Яванці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Яванці
Wong Jawa, Tiyang Jawi
Kostum Karnaval Peringatan HUT RI 72.jpg
Яванці на костюмованому параді
Кількість 96 млн.
Ареал Індонезія Індонезія: Центральна Ява, Джок'якарта, Східна Ява
Раса південні монголоїди
Близькі до: сунданці, мадурці
Мова яванська, індонезійська
Релігія іслам
Яванки в традиційному вбранні

Ява́нці (яван. Wong Jawa, Tiyang Jawi, індонез. Orang Jawa, Suku Jawa) — найчисленніший народ Індонезії, який населяє центральну частину острова Ява, прибережні райони островів Суматра і Калімантан, а також ряд інших районів Індонезії[1].

Хоча острів Ява становить лише 7 % території Індонезії, тут проживає 57 % населення країни[2]. Яванці домінують в індонезійському суспільстві в політичному, культурному та географічному плані. Серед них популярною є ідея єдиної індонезійської нації. Хоча яванська культура є лише однією з регіональних культур Індонезії, вона має набагато сильніший вплив на національну культуру, ніж культури всіх інших народів. Яванський світогляд цілковито пронизує індонезійську бюрократію, уряд та армію. Індонезійці, що не є яванцями, часто скаржаться на яванський «колоніалізм», який замінив його голландський варіант.

Власна назва народу звучить вонг-джава (неформальний стиль) або тіянг-джаві (ввічливий стиль).

Розселення і чисельність[ред. | ред. код]

Батьківщина яванців — центральні райони острова Ява. Більшість їх живе тут і досі, вони становлять абсолютну більшість населення в провінціях Центральна Ява й Східна Ява (без острова Мадура) та в окрузі Джок'якарта. Яванці населяють більшість території острова. Їхніми сусідами на заході є сунданці (провінція Західна Ява), на північному заході — батавці (місто Джакарта), на сході — мадурці (східна частина провінції Східна Ява, включаючи острів Мадура).

Ява — один із п'яти великих островів Індонезії. Його рельєф складається з гір, плато та прибережних рівнин. Північна прибережна рівнина виходить до узбережжя мілководного Яванського моря. Уздовж південного узбережжя плато різко спадає до Індійського океану. Клімат тут тропічний, із сухим сезоном з березня по вересень і вологим сезоном з вересня по березень. ] У горах і на плато трохи прохолодніше, ніж у низинах. Як і більша частина Індонезії, Ява тектонічно нестабільна, тут часто трапляються землетруси та виверження вулканів.

Острів Ява за розміром приблизно такий як Британія. Оброблювані землі займають 63 % його території, 25 % під культурою вологого рису. Щільність населення на Яві є однією з найвищих у світі. Дефіцит земель спонукає яванців до міграції в інші регіони. Століттями вони селилися на північному узбережжі Західної Яви, особливо в районах Чиребон та Бантен. Задяки політиці трансміграції, що проводиться індонезійським урядом, багато яванців сьогодні живе на інших островах, зокрема на Суматрі та Калімантані. У провінції Лампунг на півдні Суматри вони навіть становлять більше половини населення.

За межами Індонезії яванці живуть у Малайзії, Сінгапурі, Австралії, Новій Каледонії, Суринамі та Нідерландах.

Чисельність яванців, станом на 1980 рік, становила 68,5 млн осіб[1]. За даними перепису населення 2010 року в Індонезії проживало 95 217 022 яванці, це 40,22 % населення країни[2]. Розподіл яванців за провінціями[2]:

Провінція Чисельність Доля в населенні Провінція Чисельність Доля в населенні
Ачех 400 023 8,94 % Західна Південно-Східна Нуса 78 916 1,76 %
Північна Суматра 4 319 719 33,41 % Східна Південно-Східна Нуса 54 511 1,17 %
Західна Суматра 217 096 4,49 % Західний Калімантан 427 333 9,74 %
Ріау 1 608 268 29,20 % Центральний Калімантан 478 434 21,67 %
Джамбі 893 156 29,10 % Південний Калімантан 524 357 14,51 %
Південна Суматра 2 037 715 27,41 % Східний Калімантан 1 069 826 30,25 %
Бенгкулу 387 281 22,64 % Північне Сулавесі 70 934 3,13 %
Лампунг 4 856 924 64,06 % Центральне Сулавесі 221 001 8,42 %
Банка-Белітунг 101 655 8,34 % Південне Сулавесі 229 074 2,86 %
Острови Ріау 417 438 24,97 % Південно-Східне Сулавесі 159 170 7,14 %
Джакарта 3 453 453 36,17 % Горонтало 35 289 3,40 %
Західна Ява 5 710 652 13,29 % Західне Сулавесі 56 960 4,92 %
Центральна Ява 31 560 859 97,73 % Малуку 79 340 5,20 %
Джок'якарта 3 331 355 96,53 % Північне Малуку 42 724 4,13 %
Східна Ява 30 019 156 80,69 % Західне Папуа 111 274 14,77 %
Бантен 1 657 470 15,63 % Папуа 233 145 8,39 %
Балі 372 514 9,60 %

