Нацизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Нацист)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Третій Рейх Націонал-соціалізм
Основні поняття

Диктатура Вождизм Правиця Шовінізм Нацистська расова політика Мілітаризм Антидемократизм

Ідеологія

Народний рух «25 пунктів» «Моя боротьба» Недолюдина Нюрнберзькі расові закони Расова теорія Гюнтера расова політика «Міф двадцятого століття»

Історія

Товариство Тулє Німецька робоча партія Третій Рейх Ніч довгих ножів Кришталева ніч Друга світова війна Рішення чеського питання / Рішення єврейського питання Катастрофа європейського єврейства Голокост Нюрнберзький процес

Персоналії

Адольф Гітлер Відкун Квіслінг Войтех Тука Генріх Гіммлер Герман Герінг Рудольф Гесс

Організації

НСДАП СА СС Гітлер'югенд Гестапо Вервольф Союз німецьких дівчат Юнгфольк Союз дівчаток Зимова допомога Німецький робітничий фронт Сила через радість Віра та краса Націонал-соціалістичні (мехкорпус авіакорпус народна благодійність жіноча організація союз студентів союз лікарів союз вчителів союз юристів союз допомоги жертвам війни)

Нацистські партії та рухи

Угорщина Північний Кавказ Бельгія Нідерланди Чечня Норвегія Латвія Білорусь

Споріднені поняття

Фашизм Антикомунізм Неонацизм Інтегральний націоналізм Нацистський окультизм


Націона́л-соціалі́зм, також відомий як нацизм (нім. Nationalsozialismus, скорочено — нім. Nazismus[1][2]) — політична ідеологія, яка була політичною доктриною керівництва Німеччини та правлячої Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (у часи Третього рейху), а також у деяких інших країнах. Базується на тезі про цінність нації та її верховенстві в процесі утворення держави.

Націонал-соціалізм у Німеччині заснований на теоріях расової ієрархії і соціального дарвінізму. Німецькі народи (яких відносили до так званої нордичної раси) зображалися як втілення європеоїдних «арійців» і «вища раса». На противагу як капіталізму, так і комунізму він був спрямований на подолання соціальних відмінностей, з усіма частинами однорідного суспільства, та дотримання традиціоналізму як антитези намаганню штучними інструментами створювати видимість національної єдності у різнонаціональних країнах. Ідеологи німецького націонал-соціалізму вважали історичні території германських племен як додаткові землі для розширення держави.

Передумови виникнення[ред. | ред. код]

Термін «націонал-соціалізм» виник із спроб створити націоналістичне перевизначення «соціалізму» в ролі альтернативи інтернаціонального марксистського соціалізму і капіталізму вільного ринку. Нацисти у Німеччині прагнули досягти цієї «людської спільноти» (нім. Volksgemeinschaft) з метою об'єднання всіх німців як національних товаришів, в той же час без урахування тих, хто вважався чужинцем суспільства чи був представником іншої раси (нім. Fremdvölkische). Націонал-соціалізм відхиляв марксистську концепцію класової боротьби, ідеї класової рівності і міжнародної солідарності, і прагнув захистити приватну власність і бізнес.

Партія німецьких націонал-соціалістів заснована як паннімецька націоналістична й антисемітська Німецька робітнича партія 5 січня 1919 року. На початку 1920-х років Адольф Гітлер взяв на себе управління організацією, перейменованою у Націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини (нім. Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei; NSDAP, рос. НСДАП). Програма партії, прийнята 1920 року, закликала до єдиної Великої Німеччини, позбавлення громадянства євреїв (осіб єврейського походження), в той же час підтримуючи земельну реформу і націоналізацію деяких галузей промисловості. У Mein Kampf, написаній Гітлером 1924 року в ув'язненні, він виклав антисемітизм і антикомунізм в центрі своєї політичної філософії, а також презирство до парламентської демократії і віру в право Німеччини на територіальну експансію.

У 1933 році за підтримки консервативніших еліт Гітлер став канцлером Німеччини і нацисти поступово створили однопартійну державу, в якій євреї, політичні опоненти та інші «небажані» елементи були маргіналізовані, в кінці з кількома мільйонами ув'язнених і вбитих. Гітлер очистив партію від найсоціальніших та економічно радикальних угруповань в середині 1934 року в Ніч довгих ножів, а після смерті президента Гінденбурга політична влада була зосереджена в руках фюрера («вождя»).

