Лозуватка (Шполянський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Лозуватка
Lozuvatka2.JPG
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Шполянський район
Рада/громада Лозуватська сільська рада
Код КОАТУУ 7125784401
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1649 року
Населення 1256 осіб (2007)
Поштовий індекс 20621
Телефонний код +380 4741
Географічні дані
Географічні координати 49°03′01″ пн. ш. 31°16′48″ сх. д. / 49.05028° пн. ш. 31.28000° сх. д. / 49.05028; 31.28000Координати: 49°03′01″ пн. ш. 31°16′48″ сх. д. / 49.05028° пн. ш. 31.28000° сх. д. / 49.05028; 31.28000
Середня висота
над рівнем моря
203 м
Найближча залізнична станція Іскрене
Відстань до
залізничної станції
9 км
Місцева влада
Адреса ради с. Лозуватка, вул. Жовтнева, тел. 4-61-23
Сільський голова Бойко Станіслав Миколайович
Карта
Лозуватка. Карта розташування: Україна
Лозуватка
Лозуватка
Лозуватка. Карта розташування: Черкаська область
Лозуватка
Лозуватка

Лозува́тка — село в Україні, у складі Шполянського району Черкаської області.

Станом на 2007 рік у селі мешкає 1256 осіб.

Історія[ред. | ред. код]

Село було засноване 1649 року на Чорному або Битому шляху. За переказами засновано село на річечці тієї ж назви, що брала свій початок з підземного озера по той бік Битого шляху.

За одним з припущень названо село Лозуватка від того, що в долині росло багато верб і кущів лоз. Друга версія - що першим поселився козак Лоза.

Але як би не було село виникло. Достовірно відомо, що першими поселенцями були три брати – чумаки Черненки і джура козацького війська Гегельський. Їх нащадки і нині проживають в селі, а рід Гегельських і зараз по вуличному кличуть Джурами.

Спочатку Лозуватка входила до Брацлавського воєводства Речі Посполитої і володів нею шляхтич Ксаверій Любомирський, а після другого поділу Польщі відійшла до Російської імперії і дісталась князю Потьомкіну в 1793 році.

В середині 19 століття Лозуватка спочатку належала жорстокій і свавільній поміщиці княгині Лопухіній, що жила в Дар’ївці, а потім перейшла у власність князя Григорія Голіцина, який приїхав з Росії і привіз у своєму обозі одинадцять сімей майстрових кріпаків, нібито виміняних ним за мисливських собак у російського поміщика. Їх нащадки живуть в селі і зараз – Житкови, Скворцови, Молодцови, Голякови. Поселив він їх край села, вони утворили нову вулицю, яку люди довгий час називали Росією.

Поштовим трактом через Шполу, Лозуватку, Княжу і Звенигородку їхав в 1822 році з Кам’янки в Кишинів О.С. Пушкін. Влітку 1824 року через Лозуватку проїздив у чумацькій валці з батькам десятирічний Т.Г. Шевченко.

1868 році в селі була відкрита церковно-приходська школа. У 1885 році в Лозуватці почали будувати паровий крохмальний завод, що мав виробляти крохмаль з кукурудзи, але він так і не став працювати, а в 1904 році з Польщі було завезено устаткування і колишній крохмальний завод було переобладнано під паровий млин, що діяв до 80-х років XX століття і виробляв високоякісне борошно.

В 1900 році в селі було збудовано новий будинок церковно-приходської школи, в якому вчителювали Гива Турган і Софрон Скрипник. Цей будинок зберігся до наших днів і зараз переобладнаний на церкву.

Тяжкою була доля селян і не раз вони організовували бунти проти сваволі поміщиків. Тишко Лелека і Варфоломій Скрипник, а під час революції 1905-1907 років в селі діяв підпільний революційний гурток до якого входило 30 чоловік, серед них вчитель Софрон Скрипник, Андріян Шабатин, Соловей Попович, Андрій Лелека, брати Марко і Платон Бойки, Михайло Сич, Юхим Гегельський, Яким Ковбаса.

В роки І світової війни понад 50 лозуватчан загинули на фронтах війни (пішло на фронт близько 200 чоловік).

В 1919 році в селі було створено ревком на чолі з Сергієм Веретільником, а в 1920 комнезам, головою якого був Єгор Шабатин. Стали розподіляти між селянами землю, перші наділи було зроблено під лісом і вулиці були названі Радянами.

В 1920 році в приміщені школи було відкрито хату-читальню і бібліотеку на 1000 книг. В 1924 році в школі було встановлено перший в селі радіоприймач, а 1926 році – кіноапарат.

У 1922 році 7 бідняцьких господарств об’єднались у сільськогосподарську артіль «Зірка», яку очолив Антін Рейдало. У 1928 році в селі було тридцять товариств спільного обробітку землі. Артіль «Зірка» одержала в премію трактор «Фордзон», перший тракторист Олександр Самойлович Попович. У 1930 році після колективізації було утворено великий колгосп, що носив ім’я Сталіна. Потім колгосп став ім. 1 Травня. 1938 року колгосп села за високі показники у сільськогосподарському виробництві був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. За видатні успіхи у веденні сільськогосподарського виробництва в 1939 році колгосп було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Цього ж 1939 року в Лозуватці було відкрито одну з перших в Україні музично-вокальну студію, до якої було прийнято 108 дітей і 115 дорослих. Успіхи студії були вражаючі, бо уже 15 травня 1941 року у великому залі Київської ордена Леніна консерваторії ім. Чайковського відбувся великий показовий концерт учнів Лозуватської студії. В ньому взяли участь 136 учнів і педагогів, серед них педагог студії, молодий композитор Яків Цегляр, який присвятив селу і його жителям кілька пісень. До кінця життя він підтримував зв’язки з лозуватчанами і вони з ним, подарував на пам’ять піаніно.

Як повідомляє сайт http://proslovo.com/timeline, "У липні 1937 в селі Лозуватці заарештовано 32 чоловіки й одну жінку. Виявляється, органи НКВС викрили в селі справжнє контрреволюційне «гніздо» - «націоналістичну шпигунську повстанську організацію»". Уродженця села письменника і журналіста Онуфрія Тургана, що мешкав у Харкові, "заарештували 5 листопада, через чотири дні після розстрілу більшості земляків, й етапували до Черкас. «є організатором і керівником к-р (контрреволюційної - В.Я.) повстанської організації, що існувала в с. Лозоватка Шполянського району. І ставила своїм завданням збройне повстання в період війни Польщі з СРСР і відокремлення України в самостійну державу». Винним себе не визнав. Розстріляно на околиці Черкас уночі 15 січня 1938 року."

Чорні хмари нависли над нашою Батьківщиною, почалась Німецько-радянська війна. Уже 22 червня 12 юнаків з Лозуватки першими в районі пішли до райвійськкомату з проханням відправити їх добровольцями на фронт. Всього в роки війни на фронтах воювало понад 400 лозуватчан, 234 з них не повернулось. У нацистську неволю було вивезено 250 юнаків і дівчат.

Пролетіли роки, розквітло село. В 1970 році в селі було закладено дендропарк з ініціативи нашого односельця кандидата біологічних наук Івана Ничипоровича Гегельського при матеріальній підтримці голови правління колгоспу Михайла Михайловича Борозняка. Він став одним з найкращих в Україні після уманської «Софіївки».

Лозуватчани уміли трудитись, уміли й відпочивати. В селі діяли драматичний, духовий, хоровий, танцювальний колективи. Школа дала путівку в життя величезній кількості випускників, серед них – видатний поет Степан Бендюженко (Бен), репресований в 1937 році, кандидати наук С.С. Якименко та І.Н.Гегельський, народний артист М.Л. Панасьєв (Панасій), видатний вчений, директор Українського науково-дослідного інституту овочівництва і картоплі Іван Оксентійович Чиженко, відомі журналісти Кирило Іович Турган, Онопрій Турган, сотні офіцерів, вчителів.

У даний час в селі діють сільська рада, СТОВ «Першотравневе», СПОП «Лан», лікарська амбулаторія, школа, дитячий садок, будинок культури, шкільна та сільська бібліотеки.

Лозуватський дендропарк[ред. | ред. код]

Лозуватський дендропарк створений в 1969-1970 роках за проектом Івана Гегельського (1918-1997), кандидата біологічних наук, уродженця села Лозуватка. Вчений за своє життя спроектував 57 парків, а один з проектів подарував односельчанам. Створено дендропарк

Лозуватський парк, Шполянський район, с. Лозуватка

на кошти місцевого колгоспу. В цій пам’ятці садово-паркового мистецтва росте 264 видів дерев, в тому числі 60 видів дуба. Серед рідкісних експонатів – реліктове гінкго дволопатеве, тюльпанове дерево, півонія деревовидна, тис далекосхідний.

Персоналії[ред. | ред. код]

В селі народився Бендюженко Степан Федорович — український поет Степан Бен.

Посилання[ред. | ред. код]