Мова[ред. | ред. код]

Говорять яванською та індонезійською мовами[1] (Bahasa Indonesia, офіційна мова Індонезія, варіант малайської). Вдома та між собою користуються яванською, а публічно та в спілкуванні з іншими етнічними групами — індонезійською.

Текст, написаний яванським письмом.

Яванська мова належить до західної гілки малайсько-полінезійських мов. Найбільше схожа вона із сусідніми сунданською та мадурською мовами. Поділяється на декілька локальних діалектів.

Яванська мова має 3 варіанти писемності: латиниця, яванське письмо та пегон на основі арабської графіки. Сучасне яванське письмо (яван. Aksara Jawa, Hanacaraka) існує з XIII ст., воно є продовженням давньояванського письма каві. Пегон використовують приблизно з 1300 року переважно для запису релігійних текстів. Латиниця є найпоширенішим яванським письмом із середини XX ст.

Література яванською мовою існує з VIII ст.

Яванська мова містить сотні санскритських слів, запозичених ще в добу індуїстсько-буддійських держав, що існували до 1500 року.

Яванська мова включена до навчальної програми початкової та середньої школи Центральної Яви, Джок'якарти та Східної Яви.

Яванська мова має дев'ять стилів мовлення, використання яких визначається принципами етикету. Свої витоки вони мають у яванських державах індуїстсько-буддійської доби з їх ієрархією суспільства та складною системою виявлення поваги й відображають соціальні відмінності між різними верствами населення. Використання певного стилю залежить від статусних відмінностей співрозмовників, їх віку та статі. Сьогодні найпоширенішими стилями є нгоко (неформальний, його доцільно її використовувати лише з людьми рівного статусу, яких близько знаєш, або з людьми нижчого статусу), крама (ввічливий, використовують при розмові з людьми старшого віку, людьми, вищими за статусом, та людьми, статус яких не відомий співбесіднику) та мадья (середнє між неформальним та ввічливим), є й кілька інших. Спостерігається тенденція до спрощення рівня мовлення.

Релігія[ред. | ред. код]

За віросповіданням абсолютна більшість яванців — мусульмани-суніти (з XV—XVII ст.), є кілька сотень тисяч християн (із середини XX ст.); збереглися також пережитки індуїстських, буддистських та анімістичних вірувань[1].

Служба в мечеті Джок'якарти.

Номінально щонайменше 95 % яванців визнають іслам своєю релігією. Це третя за чисельністю мусульманська етнічна група у світі після арабів та бенгальців. Проте на Яві сформувалась зовсім інша форма ісламу, ніж та, що існує на Близькому Сході, в Північній Африці, в Середній Азії та інших регіонах. Глибина прихильності до мусульманської релігії сильно відрізняється у різних груп населення, за цим показником суспільство поділяється на дві основні групи: сантрі та абанган. Сантрі (santri, інакше muslimin або muslimah, якщо це жінка), а це приблизно 25-30 % яванців, більш тісно ототожнюють себе з ісламом та його естетикою, дотримуються ісламського дрес-коду, особливо що стосується жінок. Вони старанно виконують вимоги ісламського вчення, п'ять разів на день виконують необхідні молитви, щоп'ятниці відвідують спільні молитви в мечеті, дотримуються посту протягом місяця Рамадан (Pasa), не їдять свинини та докладають усіх зусиль, щоб хоча б раз здійснити паломництво до Мекки.

Сантрі, в свою чергу, поділяються на прибічників традиціоналістських та модерністських поглядів. Традиціоналісти дотримуються синкретичної та схильної до містицизму версії ісламу, який століттями практикували яванці. Вони більш гнучкі у своєму тлумаченні ісламських заповідей. До другої половини XIX ст. не існувало жодних проблем з місцевою синкретичною формою ісламу. Проте з початком «сучасної» доби багато людей стало подорожувати за межами країни, особливо здійснювати паломництво до Мекки. Індонезійці зрозуміли, що їх власний іслам сильно відрізняється від загальноприйнятних норм. Модерністи прагнуть змінити місцеву практику і привести її до глобальних стандартів. Вони надають більшої ваги буквальному розумінню текстів Корану та ісламських законів. Сантрі присутні серед усіх соціальних верств, але вони переважають у комерційних колах.

