Сесіль Фогт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сесіль Фогт
Cécile Vogt-Mugnier
Сесіль і Оскар Фогт
Народилася 27 березня 1875(1875-03-27)
Аннесі (Франція)
Померла 4 травня 1962(1962-05-04) (87 років)
Кембридж (Велика Британія)
Місце проживання Німеччина Німеччина
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція
Національність француженка
Діяльність невролог
Alma mater Лікарня Бікетре
Сфера інтересів медицина
Заклад Інститут Кайзера Вільгельма (нині Інститут досліджень мозку Макса Планка), Берлінський університет
Вчене звання Професор
Науковий керівник П'єр Марі
Член Леопольдина
Відома завдяки: нейроанатомія таламуса
У шлюбі з Оскар Фогт
Діти Марте Фогт, Маргарита Фогт
Нагороди Вибори до Німецької академії наук Леопольдіна, Національна премія Східної Німеччини

Сесіль Фогт у Вікісховищі?

Сесіль Фогт(фр. Cécile Vogt-Mugnier ; 27 березня 1875(18750327) — 4 травня 1962(19620504)) — французька вчена-невролог. Разом з чоловіком Оскаром Фогтом досліджувала людський мозок.[1][2] Матір дослідниць Марте і Маргарити Фогт.

Професійне життя[ред. | ред. код]

Навчання та кар'єра[ред. | ред. код]

Сесіль Фогт захистила докторську дисертацію в Парижі в 1900 році, навчаючись у П'єра Марі в лікарні Бікетре.[3] У той час жінки складали лише 6% тих, хто захищав докторські дисертації, навіть незважаючи на те, що пройшло тридцять років після того, як жінки вперше були залучені до медичних досліджень.[4] Висновки Фогт і її чоловіка про мієліногенез[en] допомогли їй в під час дисертаційної роботи над волокнистими системами в корі головного мозку кішок (Étude sur la myelination of hémishères cérébraux) і початком їхніх досліджень в архітектоніці.[5] У Берліні 16 січня 1920 року Фогт отримала ліцензію. Внаслідок наукових досягнень та медичного досвіду їй не потрібно було складати іспити або проходити рік практичної підготовки.[4]

Незважаючи на свої досягнення, власна кар'єра і визнання Фогт залишалися мінімальними. Лише між 1919 і 1937 роками вона займала офіційну, платну посаду вченого в Інституті Кайзера Вільгельма. Посада керівника кафедри відповідала посаді екстраординарного професора. Проте більшу частину свого життя вона працювала без компенсації і жила на доходи свого чоловіка.[4]

Заснування дослідницького інституту[ред. | ред. код]

Бронзовий бюст Сесіль Фогт, розташований у біомедичному кампусі Берлін-Бух у колишньому Інституті досліджень мозку

У 1898 році Фогт заснували у Берліні приватний науково-дослідний інститут (Неврологічний центр), який був офіційно пов'язаний з фізіологічним інститутом Харіті як Невробіологічна лабораторія Берлінського університету. Цей інститут послужив підставою для формування в 1914 р. Інституту Кайзера з досліджень мозку (Kaiser Wilhelm Institute for Brain Research), директором якого був Оскар. Цей інститут також дав початок Інституту Макса Планка з досліджень мозку в 1945 році.[6][7][8][9][4]

У 1936 році Фогт супроводжувала свого чоловіка до Південної Німеччини, де вони заснували Інститут досліджень мозку та загальної біології в Нойштадті.[1][10]

У 1959 році Фогт заснували Інститут досліджень мозку. Це було прийнято в 1964 році в Дюссельдорфському університеті і там залишається одна з найбільших колекцій фрагментів головного мозку в світі.

Відзнаки та досягнення[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка Оскара і Сесіль Фогт на будівлі Інституту досліджень мозку в Берліні-Буч. Меморіальна дошка створена в 1965 році скульптором Акселем Шульцем

У 1924 р. Сесіль Фогт разом зі своїм чоловіком стала співредактором журналу "Психологія і неврологія".[4]

У 1932 році Сесіль Фогт отримала найвищу наукову академічну нагороду, коли подружжя Фогт були обрані до Німецької Академії наук Леопольдіна в Галле. У 1950 році вона та Оскар були відзначені національною премією Першого класу Східної Німеччини, і вона стала членом Німецької академії наук у Берліні. Фогт також отримала почесні звання доктора від університетів Фрайбурга та Єни та Берлінського університету.[11][4][12]

Пара Фогт пізніше отримала публічну увагу через роман «Мозок Леніна» Тільмана Шпенглера (1991), коли Оскар Фогт отримав почесне завдання розслідування мозку Леніна після його смерті.[13]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Раннє життя[ред. | ред. код]

Сесіль Фогт народилась 27 березня 1875 року у Аннесі (Франція). Заможна і побожна тітка платила за її освіту в монастирській школі, але Сесіль повернулася жити до матері, продовжуючи навчання. Вона готувалася до отримання бакалаврських іспитів з приватними викладачами і отримала ступінь бакалавра в галузі природничих наук. У вісімнадцятирічному віці вона стала однією з небагатьох жінок, які вступили до медичної школи в Парижі.[4][14]

Сім'я[ред. | ред. код]

У 1899 році Сесіль вийшла заміж за Оскара Фогта.[13] Пара Фогт співпрацювала над своїми дослідженнями шістдесят років, як правило, Сесіль була як основний автор. У Фогт народилось двоє дітей – Марте і Маргарита. Обидві стали визнаними вченими.[4][15]

Пізнє життя[ред. | ред. код]

Пізніше у своїй кар'єрі Фогт звернула увагу на генетику, експериментуючи з комахами, які вони збирали під час відпусток на Кавказі, Балканах, у Північній Африці та Балеарських островах. Їхня молодша дочка Маргарита проводила це дослідження протягом десяти років, перш ніж виїхати до Каліфорнії.

Вони продовжували свою роботу до тих пір, поки Оскар Фогт не помер у 1959 році, а після смерті чоловіка Фогт переїхала до Кембриджа (Англія), щоб бути зі своєю старшою донькою Марте. Сесіль померла там у 1962 році.[16]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Biographies. Max Delbrück Center. Max-Delbrück-Centrum für Molekulare Medizin. Процитовано 23 червень 2019. 
  2. I. Klatzo (January 1, 2004). У T. Kuroiwa; A. Baethmann; Z. Czernicki. Brain Edema XII: Proceedings of the 12th International Symposium : Hakone, Japan, November 10–13, 2002. Springer. с. 29–32. ISBN 978-3-211-00919-2. Процитовано Червень 23, 2019. 
  3. Finger, Stanley (1 March 2002). Women and the History of the Neurosciences. Journal of the History of the Neurosciences 11 (1): 80–86. PMID 12012582. doi:10.1076/jhin.11.1.80.9098. 
  4. а б в г д е ж и Helga Satzinger – Femininity and Science: The Brain Researcher Cécile Vogt (1875-1962). Translation of: Weiblichkeit und Wissenschaft. In: Bleker, Johanna (ed.): Der Eintritt der Frauen in die Gelehrtenrepublik. Husum, 1998, 75-93.
  5. John Carew Eccles (2011). The legacy of John C. Eccles: selected letters (1937-1963) and guide to the archive in Düsseldorf. Shaker. ISBN 978-3-8440-0367-3. 
  6. Günter P. Wagner (31 October 2000). The Character Concept in Evolutionary Biology. Academic Press. с. 41. ISBN 978-0-08-052890-8. 
  7. Susanne Heim; Carola Sachse; Mark Walker (27 April 2009). The Kaiser Wilhelm Society Under National Socialism. Cambridge University Press. с. 102. ISBN 978-0-521-87906-4. 
  8. Eling P (2012). Neuroanniversary 2012.. J Hist Neurosci 21 (4): 429–33. PMID 22947384. doi:10.1080/0964704X.2012.720218. 
  9. Origins. MPI Brain Research. Max Planck Institute for Brain Research. 2012. Процитовано 23 червень 2019. 
  10. Cécile und Oskar Vogt-Institut für Hirnforschung GmbH. Unifreunde-Duesseldorf. Gesellschaft von Freunden und Förderernder Heinrich-Heine-Universität Düsseldorf e.V. Архів оригіналу за 7 May 2014. Процитовано 6 May 2014. 
  11. Komander, Gerhild (December 2004). Vogt, Cécile. Die Geschichte Berlins. Процитовано 23 червень 2019. 
  12. Vogt-Vogt syndrome (Cécile and Oskar Vogt). Whonamedit?. 2014. Процитовано 23 червень 2019. 
  13. а б Schiller, Francis (2001). Die Geschichte der genetisch orientierten Hirnforschung von Cecile und Oskar Vogt (1875-1962, 1870-1959) in der Zeit von 1895 bis ca. 1927 (review). Bulletin of the History of Medicine 75 (2): 332–334. ISSN 1086-3176. doi:10.1353/bhm.2001.0095. 
  14. van Gijn, J. (2003). The Vogts: Cécile (1875?1962) and Oskar (1870?1959). Journal of Neurology 250 (10): 1261–1262. ISSN 0340-5354. PMID 14586619. doi:10.1007/s00415-003-0216-z. 
  15. Ogilvie, Marilyn Bailey; Harvey, Joy Dorothy (2000). Vogt, Cécile (Mugnier) (1875–1962). The Biographical Dictionary of Women in Science: L-Z. New York: Routledge. с. 1329–1330. ISBN 978-0-415-92040-7. 
  16. Cécile Vogt. Whonamedit?. 2014. Процитовано 23 червень 2019.