Дон Кіхот

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Назва «Дон Кіхот»
Cervantes.JPG

Перше видання повного українського перекладу з оригіналу
Автор Мігель де Сервантес
Назва мовою
оригіналу
Ingenioso Hidalgo Don Quijote de la Mancha
Мова іспанська
Жанр роман
Виданий 1605-1615 рр
Виданий
українською
1995
Переклад Василь Козаченко та Євген Кротевич (1955)
Микола Лукаш та Анатоль Перепадя (1995)

Дон Кіхот у Вікісховищі?

«Хитромудрий іда́льго Дон Кіхо́т з Лама́нчі» (ісп. El ingenioso hidalgo don Quijote de la Mancha) ─ роман іспанського письменника Мігеля де Сервантеса Сааведра.

Вигадане походження[ред.ред. код]

Сервантес створив вигадане походження історії. Він стверджує, що найняв історика мавра, щоб перекласти арабський рукопис, який письменник знайшов у брудній квартирі в Толедо.

Головний герой, Алонсо Кіхано ─ незаможний дворянин, що прочитав багато лицарських романів. Ці романи так ввійшли в його фантазію, що Кіхано став переконаний, що він мандрівний лицар. Разом із простим селянином, «зброєносцем» Санчо Пансою, самозваний Дон Кіхот Ламанчський вирушив на пошуки пригод. Дон Кіхот вибрав об'єктом своєї любові Дульсінею Тобоську. Так мандрівний лицар нарік дівчину із сусідньої ферми. «Дульсінея» абсолютно не підозрює про Кіхотові почуття до неї, і практично ні разу не з'являється в романі.

«Дон Кіхот» ─ найвпливовіший літературний твір Іспанської Золотої Доби і вважається одним з багатьох найкращих романів взагалі.

Літературні ознаки[ред.ред. код]

Роман має епізодичну структуру. Хоча роман і жартівливого характеру, друга частина ─ серйозний філософський роздум на тему обману. Дон Кіхот служив джерелом натхнення не тільки в літературі, а й набагато пізніше в музиці і живописі, надихаючи Пабло Пікассо та Ріхарда Штрауса. Контраст між високим, худим, вигадливим та ідеалістичним Доном Кіхотом і товстим, присадкуватим, стомленим від життя Санчо Пансою ─ лейтмотив, що наслідувався багато разів після публікації книжки. Мрії ідальго ─ об'єкт образливих і жорстоких розіграшів у романі. Навіть вірний та простодушний Санчо ненавмисно був змушений обманювати його в деяких питаннях. Роман — сатира ортодоксальності, правдивості, точності та навіть патріотизму. В спробі вийти поза просту розповідь історії, щоб пояснити індивідуалізм своїх персонажів, Сервантес допоміг зменшити моду на літературно обмежені лицарські романи, які пародіював в своєму творі.

Письменник застосовував подібну гру слів, що ще збільшувало комічність «Дона Кіхота».

Світ простих людей, від пастухів до власників таверн, що фігурують в «Доні Кіхоті» був новаторським для тих часів. Персонаж Дона Кіхота став дуже відомим у світі, а слово «донкіхотський» перейняли багато мов. Фраза «боротьба з вітряками» стала синонімом марності зусиль. І через свій величезний вплив роман допоміг формуванню сучасної іспанської мови.

Сюжет[ред.ред. код]

Гюстав Доре — Мігель Сервантес — Дон Кіхот — Частина 1 — Розділ 1 — Його уява переповнилась різними химерами, вичитаними з тих книжок

Перед першим розділом роману автор помістив пролог, в якому просить пробачення за простий стиль свого твору та відсутності в ньому цитат. Сервантес починає перший розділ, розповідаючи про характер і звички дворянина Алонсо Кіхано з Ламанчі: «В однім селі у Ламанчі — а в якому саме, не скажу — жив собі не так давно ідальго, з тих, що то мають лише списа на ратищі, старосвітського щита, худу шкапину та хорта-бігуна».