Місце в політичному спектрі[ред. | ред. код]

посилання=Файл:WWII,_Europe,_Germany,_%22Nazi_Hierarchy,_Hitler,_Goering,_Goebbels,_Hess%22,_The_Desperate_Years_p143_-_NARA_-_196509.tif

Учені ототожнюють нацизм на практиці як одну з форм ультраправої політики[3] Ультраправі теми нацизму включають аргументи, що окремі люди мають право домінувати над іншими, і суспільство повинне за допомогою чистки позбавлятися від нижчих верств.[4] Адольф Гітлер та інші прихильники офіційно зображують нацизм як ні лівий, ні правий, але синкретичний.[5][6][7].

Більшість сучасних дослідників фашизму і нацизму розглядають націонал-соціалізм як різновид (але не «зразковий») фашизму, в широкому розумінні цього терміну, як певного типу ідеологій — «родового фашизму» (англ. generic fascism), а не італійського, який також є лише одним із варіантів «родового фашизму», хоча й хронологічно першим[8]. При цьому термін «фашизм» використовується для позначення широкого спектру політичних рухів, що існували в різних країнах, тоді як термін «націонал-соціалізм» застосовують переважно стосовно до з політики, ідеології Націонал-соціалістичної партії Німеччини та Третім рейхом.

Ідеологія[ред. | ред. код]

Від 1920 до 1923 року Адольф Гітлер сформулював ідеологію, що була викладена ним у біографічній книзі «Моя боротьба» (нім. Mein Kampf), яка вийшла друком у 1925-26 роках як політичний маніфест.

Задекларовані положення ідеології націонал-соціалізму:[9]

  1. Міжкласова солідарність: між класами можлива співпраця. Спільність інтересів та шляхів набагато важливіші, ніж відмінності. Солідарність — основа будь-якого розвитку.
  2. Націоналізм: головним чинником солідарності є належність до однієї нації. Національна єдність суттєво важливіша, ніж класові відмінності.
  3. Елітаризм: всі люди різні, тому кожен має свій шлях реалізації.
  4. Недоторканість приватної власності.
  5. Легітимність: влада здобувається законно, шляхом народного визнання. Стійкий розвиток досягається не революціями, а еволюційними змінами.  
  6. Джерелом влади є організований народ — етносоціальний організм, природна структурна одиниця людства. Народ спроможний виплекати власну еліту, але для цього треба долучити маси до самоорганізації і державотворення. 

Націонал-соціалізм, будучи виразно правою ідеологією, був і залишається головним противником всього спектру лівих ідеологій.

Перший систематичний і критичний аналіз націонал-соціалізму як тоталітарної системи, порівняння його з іншою антигуманною системою — його «антиподом-двійником» комунізмом, був зроблений у праці американського політолога німецького походження, соціолога і філософа Ганни Арендт — «Походження тоталітаризму»[10].

Арнольд Тойнбі вказував на спорідненість деяких політичних режимів[11]:

Успіх ленінського диктаторського режиму однопартійного типу доведений багатьма його наслідувачами. Проминувши тих наслідувачів, що називали себе комуністами, вкажімо лише на режим, установлений Мустафою Кемалем Ататюрком задля повного відродження Туреччини; на фашистський режим Муссоліні в Італії; на націонал-соціалістичний режим Гітлера в Німеччині.

Національний соціалізм у різних країнах[ред. | ред. код]

Німеччина[ред. | ред. код]

Найповнішого практичного втілення ідеї національного соціалізму набули у ХХ-му столітті в Німеччині у часи диктатури Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (19331945) на чолі з Адольфом Гітлером. Опозиційними до Гітлера були ліві нацисти — штрассеристи, ідеологами яких були Грегор та Отто Штрассери. В 1934 році в Німеччині з'явились терміни «арійська наука» і «неарійська наука».[12]

Націонал-соціалістичний (нацистський) режим упроваджував у часи Другої світової війни нацистську расову політику та політику державного терору на окупованих територіях. Окремим національним групам (зокрема євреям і циганам) було заборонено працювати на державній службі, мати приватну практику, власний бізнес, отримувати освіту у державних навчальних закладах. Їхня власність підлягала конфіскації, а офіційна пропаганда Третього Райху розпалювала до цих національних груп почуття упередженості та ненависті.[13]

Діяння та практики націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму були засуджені Нюрнберзьким міжнародним військовим трибуналом у 1945—1946 роках як злочинні.[13]

Угорщина[ред. | ред. код]

Докладніше: Схрещені стріли

В Угорщині в 1938—1945 роках діяла близька за ідеологією та практикою націонал-соціалізму партія «схрещених стріл», яку очолював Ференц Салаші.

