелах є
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Леопольдо_Алас&oldid=41123187