Головний герой («Літ нашому ідальгові до п'ятдесятка добиралося, статури був міцної, із себе худий, з лиця сухорлявий, зорі не засипляв і дуже кохався в полюванні» але «ідальго той гулящого часу — тобто замалим не цілий рік — водно читав лицарські романи з таким запалом і захватом, що майже зовсім занедбав не лише своє полювання, а й усяке господарювання») так любив читати лицарські романи, що говорив тільки про них і вірив кожному слову в них, попри те, що більшість подій там безсумнівно неможливі. Кіхот зрештою сходить з глузду через недосипання, нестачу їжі та багато читання. І він вирішує податися на пошуки пригод як мандрівний лицар. Він одягає старі лати, саморобний шолом, перейменовує себе в «Дона Кіхота Ламанчського», а свою хирляву шкапу називає Росинантом. Він назвав своєю коханою дівчину із сусідньої ферми Алонсу Лоренцо, давши їй ім'я Дульсінея Тобоська, в той час як вона нічого про це не знає.

Дон Кіхот вирушив в дорогу рано вранці та заночував у заїжджому дворі, що здавався йому замком. Він просить власника, якого сприйняв за повелителя замку, посвятити його в лицарі. Дон Кіхот проводить ніч, стоячи на варті над своїми латами. Вранці, коли погоничі мулів спробували витягнути лати з води, щоб дати мулам напитися, Дон Кіхот почав з ними бійку. Тоді хазяїн заїжджого двору «посвятив його в лицарі», порадивши йому найняти собі зброєносця та послав його в дорогу. По дорозі, Дон Кіхот побився з толедськими торговцями, які «образили» уявну Дульсінею, і звільнив хлопчика, якого прив'язав до дерева його хазяїн за те, що хлопчик мав нахабство спитати про свою заробітну плату. Дон Кіхот повернувся додому із своїм сусідом, Педро Креспо.

Повернувшись додому, Дон Кіхот почав складати план втечі. Тим часом його племінниця, економка, парафіяльний вікарій та місцевий перукар непомітно спалюють більшість лицарських романів і замикають бібліотеку, кажучи Дону Кіхоту, що бібліотеку прокляв чаклун. Дон Кіхот, тим часом, пропонує іншому своєму сусідові Санчо Пансі стати його зброєносцем і обіцяє подарувати селянину посаду губернатора острова. Скоріше безрадісно Санчо погоджується, і на світанку вони обидва утікають із села. З цього місця починається серія їхніх пригод, починаючи з битви Дона Кіхота з вітряками, які йому здавалися лютими велетнями.

Хоча роман і жартівливий, друга частина ─ серйозний філософський роздум на тему обману. Мрії Дона Кіхота стали об'єктом жорстоких глузувань. Навіть Санчо був змушений обманути його. Зброєносець, зустрівши з Доном Кіхотом трьох сільських дівчат, сказав йому, що одна з них Дульсінея, а інші дві її служниці. А коли Дон Кіхот побачив тільки сільських дівчат перед собою, то Санчо запевняв Дона Кіхота, що він зазнав жорстокого прокляття, яке не дозволяє йому бачити правду. Коли Санчо зрештою отримує своє губернаторство на острові, він несподівано виявляє великі здібності, хоча в кінці все ж таки стається лихо. Роман закінчується повним зреченням Доном Кіхотом ілюзій. Він з сумом повертається до нормального життя, відмовляється від лицарства і, врешті-решт, помирає.

Історія публікації[ред.ред. код]

Роман складається з двох частин, публікація яких розділена десятиліттям. Частина перша була надрукована в 1605 році, Частина друга — в 1615 році, уже після того як перша частина була неодноразово перевидана в Європі й здобула велику популярність. У другій частині автор глибше розкриває характер свого персонажа, вона менше зосереджена на дії, а більше на роздумах та діалогах.