Абангани (abangan, інакше islam kejawen), які становлять більшість яванців, мають дещо неоднозначне ставлення до своєї офіційної релігії. Вони хоча й називають себе мусульманами, рідко належним чином виконують свої релігійні обов'язки та не будують своє життя у відповідності до заповідей ісламу. Вони вважають себе носіями корінної яванської культури. Їхні вірування забарвлені традиційним містичним яванським світосприйняттям, мусульманська релігія яванців-абанганів є синкретичною, іслам накладається на духовні та містичні вірування індуїстського, буддійського та анімістичного походження. Селяни-абангани знають загальну структуру ісламу, але не дотримуються його букви. Окрім Аллаха, абангани вірять у кілька індуїстських божеств та численних духів, які населяють довкілля. Вони також вірять у магічну силу, якою володіє дукун (dukun), місцевий фахівець з магічної практики. У яванців існує багато різновидів дукунів, які спеціалізуються на проведенні певних ритуалів.

Яванці зберігають сильну віру в духів і легко узгоджують її зі своїм бажанням залишатися добрими мусульманами. Вони шанують духів предків, духів природи, розглядаючи їх як життєздатне джерело як добра, так і нещастя. Віру в існування духів зберігають навіть сантрі. Яванці й досі вважають, що багато індуїстських богів блукають їхніми селами. Відвідування мечеті та спілкування з імамом з особистих проблем може супроводжуватися візитом до дукуна, щоб той вирішив ці проблеми заклинання. І це не вважається протиріччям. Частина яванців вірить у перевтілення, спадок індуїстсько-буддійського минулого, яке засуджується правовірними мусульманами.

Релігійне життя абанганів зосереджується на проведенні обрядових бенкетів, що звуться сламетан (slametan). Функція сламетан полягає у сприянні досягнення сламет (slamet), стану спокою та безтурботності. Сламетан проводять вдома з нагоди важливих подій життєвого циклу та певних подій мусульманського обрядового календаря, а ще для добробуту села. Участь у ньому беруть зазвичай найближчі сусіди. Церемонії сламетан іноді виконують і сантрі.

Релігійна практика привілейованої верстви (prijaji abangan) схожа з практикою селян-абанганів, але є дещо складнішою. Вони мають витончену філософію долі, досить містичні, для їх релігії характерні аскетизм і практика медитації, типовим явищем є секти під керівництвом гуру (вчителя). Такі секти є ієрархічно організованими й складаються із вчителя (kijaji) та його учнів (murid). Окремі вчителі залучають учнів до своїх монастирських шкіл (pondok або pesantren), де викладають мусульманські доктрини та закони.

Історія[ред. | ред. код]

Храмовий комплекс Боробудур.
Храмовий комплекс Прамбанан.

Предки яванців з'явилися на острові Ява не пізніше середини I тис. до н. е[3]. Вони принесли з собою культуру землеробства, тваринництва, обробку металів. У I тис. н. е. яванці пережили сильний культурний вплив Індії. Перші ранньофеодальні держави виникли на зламі II—III століть н. е. Найвідомішою серед них була Явадвіпа, згадки про яку збереглися в індійських хроніках. Були встановлені торговельні зв'язки з Індією та Китаєм.

Індійські релігійні та політичні моделі стали домінуючими в яванському суспільстві. Низка індуїстських, а згодом буддійських царств змінювали на Яві одне одного. У VIII ст. яванська держава Матарам, очолювана індуїстською династією Санджая, встановила контроль над більшою частиною Центральної Яви. Проте ця династія мала сильного суперника — буддійську династію Шайлендра, пов'язану з правителями суматранської імперії Шрівіджая. Суперництво між династіями Санджая та Шайлендра тривало до Х ст. У це час на Яві були збудовані знамениті храмові комплекси: буддійський Боробудур та індуїстський Прамбанан. 928 року династія Санджая залишила Центральну Яву й перемістила свою столицю у Східну Яву. Яванська держава проіснувала до 1016 року, коли була зруйнована Шрівіджаєю. На руїнах Матараму на сході Яви постали нові держави: Ерланга, а згодом Джангала та Кедірі (Панджалу); захід острова перебував під владою Шрівіджаї. У ХII ст. Кедірі значно розширило свої володіння й стало однією з провідних держав у регіоні. На початку ХIII ст. державу Кедірі змінила нова яванська держава Сінгасарі (1222—1292).

