Маргерита Сарфатті
| Маргерита Сарфатті | |
|---|---|
| італ. Margherita Sarfatti | |
 | |
| Ім'я при народженні | італ. Margherita Grassini |
| Народилася |
8 квітня 1880[1][2][…] Венеція, Італія[4] |
| Померла |
30 жовтня 1961[1][2][…] (81 рік) Кавалласка, Провінція Комо, Ломбардія, Італія[4] |
| Країна |
.svg){kind=small} Італія_crowned.svg){kind=small} Королівство Італія |
| Діяльність | письменниця, політична діячка, журналістка, господиня літературного салону, біограф, мистецтвознавиця |
| Знання мов | італійська[1][5], англійська, французька і німецька |
| Партія | Італійська соціалістична партія |
| У шлюбі з | Cesare Sarfattid |
| Діти | Roberto Sarfattid |
| IMDb | ID 3946323 |
| |
Маргери́та Сарфа́тті (італ. Margherita Sarfatti, уроджена Маргери́та Грассі́ні, італ. Margherita Grassini; 8 квітня 1880 — 30 жовтня 1961) — італійська політикиня, журналістка і мистецтвознавиця, соратниця, коханка та біографка Беніто Муссоліні.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася 8 квітня 1880 року у Венеції у старовинній та багатій родині Амедео Грассіні та Емми Леві. Її дід та батько були випускниками юридичного факультету Падуанського університету та за свій внесок у справу державного будівництва отримали лицарське звання. Амедео Грассіні, попри єврейське походження, дружив зі священиком Джузеппе Сарто, який згодом став папою римським Пієм Х[6].
Маргерита була четвертою дитиною в сім'ї[7]. Вона любила вчитися і до 10 років говорила французькою, німецькою та англійською. З 12 років, після того, як батьки дозволили їй самостійно брати участь в аукціонах, почала колекціонувати картини[8]. У 14 років вивчала історію та мистецтво з трьома персональними вчителями. Особливо на її погляди вплинув Антоніо Фраделетто[it], який згодом заснував знамениту венеційську Бієнале[9].
1898 року одружилася з адвокатом та соціалістом Чезаре Сарфатті, вони разом вступили до соціалістичної партії і стали відомими активістами. У травні 1900 року в них народився син Роберто[10]. 1902 року сім'я переїхала в Мілан[11]. Там Маргерита відвідувала салон одного з лідерів соціалістичної партії — російської ортодоксальної марксистки Анни Кулішової. Цей салон відвідували багато художників, письменників і поетів. Один із художників — Умберто Боччоні — став першим коханцем Маргерити, яка ретельно приховувала від чоловіка цей зв'язок[12].
З підтримкою соціалістів Чезаре переміг на виборах у члени міланського муніципалітету[13], а 1906 року став президентом міланського відділення Сіоністської федерації Італії[14]. Маргерита в цей період займалася журналістикою в соціалістичній газеті «Avanti!» та публікувала мистецтвознавчу критику. 1903 року здобула третю премію за огляд робіт Бієнале[15]. 1909 року народила дочку Ф'яметту[16]. Під час Першої світової війни Чезаре, а потім і Маргерита виступили на підтримку військових дій і їх виключили зі Соціалістичної партії, яка дотримувалася позиції пацифізму[17]. 1918 року Роберто Сарфатті, який пішов на фронт добровольцем у 17 років, загинув на фронті[18].
З Беніто Муссоліні познайомилася наприкінці 1912 року, коли його призначили головним редактором газети «Avanti!». Вони стали багато спілкуватися, надалі це переросло в любовний зв'язок[19]. Сестра Муссоліні Едвіге писала в мемуарах, що «Кохання Беніто до цієї жінки було дуже глибоким… вона змінила психологічний та емоційний склад його характеру»[20].
Згодом Маргерита була однією з близьких соратників Муссоліні, писала йому політичні промови і готувала марш на Рим. Її називали «єврейською матір'ю італійського фашизму»[21][22]. 1925 року вона опублікувала в Англії та США книгу «Життя Беніто Муссоліні». Італійське видання вийшло під назвою «Дуче». Книга мала величезний успіх, була перекладена 18 мовами і зробила Муссоліні всесвітньо відомим[23].
Історик Симона Урсо пише, що Сарфатті, як і Муссоліні, змінила погляди від соціалістичних до фашистських і стала, попри походження, не меншою расисткою, ніж дуче. На думку історика Джорджіо Фабре, статті Сарфатті, написані ще до знайомства з Муссоліні, свідчать про те, що вона вважала «расово неповноцінними» чорних та азіатів[24].
Поступово стосунки з Муссоліні погіршувалися, з'явилися молодші претендентки на роль коханки, а соратники дуче, незадоволені впливом єврейки, зрештою вмовили віддалити Сарфатті[24]. Після розриву з Муссоліні та початку антиєврейських репресій[en] в Італії, внаслідок яких їй заборонили публікуватися на теми мистецтва, Маргерита поїхала до Парижа, а потім до Латинської Америки, і повернулася до Італії після закінчення війни. Померла 30 жовтня 1961 року в місті Кавалласка на півночі Італії.
Відомо, що в неї зберігалося понад 1000 листів Муссоліні, але їх ніколи не було опубліковано і їхнє місцезнаходження залишилося невідомим[25].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Find a Grave — 1996.
- ↑ а б в FemBio database
- ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ Лазарис, 2000, с. 10-11.
- ↑ Лазарис, 2000, с. 8.
- ↑ Лазарис, 2000, с. 11.
- ↑ Лазарис, 2000, с. 13-14.
- ↑ Лазарис, 2000, с. 28-30.
- ↑ Лазарис, 2000, с. 30-32.
- ↑ Лазарис, 2000, с. 48.
- ↑ Лазарис, 2000, с. 49.
- ↑ Лазарис, 2000, с. 50-51.
- ↑ Лазарис, 2000, с. 54.
- ↑ Лазарис, 2000, с. 59.
- ↑ Лазарис, 2000, с. 83, 90.
- ↑ Лазарис, 2000, с. 97.
- ↑ Лазарис, 2000, с. 60-62.
- ↑ Лазарис, 2000, с. 103.
- ↑ Saviona Mane. The Jewish mother of Fascism // Haaretz : newspaper. — 2024. — 6 July. Архівовано з джерела 12 січня 2014.
- ↑ Margherita G. Sarfatti, Benito Mussolini. The Life of Benito Mussolini. — Kessinger Publishing, 2004. — 368 p. — ISBN 9781417939626.
- ↑ Лазарис, 2000, с. 152-154.
- ↑ а б Сабиа Меана. Еврейская мама итальянского фашизма. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 24 лютого 2016.
- ↑ Лазарис, 2000, с. 218.
Література[ред. | ред. код]
- Лазарис В. Три женщины. — Тель-Авив : Ладо, 2000. — С. 7-220.
- Cannistraro, Philip, and Brian R. Sullivan. Il Duce's Other Woman: The Untold Story of Margherita Sarfatti, Mussolini's Jewish Mistress, 1993. ISBN 0-688-06299-7
- Urso, Simona. Margherita Sarfatti. Dal mito del Dux al mito americano, 2003. ISBN 88-317-8342-4
- Wieland, Karin. Die Geliebte des Duce. Das Leben der Margherita Sarfatti und die Erfindung des Faschismus, 2004. ISBN 3-446-20484-9
- Sarfatti, Margherita. The Life of Benito Mussolini, 1925; 2004. ISBN 1-4179-3962-1
- Gutman, Daniel. El amor judío de Mussolini, 2006. ISBN 987-603-017-5
- Liffran, Françoise. Margherita Sarfatti, L'égérie du duce, Biography, 2009. ISBN 978-2-02-098353-2
- Philip V. Cannistraro, Brian R. Sullivan. Il Duce's Other Woman. — William Morrow & Co, 1993. — 685 p. — ISBN 978-0688062996.
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- The Jewish mother of Fascism (pg. 1) by Saviona Mane in Haaretz
- The Jewish mother of Fascism (pg. 2) Saviona Mane in Haaretz
- Mussolinis Femme-Fatale, New York Review of Books, July 15, 1993
- Paolo Colussi. Margherita Sarfatti e il "Novecento" (італ.). storiadimilano.it. Архів оригіналу за 16 травня 2012. Процитовано 25 квітня 2012.
|
- Народились 8 квітня
- Народились 1880
- Уродженці метрополійного міста Венеція
- Померли 30 жовтня
- Померли 1961
- Померли в провінції Комо
- Члени Італійської соціалістичної партії
- Італійські журналістки
- Фашисти Італії
- Італійські жінки-політики
- Жінки-політики XX століття
- Мистецтвознавці Італії XX століття
- Журналісти XX століття