Культурне значення[ред.ред. код]

Ілюстрація до роману «Дон Кіхот». Гранвіль, 1848

Роман Мігеля де Сервантеса збагатив культуру Європи. Імена його персонажів: Дон Кіхот, Санчо Панса, Дульсінея відомі практично кожному європейцю. В українській мові, наприклад, вживається дієслово «дон-кіхотствувати», яке означає боротися за шляхетну, але безнадійну справу, поводитися як лицар навіть собі на шкоду. Ілюстрації до роману робило безліч європейських художників, серед яких —

Успіх «Дон Кіхота» перетворив твір Сервантеса на взірець «сучасного роману» — приклад для письменників наступних століть[1].

У 20 столітті, коли Іспанія започаткувала перетворення країни на туристський край, усі більш-менш пов'язані з романом міста і села прикрасили скульптурами Дон Кіхота та Санчо Панси у стилістиці від реалізму до постмодернізму. Обидві постаті прикрасили величний монумент письменнику Сервантесу в Мадриді. Невеличкі монументи Дон Кіхоту можна зустріти в іспаномовних країнах Латинської Америки, де комічний гідальго ніколи не бував.

Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків в Києві має в своїй збірці чотири гобелени за картонами митця з Франції Шарля Куапеля (1694—1752) на сюжети «Дон Кіхота». Гобелени виконала всесвітньо відома мануфактура в місті Брюссель.

Зала з гобеленами музею Ханенків має ще одного Дон Кіхота — на стелі. Плафон (живопис) для зали намалював іспанський митець Барбудо Санчес (1857—1917). На плафоні невмирущий лицар дає бій вітрякам.

Містечко Каслі в глибинці Росії відоме й тим, що зробило з чавуну фігурку Дон Кіхота, який читає книжку. Можливо, то черговий чудернацький роман про пригоди лицарів, які так охоче ковтав герой роману Сервантеса.

Свою інтерпретацію образів роману дав і відомий художник-графік Бродський Савва Григорович (1923—1982). Він сам репрезентував свої літографії в Іспанії, де отримав визнання та гучний успіх.

Серію картин, присвячених Дон Кіхоту, створив російський художник Коржев Гелій Михайлович (1925 р.н.))

У музичному мистецтві також є звернення до цього твору. Наприклад, Ріхард Штраус у 1897 написав однойменну симфонічну поему.

Галерея[ред.ред. код]

Екранізації[ред.ред. код]

  • «Don Quijote de la Mancha» (1947) — реж. Рафаель Гиль (Іспанія)
  • «Дон Кіхот» (1957) — реж. Г. Козінцев, СРСР, студія Ленфільм
  • «Чоловік з Ла-Манчі» («Man of La Mancha», 1972)  — реж. Артур Хіллер (Produzioni Europee Associati, Unated Artists) Фільм демонструвався в радянському прокаті
  • «Життя Дон Кіхота і Санчо Панса» («Цховреба Дон Кіхотиса да Санчо Пансасі», 1988)  — реж. Резо Чхеідзе, студія «Грузія-фільм» (СРСР)
  • «Don Quixote» (теле-фільм, 2000)  — реж. Пітер Йєтс (Hallmark Entertainment, Turner Network Television)

Переклади українською[ред.ред. код]

Українське видання Дон Кіхота в перекладі Миколи Лукаша й Анатоля Перепаді, 1995

Історія перекладів[ред.ред. код]

Перший український переклад[2], чи, точніше, скорочений віршований переспів «Дон Кіхота» Сервантеса зробив Іван Франко. Цей переклад вперше було опубліковано в 1891 році у Львові у журналі «Дзвінок», 1891, № 2–7, 9, 11–23. Наступного року, у 1892, цей же текст без змін видано окремою книжкою з передмовою "Мігуель Сервантес і його «Дон-Кіхот». Друге виправлене та доповнене видання поеми «Пригоди Дон-Кіхота» вийшло 1899 році у Львові, а третє, також поправлене, — у 1913 році.[3]. У 2013 у Львові вийшло четверте перевидання Франкового перекладу «Дон Кіхота».[4]

У 1924 та 1925 двома книгами у львівському часописі «Молода Україна» виходить скорочена переповідка твору для молоді зроблена Антіном Лотоцьким під назвою «Високодумний лицар Дон Кіхот із Манчі» у серії "Бібліотека «Молодої України».[5] Згодом у 1927 це й же переклад Лотоцького друкувався у львівському часописі «Літературно-науковий Вісник» (кн. 2 т. за 1927 рік).[6]

Над перекладом всього «Дон Кіхота» довгий час працював український письменник Володимир Самійленко, проте його рукопис було втрачено (про цю втрату є згадка в сонеті Миколи Зерова «Самійленко»). У 1927 році з'явився скорочений український переклад «Дон Кіхота» Миколи Іванова, що перевидавався 1935, 1936, 2007 та 2010 року.

У 1955 році був опублікований український переклад Василя Козаченка та Євгена Кротевича, але вадою цього перекладу була його вторинність. Перекладачі самі зазначили в передмові, що перекладали не з іспанської, а з російського перекладу Любимова. За свідченням Григорія Кочура, навіть прислів'я і приказки, якими так охоче сипле в романі Санчо Панса, були скальковані з російської. Вартісним, на думку Кочура, в цьому перекладі були хіба що поетичні вставки, які переклав Микола Лукаш.

Повний переклад з оригіналу мав на меті здійснити видатний український перекладач Микола Лукаш, проте за життя не встиг довершити другий том роману, який згодом допереклав Анатоль Перепадя. Таким чином повний український переклад роману Сервантеса з мови оригіналу вперше було опубліковано лише в 1995 році у видавництві «Дніпро» (ювілейне перевидання 2005 р.). У 2008 році цей переклад був також виданий харківським видавництвом «Фоліо».

Список українських видань[ред.ред. код]

Скорочені переклади

Переклад Івана Франка:

  • Мігель де Сервантес. Пригоди Дон Кіхота. З іспанської повісти переробив: Мирон (псевдонім Івана Франка). Львів. 1892. 117 стор.
    • (нове видання) Мігель де Сервантес. Пригоди Дон Кіхота. З іспанської переробив: Іван Франко. Львів: З друкарні Наукового Товариства імени Шевченка. 1899. (видання 2, поправлене і доповнене). 151 стор. (переглянути у е-бібліотеці Чтиво)
    • (нове видання) Мігель де Сервантес. Пригоди Дон Кіхота. З іспанської переробив: Іван Франко. Львів: Накладом Українсько-руської видавничої спілки. 1913. (видання 3, поправлене). 151 стор. (переглянути на сайті ДОУН)

Переклад Антіна Лотоцького

  • Мігель Сервантес. Високодумний лицар Дон Кіхот із Манчі (у 2 книгах), книга 1. З іспанської переповів для молодіжі: Антін Лотоцький. 1924. Львів: Молода Україна. 188 стор. (серія "Бібліотека «Молодої України»), Том 4)
  • Мігель Сервантес. Високодумний лицар Дон Кіхот із Манчі (у 2 книгах), книга 2. З іспанської переповів для молодіжі: Антін Лотоцький. 1925. Львів: Молода Україна. 335 стор. (серія "Бібліотека «Молодої України»), Том 6)

Переклад Миколи Іванова:

  • Мігель де Сервантес. Вигадливий ідальго Дон Кіхот з Ламатча[7]. З іспанської переклав і скоротив: Микола Іванов. Харків: Державне видавництво України. 1927. 365 стор. (пізніше перевидання: Харків, 1935; Одеса: Дітвидав, 1936)
    • (перевидання) Мігель де Сервантес. «Дон Кіхот». З іспанської переклав і скоротив: Микола Іванов; малюнки: Густав Доре. Київ: Школа, 2007. 464 стор. мал. («Бібліотека шкільної класики»). ISBN 966-661-636-X («Школа»). — ISBN 966-339-485-4 (Національний книжковий проект)
    • (перевидання) Мігель де Сервантес. «Дон Кіхот». З іспанської переклав і скоротив: Микола Іванов. Київ: Національний книжковий проект, 2010. 464 стор. мал. («Бібліотека шкільної класики. Обов'язкова програма 8 клас»). ISBN 978-617-592-131-9 (перевидання у 2011)
    • (перевидання) Мігель де Сервантес. «Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський». З іспанської переклав і скоротив: Микола Іванов; малюнки: Густав Доре. Київ: Веселка; Тернопіль: НК-Богдан, 2010. 351 стор. мал. (Бібліотека світової літератури для дітей у 100 томах «Світовид». Серія перша. Від давнини до Нового часу). ISBN 978-966-01-0402-0 («Веселка»), ISBN 978-966-10-1726-8 («НК-Богдан»)