Чехословаччина[ред. | ред. код]

За кілька років до Другої світової війни німецькою державною агентурою у країні, серед німецької національної меншини, була створена Судето-німецька партія, як фактична філія Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, що пропагувала ідеологію націонал-соціалізму. Цю партію очолив Конрад Генлейн.

Національно-соціалістична партія Чехо-Словаччини (чеськ. Československá strana národně socialistická) була близькою до президента країни Е. Бенеша[14].

Національне партнерство Богемії і Моравії — єдина політична партія Протекторату Богемії та Моравії націонал-соціалістичного спрямування.

Росія[ред. | ред. код]

Термін національний соціалізм вживався для позначення політичних течій не лише в Німеччині, а, наприклад, також в СРСР, де, по відношенню до встановленого у 1920-ті роки політичного режиму, комуністичними політичними діячами вживався термін «режим націонал-соціалізму»[15].

У РФ 1990 року була заснована організація «Російська національна єдність», що стоїть на засадах фашизму (офіційно не зареєстрована).

Велика Британія[ред. | ред. код]

Рух націонал-соціалістичного спрямування був заснований в Англії 1932 року Освальдом Мослі та 1962 Коліном Джорданом, 1967 був створений Національний фронт.

США[ред. | ред. код]

В США Американська націонал-соціалістична партія була створена 1958 року Джорджем Лінкольном Росквеллом. Сучасні американські прихильники націонал-соціалізму діють відкрито в рамках офіційно зареєстрованих організацій, мають інтернет-портали, видають газети, проводять масові акції і маніфестації — згідно з принципом свободи слова, що гарантовано першою поправкою Конституції США.[16]

Україна[ред. | ред. код]

Ідеології Українського Націонал-Соціалізму дотримувалася у 20052009 роках Українська націонал-трудова партія.

Білорусь[ред. | ред. код]

В липні 2019 року в Білорусі було запроваджено кримінальну відповідальність за реабілітацію нацизму нарівні з розпалюванням расової чи іншої соціальної ворожнечі[17].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. від жаргонного нім. Nazi
  2. Nazismus Duden online, 2011.
  3. Fritzsche, Peter. Germans into Nazis, Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1998; Eatwell, Roger, Fascism, A History, Viking-Penguin, 1996. pp. xvii-xxiv, 21, 26-31, 114—140, 352. Griffin, Roger, "Revolution from the Right: Fascism, " in David Parker, ed., Revolutions and the Revolutionary Tradition in the West 1560—1991, London: Routledge, 2000
  4. Oliver H. Woshinsky. Explaining Politics: Culture, Institutions, and Political Behavior. Oxon, England, UK; New York, New York, USA: Routledge, 2008. p. 156.
  5. Hitler, Adolf in Domarus, Max and Patrick Romane, eds. The Essential Hitler: Speeches and Commentary, Waulconda, Illinois: Bolchazi-Carducci Publishers, Inc., 2007, p. 170.
  6. Koshar, Rudy. Social Life, Local Politics, and Nazism: Marburg, 1880—1935, University of North Carolina Press, 1986. p. 190. ^ Hitler, Adolf, Mein Kampf, Bottom of the Hill Publishing, 2010. p. 287.
  7. Білоус Т. Чому Гітлер не був лівим: політичний спектр і науковий підхід // Спільне. — 4 березня 2019.
  8. Роджер Ґрифін. Дослідження фашизму в Східній Европі: рух навздогін чи прокладання нового шляху? Архівовано 19 березня 2017 у Wayback Machine. // Україна Модерна. — 2013. — № 20.
  9. Каганець, Ігор (09.08.2018). Психологічна структура націонал-соціалізму: постіндустріальна четвірка головних цінностей (+аудіо). Народний Оглядач (українською). Процитовано 11.10.2019. 
  10. англ. «The Origins of Totalitarianism». New York, 1951; нім. «Elemente und Ursprünge totaler Herrschaft». Frankfurt/Main, 1955)
  11. Тойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 2./Пер. з англ. В. Митрофанова, П. Таращука.— К.: Основи, 1995.— С. 178.
  12. Инженер ІІ ранга Шапиро Л. С. Совершенно секретно: вода плюс атом кислорода / «Химия и жизнь» Научно-популярный журнал Академии наук СССР. — 1972, № 1 (с.: 45)
  13. а б Пояснювальна записка до Проекту Закону про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки
  14. Прасолов С. И. Советский Союз и Чехословакия в 1938 г.— В кн.: Мюнхен — предверие войны (исторические очерки)/Отв. ред д-р историч. наук В. К. Волков.— М.: Наука, 1988.— С. 47.
  15. Троцкий Л. Д. Сталинская школа фальсификаций: Поправки и дополнения к литературе эпигонов.— Репринтное воспроизведение книги, опубликованной в Берлине в 1932 г. издательством «Гранит».— М.: Наука, 1990.— 336 с. (Академия наук СССР. Научный совет «История Великой Октябрьской социалистической революции»).— С. 8, 80, 180
  16. Чому в США легалізовано націонал-соціалізм і символіку Третього Райху. www.ar25.org (uk). Процитовано 2019-10-11. 
  17. Білорусь запровадила кримінальну відповідальність за реабілітацію нацизму. РБК-Украина (ru). Процитовано 2019-07-23. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Книжки[ред. | ред. код]