Імперія Маджапагіт та залежні території

Останньою яванською державою індуїстсько-буддійського періоду був Маджапагіт (1293—1527). За часи його існування яванці досягли найвищого розквіту своєї середньовічної державності[3]. Зеніту слави Маджапагіту припав на XIV ст., за правителя Гаям Вурука (1350—1389) та його радника Гаджа Мада (головний міністр у 1331—1364 роках). Яванська імперія домінувала на більшості великих островів Індонезії й контролювала торгові шляхи між Новою Гвінеєю та Суматрою, до її володінь входили також території на Малайському півострові.

Вже в ХV ст. Маджапагіт почав занепадати. У цей час в міжнародній торгівлі домінували індійські мусульмани та китайці. У XVI ст. центр влади перейшов у портові міста, де панували індійські та малайські мусульмани. 1526 року Маджапагіт був захоплений султанатом Демак, торговим портом і містом-державою, розташованим на північному узбережжі Центральної Яви. Демак вважав себе державою-наступницею Маджапагіту й намагався ствердити свою владу в першу чергу в Центральній Яві. Яванська аристократія прийняла іслам у формі, на яку впливали південноіндійські релігійні традиції; згодом нова віра поширилась і серед народу. Хоча іслам був державною релігією, і більшість населення дотримувалась мусульманства, минулі зразки індуїстсько-буддійських держав стали взірцем для створення досконалої придворної культури, розвитку всіх галузей мистецтва.

Демак не зміг надовго утриматись у Центральній Яві, тут його змінили дві нові ісламські держави: Паджанг і Матарам, розташовані відповідно в Суракарті та Джок'якарті. Особливо успішним виявився Матарам. Заснований 1581 року, в 1587 році він переміг Паджанг, а в 1588 році — Демак. Після захоплення 1625 року Сурабаї Матарам встановив свою гегемонію на більшій частині острова. Султанат Матарам процвітав до середини XVIII ст.

З початку 17 століття яванці перебували під колоніальним пануванням Нідерландів. Запекла національно-визвольна боротьба всіх народів Індонезії, особливо посилилася з початку 20 століття і призвела до незалежності в 1945 році. В авангарді цієї боротьби стояли яванці, серед яких була особливо популярною ідея єдиної загальноіндонезійскої нації[3].

Господарство[ред. | ред. код]

Основні заняття яванців: землеробство (80 % народу вирощують рис, кукурудзу, тропічні фрукти), рибальство, птахівництво, ремесла (батік, ювелірні вироби, різьблення, плетіння та ін.); частина працює в промисловості[1].

Культура[ред. | ред. код]

Висока самобутня культура яванців бере початок з глибокої давнини. У яванців здавна існували різноманітні форми національного театру, музики, архітектури[3].

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • M. Marlene Martin. Javanese. Encyclopedia of World Cultures (англ.)
  • Javanese. World Culture Encyclopedia (англ.)
  • Barbara A. West. Encyclopedia of the Peoples of Asia and Oceania, pp. 341-349: Javanese. New York, Facts On File, 2009 ISBN 978-0-8160-7109-8 (англ.)
  • Gary Dean. The Javanese. Living in Indonesia (англ.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. т. 12, с. 486: Яванці
  2. а б в Kewarganegaraan, Suku Bangsa, Agama, dan Bahasa Sehari-hari Penduduk Indonesia (англ. Nationality, Ethnicity, Religion, and Daily Language of Indonesian Population). Hasil Sensus Penduduk 2010 ISBN 978-979-064-417-5 (індонез.)
  3. а б в г Яванцы // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).

Література[ред. | ред. код]

  • (рос.) Гельбиг К. М., У подножья Махамеру. Странствия по Яве, М., 1957.
  • (рос.) Народы Юго-Восточной Азии. Этнографический очерк / Под ред. А. А. Губера и др. — М., 1966.
  • (рос.) Народы мира / Под ред. Ю. В. Бромлея. — М., 1988.
  • (рос.) Яванская культура: К характеристике крупнейшего этноса Юго-Восточной Азии. // МИИ. Выпуск III. — М.: Моск. фил. Географического общества СССР, 1989. 84 с.