Переклад Богдана Лети:

  • Мігель де Сервантес. Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський. Скорочений переклад з іспанської: Богдан Лета; ілюстрації: Олена Чичик. Київ: Країна Мрій, 2011. 269 стор. мал. (Всеволод Нестайко радить прочитати). ISBN 978-617-538-077-2 (перевидання у 2012)
Повні переклади

Переклад Василя Козаченка та Євгена Кротевича

  • Мігель де Сервантес Сааведра. Дон Кіхот. Переклад з російської: Василь Казаченко та Євген Кротевич (вірші в перекладі з іспанської Миколи Лукаша). Київ: Молодь. 1955. 561 стор.

Переклад Миколи Лукаша та Анатоля Перепаді

  • Мігель де Сервантес Сааведра. Премудрий Гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Переклад з іспанської: Микола Лукаш (Анатоль Перепадя переклав окремі розділи). Київ: Дніпро. 1995. 702 стор. ISBN 9785308008903
  • Мігель де Сервантес Сааведра. Премудрий Гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Переклад з іспанської: Микола Лукаш (Анатоль Перепадя переклав окремі розділи). Київ: Дніпро. 2005. 704 стор. (Бібліотека світової літератури). ISBN 966-578-180-4
  • Мігель де Сервантес Сааведра. Премудрий Гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (у 2-ох частинах). Харків: Фоліо, Київ: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. 2008. (Бібліотека світової літератури).
    • Мігель де Сервантес Сааведра. Премудрий Гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (у 2-ох частинах, частина 1). Переклад з іспанської: Микола Лукаш; передмова: Григорій Кочур. Харків: Фоліо, Київ: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. 2008. 479 стор. (Бібліотека світової літератури). ISBN 978-966-03-4148-7
    • Мігель де Сервантес Сааведра. Премудрий Гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (у 2-ох частинах, частина 2). Переклад з іспанської: Микола Лукаш (Анатоль Перепадя переклав розділи XXI—XXXV, LXI—LXXIV); передмова: Григорій Кочур. Харків: Фоліо, Київ: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. 2008. 478 стор. (Бібліотека світової літератури). ISBN 978-966-03-4149-4

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Мустафін О. Справжня історія раннього нового часу. Х., 2014, с.166-168
  2. Дані про українські переклади Сервантеса за статею Григорія Кочура. Сервантес і його «Дон Кіхот» / Кочур, Григорій, Література та переклад. — Київ: Смолоскип, 2008. — т. 2, с. 780—787.
  3. Іван Франко — Пригоди Дон Кіхота
  4. Маргарита Жердинівська. До 400-Річчя Публікації Першого Тому «Дон Кіхота» Сервантеса — Журнал «Всесвіт», 2015
  5. «Дон Кіхота» визнано найкращим романом в історії людства — Gazeta.ua, 27 вересня 2007
  6. Іспанська Література На Сторінках «Літературно-Наукового Вістника» — Ярина Васильців. Вісник Львівського університету. Серія іноземні мови. 2014. Вип. 22. С. 225—232. ISSN 2078—340Х
  7. Подальші видання мали трохи змінену назву «Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський» (Харків, 1935), «Дон Кіхот Ламанчський: Вигадливий ідальго» (Одеса: Дітвидав, 1936))

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]