Лодій Петро Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
215f3df2770551bffb1b3e2deb90220eccd9472d.jpg
Народився 4 травня 1764(1764-05-04)
Збой, Снина, Пряшівський край
Помер 22 червня (4 липня) 1829 (65 років)
Російська імперія
Громадянство / підданство Україна
Національність русин
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Батько Дмитро Лодій

Петро Лодій (*4 (15) травня 1764(17640515) — †10 (22) червня 1829) — український філософ, письменник, поет, правник, педагог.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у с. Збой Земплинського комітату Угорщини, тепер — Гуменський округ, Республіка Словаччина. Походив з родини священика Дмитра Лодія. Початкову освіту здобув у м. Мукачеві, потім навчався у гімназії у Великому Варадині (тепер м. Орадя, Румунія), Ужгородській богословській семінарії.

У 1787 році закінчив Львівський університет, де згодом був професором логіки, метафізики й моральної філософії. З 1802 року — професор філософії, чистої та прикладної математики в Ягеллонському університеті (м. Краків, тепер — Республіка Польща). У 1803 році, після заснування у м. Санкт-Петербурзі головного педагогічного інституту, запрошений його керівництвом на кафедру логіки, метафізики і моральної філософії, де викладав теоретичну та практичну філософію.

З 1819 року (після перетворення інституту на університет) — професор його філософсько-юридичного факультету, де викладав загальне (приватне, публічне, державне, народне) та кримінальне право. Обіймав також посади інспектора над класами шляхетних дівчат та інспектора Комерційного училища у м. Санкт-Петербурзі. Сконав у Санкт-Петербурзі 22 червня 1829 року.

Філософія[ред.ред. код]

У своїх філософських поглядах розвивав ідеї Х.Вольфа та його послідовника Х.Баумейстера. Працю останнього «„Настанови любомудрія повчального“» у 1790 році переклав українською мовою. Відстоював з деїстичних позицій ідеї матеріалістичного сенсуалізму. Одним з перших піддав критиці вчення І.Канта з матеріалістичних позицій. Лодій критикував також погляди Д.Берклі, Д.Юма та Ф.Шеллінга. Не відкидав ідеї існування у світі божественного начала, однак засуджував спроби підпорядкування науки й філософії церкві. У 1810 році переклав російською мовою працю Л.—А.Фейєрбаха «Кримінальне право».

Поезія[ред.ред. код]

Як поет виступив з двома панегіричними поемами, написаними староукраїнською книжною мовою: «Ономастикон превелебнішому господину Миколаю Скородинському» (1790), присвячений львівському єпископському наміснику, й «Ономастикон превелебнішому господину Антонію Ангеловичу» (1791), присвячений львівському каноніку. Поряд із суто панегіричним змістом прославляв у поемах розвиток освіти рідною мовою, передбачав розквіт в України науки та мистецтва.

Наукові праці[ред.ред. код]

  • «Логічні настанови до пізнання і розрізнення істинного та хибного»,1815 рік
  • «Теорія загальних прав, що містить у собі філософське вчення про загальне державне право», 1828 рік

Джерела та література[ред.ред. код]