  • Карел Беркгоф. Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою. — Київ: Критика, 2011. — 556 с.
  • Вольфґанґ Віперман. Європейський фашизм: порівняльний аналіз (1922—1982) / пер. з нім. — Київ: Дух і літера, 2008. — 278 с.
  • Александр Галкин. Германский фашизм. — Москва: Наука, 1989. — 352 с.(рос.)
  • М. Г. Дубик (упор.). Довідник про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941—1944). — Київ: Державний комітет архівів України, 2000. — 304 с.
  • Курт Зонтгаймер. Як нацизм прийшов до влади. / Пер. з нім. — К.: Дух і літера, 2009. — 320 с. — ISBN 966-7888-91-6
  • Эрнст Нольте. Фашизм в его эпоху / пер. с нем. — Новосибирск: Сибирский хронограф, 2001. — 568 с.(рос.)
  • Вильгельм Райх. Психология масс и фашизм / пер. с нем. — Москва: Университетская книга, 1997. — 380 с.(рос.)
  • Ярослав Старух. Опир фашизму. — Київ—Львів, 1947. — 24 с.
  • W.S. Allen (1965). The Nazi Seizure of Power: The Experience of a Single German Town 1922–1945. Penguin. ISBN 0-14-023968-5. (англ.)
  • Saul Friedländer, Nazi Germany and the Jews: The Years of Persecution, 1933—1939, New York: HarperCollins, 1997.(англ.)
  • Saul Friedländer, The Years of Extermination: Nazi Germany and the Jews, 1939—1945, New York: HarperCollins, 2007.(англ.)
  • Nicholas Goodrick-Clarke (1985). The Occult Roots of Nazism: Secret Aryan Cults and Their Influence on Nazi Ideology: The Ariosophists of Austria and Germany, 1890—1935. Wellingborough, England: The Aquarian Press. ISBN 0-85030-402-4. (Several reprints. Expanded with a new Preface, 2004, I.B. Tauris & Co. ISBN 1-86064-973-4.)(англ.)
  • Nicholas Goodrick-Clarke (2002). Black Sun: Aryan Cults, Esoteric Nazism and the Politics of Identity. New York University Press. ISBN 0-8147-3124-4. (Paperback, 2003. ISBN 0-8147-3155-4.)(англ.)
  • Max Horkheimer, Eclipse of Reason, New York: Oxford University Press, 1947. 187 pp.(англ.)
  • Franz Leopold Neumann, Behemoth: The Structure and Practice of National Socialism, London: Victor Gollancz Ltd., 1944.(англ.)
  • Kevin Passmore, Fascism: A Very Short Introduction, London and New York: Oxford University Press, 2002. 176 pp.(англ.)
  • Wolfgang Sauer «National Socialism: Totalitarianism or Fascism?» pages 404—424 from The American Historical Review, Volume 73, Issue #2, December 1967.(англ.)
  • Richard Steigmann-Gall (2003). The Holy Reich: Nazi Conceptions of Christianity, 1919—1945. Cambridge: Cambridge University Press.(англ.)

Статті[ред. | ред. код]

  • О. Ю. Кутаев. Кризис 1929 г. и германский национал-социализм // «Вопросы истории» (Москва). — 2012. — № 12. — C. 92-108.(рос.)
  • Націонал-соціалізм // Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Харків: Право, 2015.

Посилання[ред. | ред. код]