Людовик II (король Неаполя)
| Людовик II фр. Louis II d'Anjou | ||
 | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1384 — 1417 | ||
| Коронація: | Титулярний | |
| Попередник: | Людовик І | |
| Наступник: | Людовик III | |
| ||
| 1384 — 1417 | ||
| Коронація: | Титулярний | |
| Попередник: | Людовик І | |
| Наступник: | Людовик III | |
| Народження: |
5 жовтня 1377 Тулуза | |
| Смерть: |
29 квітня 1417 Анжу | |
| Поховання: | Замок Анже | |
| Національність: | француз | |
| Країна: | Франція | |
| Рід: | Анжуйська гілка династії Валуа | |
| Батько: | Людовик І Анжуйський[1] | |
| Мати: | Марі де Блуаd[1] | |
| Шлюб: | Іоланда Арагонська[1][2] | |
| Діти: | Людовик III Анжуйський[1], Рене Добрий[1][2], Charles IV, Count of Mained[1], Марія Анжуйська[1][2] і Yolande of Anjoud[1] | |
Людовик II (фр. Louis II d'Anjou; 5 жовтня 1377 — 29 квітня 1417) — король Неаполю у 1389—1399 роках.
Походив з роду Анжу-Валуа. Син Людовика I, герцога Анжу, графа Мена і Провансу, й Марії де Блуа. Народився у 1377 році в Тулузі.
Після смерті батька 1384 року успадкував Анжуйське герцогство та Менське графство у Франції, графство Прованс і претензії на корону Неаполя. Того ж року перебрався до Провансу, який повстав проти його влади. За допомогою матері до 1387 року зміг знову втихомирити графство.
У 1389 році авіньйонський антипапа Климент VII дарував Людовику інвеституру на Неаполь, оскільки Владислав I, король Неаполю, був відлучений цим антипапою в 1386 році.
У 1390 році Людовик II і його мати зуміли за допомогою найманого війська захопити Неаполь, а король Владислав і його мати-регентка Маргарита Дураццо втекли до Гаети. Фактично Людовик II протягом десяти років володів практично усім Неаполітанським королівством з столицею Неаполем, де втаборився. У 1399 році Владислав I зумів зібрати значне військо і вигнав Людовика II з Неаполя.
1400 року одружився з Іоландою Арагонською, донькою Хуана I, короля Арагону. З 1407 року, після вбивства Людовика Орлеанського, брав участь на боці арманьяків у міжусобній війні арманьяків і бургіньонів за королювання Карла VI. Запекло протистояв Жану Бургундському. У 1409 році в місті Екс-ан-Прованс заснував університет.
У 1409 році Людовик Анжу за призовом антипапи Олександра V звільнив Рим від Владислава I, короля Неаполя. Спільно з наступником Олександра V — антипапою Іваном XXIII — Людовик вдерся в межі Неаполітанського королівства і переміг Владислава I у битві при Роккасекка в 1410 році. Проте незабаром Людовик II і Іоанн XXIII втратили підтримку неаполітанської знаті й були змушені відступити. У цей період, після смерті у 1410 році Мартина I, короля Арагону, висувався як претендент на арагонський трон, але був відкинутий місцевою знаттю.
У 1415 році після поразки французьких військ під Азенкуром від англійців на чолі із королем Генріхом V, герцог Анжу перебрався до родинного володіння. Він помер в Анже у 1417 році.
Дружина — Іоланда Арагонська(1384—1443).
Діти:
- Людовик (1403—1434), герцог Анжу
- Рене (1409—1480), король Неаполю
- Карл (1414—1472), граф Мен
- Марія (1404—1463), дружина Карла VII, короля Франції
- Іоланда (1412—1440), дружина Філіппа I, герцога Брабанту; у другому шлюбі Франциска I, герцога Бретані.
- ↑ а б в г д е ж и Cawley C. Medieval Lands: A prosopography of medieval European noble and royal families — P. http://fmg.ac/Projects/MedLands/ANJOU,%20MAINE.htm.
- ↑ а б в Kindred Britain
- Romolo Caggese, Italia, 1313—1414, in Storia del mondo medievale, vol. VI, 1999, pp. 296—331 (італ.)
- Kekewich, Margaret L. (2008). The Good King: René of Anjou and Fifteenth Century Europe. Palgrave Macmillan. (англ.)
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |