Марте Фогт
| Марте Фогт | |
|---|---|
| Marthe Louise Vogt | |
 | |
| Народилася | 8 вересня 1903 Берлін (Німецька імперія) |
| Померла | 9 вересня 2003 (100 років) Ла-Хойя, штат Каліфорнія (США) |
| Країна |  Німеччина |
| Національність | німкеня |
| Діяльність | нейронауковиця, фармакологиня |
| Alma mater | Берлінський університет |
| Галузь | неврологія |
| Заклад | Кембриджський університет Единбурзький університет |
| Вчене звання | професор |
| Науковий ступінь | доктор філософії |
| Членство | Лондонське королівське товариство Американська академія мистецтв і наук Угорська академія наук Бельгійська королівська академія медицини |
| Батько | Оскар Фогт |
| Мати | Сесіль Фогт |
| Брати, сестри | Маргарита Фогт |
| Нагороди | |
 Марте Фогт у Вікісховищі | |
Марте Фогт (англ. Marthe Louise Vogt; 8 вересня 1903 — 9 вересня 2003)[1][2] — німецька невролог, визнана найбільш провідним неврологом XX століття[джерело?]. ЇЇ розробки стосуються в основному розуміння ролі нейротрансмітерів у мозку, особливо епінефрину.[3][4][5]
Марте Луїза Фогт народилася 8 вересня 1903 року в Берліні у сім'ї двох провідних німецьких анатомів, Сесіль і Оскара Фогта. Мала французьке та дансько-німецьке коріння. Вона була старшою сестрою Маргарити Фогт.
З 1922 року до 1927 року в Берлінському університеті вивчала медицину та хімію. Отримала ступінь доктора медицини за дослідження з мікроскопічної анатомії людського мозку.[6] Вона також здобула ступінь доктора філософії в галузі хімії для досліджень в галузі біохімії з обміну вуглеводів в Інституті біохімії ім. Вільгельма Кайзера (1927—1929).[2]
У 1988 році переїхала до Ла-Хойя, штат Каліфорнія до своєї сестри Маргарити Фогт. Марте Фогт померла на наступний день після свого 100-річчя в 2003 році.
У 1929 році в Берліні почала працювати в галузі фармакології та ендокринології в Інституті фармакології під керівництвом Пола Тренделенбурга, де познайомилася з Едітом Бюльбрінг та Вільгельмом Фельдбергом. Син Пола Тренделенбурга Ульріх став її другом на все життя. В Інституті Фогт дізналась про застосування експериментальних методів у фармакологічному аналізі[2]. На початку 1930-х років вона здобула репутацію одного з провідних фармакологів Німеччини, а в 1931 році, у віці лише 28 років, була призначена начальником хімічного відділу в Інституті кайзера Вільгельма. Її робота була присвячена на центральній нервовій системі та впливу різних препаратів на мозок.
З приходом нацистів до влади Фогт та інші німецькі науковці (включаючи Едіт Бульбринг) вирішили емігрувати до Великої Британії. Фогт приєдналась до Британського фармакологічного товариства і розпочала роботу у Лондоні з сером Генрі Дейлом в Національному інституті медичних досліджень. У 1936 році Фогт стала співавтором статті з Дейлом і Вільгельмом Фельдбергом: «Вивільнення ацетилхоліну у збудливих закінченнях моторних нервів».[7] Сер Генрі Дейл був удостоєний Нобелівської премії з фізіології та медицини в 1936 році.[8]
Наприкінці 1935 року в Кембриджі Марте Фогт розпочала роботу з професором Е. Б. Варні з додатковим грантовим фінансуванням від Королівського товариства з вивчення співвідношення кров'яного тиску та роботи речовин ішемічної нирки. Вона також була нагороджена дослідницькою стипендією Альфреда Ярроу коледжу Хіртон у 1936 році.
Під час Другої світової війни її кар'єрі виникла загроза. Її національність стала причиною розслідування британських спецслужб у 1940 році, які класифікували Фогт як ворога, оскільки нацистські чиновники не прийняли її відставки з постійного місця роботи, коли вона виїхала з Німеччини. Її доставили до суду, який виніс постанову про її негайне повернення на батьківщину і звільнення її від роботи в Кембриджі. Проте, колеги і друзі допомогли Фогт і подали апеляцію[2].
Фогт залишалася в Кембриджі впродовж п'яти років, працюючи над проблемою гіпертензії і функції надниркових залоз. У 1947 році Фогт стала лектором з фармакології в Единбурзькому університеті, де продовжила роботу над медіаторами, публікуючи дослідження серотоніну і резерпіну. У 1948 році Фогт опублікувала роботу з Вільямом Фельдбергом: «Синтез ацетилхоліну в різних областях центральної нервової системи». У статті наводяться докази ролі ацетилхоліну як нейромедіатора і продемонстровано регіональний розподіл холінергічних систем у мозку.
У 1949 році Фогт була запрошена як професор до Колумбійського університету в Нью-Йорку. Протягом наступних тридцяти років Фогт розподіляла свій час між Кембриджем, Лондоном та Единбургом, а в 1960 році вона знову повернулася до Кембриджа, щоб очолити відділення фармакології Інституту Бабрахама. Вона продовжувала дослідження до 1990 року.
Упродовж свого життя Марте Фогт отримувала численні нагороди від багатьох наукових установ. У 1952 році вона була обрана членом Королівського товариства і в 1981 році нагороджена Королівською медаллю Товариства. Отримала почесний науковий ступінь доктора медицини в Единбурзі та Кембриджі. Також була обрана почесним іноземним членом Американської академії мистецтв і наук.[9]
- Dale, H.H.; Feldberg, W.; Vogt, M. (1936). Release of Acetylcholine at Voluntary Motor Nerve Endings. Journal of Physiology. 86 (4): 1936.[7]
- Feldberg, W.; Vogt, M. (1948). Acetylcholine synthesis in different regions of the central nervous system. Journal of Physiology. 107 (3): 372—381. doi:10.1113/jphysiol.1948.sp004282. PMC 1392171. PMID 16991818.
- Muscholl, Erich; Vogt, Marthe (1958). The action of reserpine on the peripheral sympathetic system. Journal of Physiology. 141 (1): 132—155. doi:10.1113/jphysiol.1958.sp005961. PMC 1358822. PMID 13539826.
- ↑ The Oxford Dictionary of National Biography. 2004. doi:10.1093/ref:odnb/56125.
- ↑ а б в г Cuthbert, A. W. (2005). Marthe Louise Vogt. 8 September 1903 -- 9 September 2003: Elected FRS 1952. Biographical Memoirs of Fellows of the Royal Society. 51: 409—423. doi:10.1098/rsbm.2005.0027.
- ↑ Marthe Vogt - Telegraph. The Daily Telegraph. London. 3 жовтня 2003. Архів оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 19 червня 2019.
- ↑ VOLUME 2 - ISSUE 1 - MARTHE LOUISE VOGT (1903-2003) pA2 Online - Volume 2 - Issue 1 - Marthe Louise Vogt (1903-2003). Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 19 червня 2019.
- ↑ I. Klatzo (10 вересня 2002). Cecile and Oskar Vogt: The Visionaries of Modern Neuroscience. Springer. с. 41. ISBN 978-3-211-83798-6. Архів оригіналу за 27 липня 2018. Процитовано 19 червня 2019.
- ↑ Wellcome Library Western Manuscripts and Archives catalogue. archives.wellcomelibrary.org. Архів оригіналу за 8 жовтня 2016. Процитовано 17 березня 2022.
- ↑ а б Dale, H.H.; Feldberg, W.; Vogt, M. (1936). Release of Acetylcholine at Voluntary Motor Nerve Endings. Journal of Physiology. 86 (4): 353—80. PMC 1394683. PMID 16994763.
- ↑ Sir Henry Dale - Nobel Lecture: Some Recent Extensions of the Chemical Transmission of the Effects of Nerve Impulses. www.nobelprize.org. Архів оригіналу за 3 квітня 2018. Процитовано 19 червня 2019.
- ↑ Book of Members, 1780–2010: Chapter V (PDF). American Academy of Arts and Sciences. Архів оригіналу (PDF) за 3 березня 2016. Процитовано 19 червня 2019.
- Papers of Marthe Vogt and the Vogt family, 1895—1988, held at the Wellcome Library, London [Архівовано 11 листопада 2020 у Wayback Machine.]
|
- Жінки-науковці
- Народились 8 вересня
- Народились 1903
- Померли 9 вересня
- Померли 2003
- Науковці Кембриджського університету
- Члени Лондонського королівського товариства
- Члени Американської академії мистецтв і наук
- Члени Угорської академії наук
- Нагороджені Королівською медаллю
- Уродженці Берліна
- Німецькі неврологи
- Німецькі нейробіологи
- Випускники Берлінського університету
- Почесні доктори Кембриджського університету
- Британські нейробіологи
- Жінки-фармакологи
- Викладачі Единбурзького університету
- Викладачі Колумбійського університету