Макасари
| Макасари | |
|---|---|
 | |
| Кількість | 2,67 млн (2010) |
| Ареал |
 Індонезія: південний захід Сулавесі |
| Раса | південні монголоїди |
| Близькі до: | буги, мандари, тораджи |
| Мова | макасарська, індонезійська |
| Релігія | іслам |
Макаса́ри (власна назва мангкасарак, індонез. Suku Makassar) — народість з південного заходу острова Сулавесі, Індонезія, що мешкає переважно навколо Макассару, столиці провінції Південний Сулавесі, а також на високогір'ї Конджо, прибережних районах і островах Селаяр і Спермонде. Макасари розмовляють макассарською мовою, яка є тісно пов’язаною з бугійською, а також малайською креольською мовою під назвою макассарська малайська. За мовою та культурою близькі до бугів і південних тораджів.
Чисельність[ред. | ред. код]
За даними перепису населення 2010 року в Індонезії проживало 2 672 590 макасарів (1,13 % населення країни), більшість у провінції Південне Сулавесі — 2 380 208 осіб (29,68 % її населення). Окремі групи живуть в інших провінціях Сулавесі, на островах Калімантан та Нова Гвінея і в Джакарті[1].
Мова[ред. | ред. код]
Макасарська мова належить до південносулавесійської групи західної гілки малайсько-полінезійських мов. Діалекти: макасар, тонтхіян, туратеа.
Існує писемність на основі латинської абетки, а також місцеві системи письма.
Говорять також індонезійською мовою.
Релігія[ред. | ред. код]
За віросповіданням макасари є мусульманами-сунітами.
Історія[ред. | ред. код]
На острів Сулавесі предки макасарів переселилися на початку II тис. після Р. Х. із західних островів Індонезії або з материка. Брали участь у міжострівній торгівлі. У XIV—XV ст. створили султанат Гова, який до XVII ст. встановив владу над Південним Сулавесі й деякими з Малих Зондських островів (Флорес, Сумбава). У кінці XVII ст. потрапили під владу голландців, з 1949 року в складі Республіки Індонезія.
Господарство[ред. | ред. код]
Основні заняття — землеробство і рибальство. Вирощують рис, а також кокосову пальму, тютюн, прянощі та ін. Тримають буйволів, коней, кіз.
Розвинуті ткацтво, ювелірне ремесло, будівництво човнів.
Серед макасарів є значний прошарок міської інтелігенції.
Суспільство[ред. | ред. код]
Спосіб життя сільських і міських макасарів сильно відрізняється: перші зберігають патріархальне суспільство, базовою одиницею якого є територіальна громада, інші живуть в умовах ринкової економіки. В макасарському суспільстві зберігається станове розмежування між аристократами, групами вільного населення і потомками рабів.
Житло[ред. | ред. код]
Макасарські села мають лінійне планування і налічують від 50 до 200 і більше господарств.
Традиційне житло ставлять на палях. У плані воно чотирикутної форми, має сідлоподібний дах і розраховане на декілька сімей. На зміну такому житлу приходять маленькі хати в «тропічному» стилі на одну сім'ю.
Духовна культура[ред. | ред. код]
Розвинений музичний фольклор і танцювальна культура.
Традиційні жерці бісу зберігають багату обрядовість доісламського періоду.
Джерела[ред. | ред. код]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. т. 6, с. 312: Макасари [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] (укр.)
- М. А. Членов. Макасар. Народы и религии мира: Энциклопедия [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.]. Гл. ред. В. А. Тишков — М: Большая Российская энциклопедия, 2000, с. 308-309. ISBN 5-85270-155-6 (рос.)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Kewarganegaraan, Suku Bangsa, Agama, dan Bahasa Sehari-hari Penduduk Indonesia [Архівовано 4 липня 2018 у Wayback Machine.]. Hasil Sensus Penduduk 2010 (індонез.)
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Макасари |
| |||||||||||