Матусів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Матусів
Matusiv gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Шполянський район
Рада/громада Матусівська сільська рада
Код КОАТУУ 7125785201
Облікова картка картка 
Locator Dot2.gif
Розташування села Матусів
Основні дані
Засноване XVIII ст.
Населення 4.507
Поштовий індекс 20631
Телефонний код +380 4741
Географічні дані
Географічні координати 49°03′01″ пн. ш. 31°33′39″ сх. д. / 49.05028° пн. ш. 31.56083° сх. д. / 49.05028; 31.56083Координати: 49°03′01″ пн. ш. 31°33′39″ сх. д. / 49.05028° пн. ш. 31.56083° сх. д. / 49.05028; 31.56083
Місцева влада
Адреса ради с.Матусів, вул.Кравченка В.І., тел. 5-22-39
Сільський голова Голобородько Тетяна Григорівна
Карта
Матусів is located in Україна
Матусів
Матусів
Матусів is located in Черкаська область
Матусів
Матусів

Ма́тусів — село у Шполянському районі Черкаської області.

Назва[ред.ред. код]

Український краєзнавець Л. Похилевич 1864 р. відзначав, що село колись було хутором, який належав матері (матусі) знатного козака. За модернізованою легендою, це був гетьман Богдан Хмельницький. Проте ойконім походить не від матусі, а від імені Матус. До того ж, серед перших переселенців була родина саме заможного козака Матуса (Матвія) Никогда. Його нащадок — кавалер ордена Святого Георгія, полковник Армії УНР Гаврило Никогда 1919 р. став першим командантом Українського морського полку. А на вул. Натягайлівка (Будьонного) до кінця ХХ ст. простояв колись найбільший у селі будинок, який Матвіїв син або внук звів 1771 р., про що свідчила дата на сволоці.

Історія[ред.ред. код]

М.Лопухіна Різдвяна служба.
Вознесенська церква (1812–1818 років)

Місцевість уздовж річки Гнилий Ташлик люди займали здавна. Навколо села знаходиться багато могил раннього скіфського походження. У нову добу за цей край змагалися кримські татари та українські козаки.

Село засноване у XVIII ст.

Одним з перших власників маєтку був генерал-майор, командувач лейб-гвардії Козацького лейб-гвардії полку Олексій Петрович Орлов, який був одружений на Наталці Красностаковій. Після виходу у відставку у 1804 році мешкав в маєтку в Матусові, де й помер у віці 84 роки і був похований біля побудованої ним у 18121818 рр. церкви Вознесіння. Імовірно, храмова будівля належить до творів архітектора О. І. Меленського. Збудована у стилі пізнього класицизму. Як свідчить Марія Іванівна Лифар(нар.17 березня 1924) з роду Орлових,[1], що, як їй розповідала мати, його могила до Жовтневого перевороту 1917 року була впорядкована.

Від батька маєток перейшов до його єдиного сина: генерал-лейтенанта, генерал-ад'ютанта, похідного отамана донських козачих полків, Івана (нар.1795 — пом.1874).

А вже його син Давид продав маєток родині Адріана Адріановича Лопухіна.

Наприкінці 1890-х рр. вихідці з Матусова та сусідніх сіл Станіславчик, Сигнаївка, Крутики переселилися на землі Низового Надволжя, де засновують село Кияни.[2]

Згідно з даними Державного комітету природних ресурсів України[3] між Матусовим та районим центром Шпола розташований географічний центр України (49°01′39″ пн. ш. 31°28′58″ сх. д. / 49.02750° пн. ш. 31.48278° сх. д. / 49.02750; 31.48278).

Мікротопоніміка[ред.ред. код]

Мікротопоніміка — історично сформований онімний пласт села. Їх специфіка тісно пов'язана з різними особливостями іменованих об'єктів. Окрім того, зустрічаються ненормативні назви вулиць:

Байрак, Вищий і Нижній Куток, Гресівка, Заруддя, Кривосраківка, Ленія, Натягайлівка (сучасна вул. Козацька[4]), Оленіківка, Полтава, Тугаїв яр, Хутір та ін.

Протягом ХХ ст. оніми невеликих географічних об'єктів Матусова зазнали і далі продовжують зазнавати значних змін. У радянську добу вулиці отримали переважно ідеологічно навантажені назви.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мъстностяхъ Кіевской губерніи. — Кіевъ: Типографія Кіево-Печерской Лавры, 1864. — С. 649;
  • Крипякевич І., Гнатевич Б. Стефанів З. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.) / упоряд. Б. З. Якимович. — 4-е видання. — Лвів, Світ. 1992. — C. 587.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]