Ментальність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Мента́льність[1], менталіте́т[2] (від лат. mens — пов'язаний з духом, духовністю) — сприйняття та тлумачення світу, що поширене в певній спільноті та виражається в її соціокультурних феноменах. Ментальність визначається архетипами та стереотипами культури цієї спільноти[3].

Етимологія[ред. | ред. код]

Слово «ментальність» походить від латинського «mens» чи «mentis», що означає будь-який духовний процес чи явище. Французькою і англійською похідне від нього «mental» означає те, що діється винятково в розумі, без зовнішніх проявів[4].

Підходи до визначення[ред. | ред. код]

У франкомовній літературі ментальність визначається як сукупність інтелектуальних навичок, вірувань, характерних для думки колективу і властивих кожному з його членів; або як стан духу кого-небудь. Англійські словники дають дуже широко трактують ментальність: як здатність мислення, інтелект; склад розуму; умонастрій[4].

Ймовірно, вперше поняття «менталітет» вжив американський есеїст, поет і філософ Ральф Емерсон у 1856 році. Широкого вжитку в культурі й науці поняття набуло з 20-х рр. XX ст., передусім у Франції. Зокрема, його використовував Марсель Пруст у третьому томі його епопеї «У пошуках втраченого часу» (1921)[5].

У 1922 році вийшла праця Люсьєна Леві-Брюля «Примітивна ментальність», де він аналізував різницю способів мислення австралійських і африканських племен з європейськими народами. Анрі Лефевр у 30-х рр. виокремив поняття колективної та індивідуальної ментальності як визначених передусім біологічно передумов людського мислення. Систематичне дослідження ментальності розпочалося на початку 40-х р. XX ст., де ментальність розглядається як спосіб бачення історії, конкретно-історична форма «колективного неусвідомленого». Левафр пов'язував поняття ментальності з іншим своїм поняттям — «ментальне спорядження» чи «розумова озброєність» — притаманний кожній цивілізації власний психологічний апарат, що відповідає потребам певної епохи[5].

Часто, за зразком французького соціолога та філософа П'єра Бурдьє, чи німецького історика Мартіна Діґенса, ментальністю називають усталений спосіб мислення або ж «автоматизм думки». Такі характеристики близькі до понять «національної ментальності» чи «національної психології». Фундаментальною в такому сенсі стала праця Вільгельма Вундта «Психологія народів» (1900—1920), де доводилося, що нації відрізняються не лише за умовами проживання, а й за духовним складом, що виражається у їхній культурі[4].

Ментальність українського народу[ред. | ред. код]

Михайло Грушевський вважав, що українці мають західний тип ментальності, хоча він не відкидав і ролі східних впливів[6]. Так, зі східних рис української ментальності виражені вірність традиціям, патерналізм, колективізм, переважання почуттів над інтелектом, ліризм. Характерною рисою менталітету українців є ідея рівності на неприпустимості насилля влади, що виражається у раптових спротивах насильству. Водночас у мирний час українці політично пасивні[7], схильні до примирення з негативними явищами та заниженої самооцінки[8].

Головними історичними чинниками, що зумовили менталітет українців, стали прийняття християнства на Русі (і в перспективі багатоконфесійність), тривала відсутність власної державності з козаччиною як захисницею національних інтересів, та перебування під тоталітарними режимами[8][9].

Див. також[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Ментальність

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Ментальність // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
  2. ↑ Менталітет // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
  3. ↑ Шинкарук В.І. (2002). Ментальність / Філософський енциклопедичний словник. с. 369–370. 
  4. ↑ а б в Проблеми теорії ментальності. Інститут філософії імені Г.С. Сковороди. Архів оригіналу за 10 квітня 2022. Процитовано 2 квітня 2022. 
  5. ↑ а б Литвин В.М.; Гусєв В.І.; Слюсаренко А.Г. (2002). Історична наука: термінологічний і понятійний довідник. с. 237–238. 
  6. ↑ Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект: Навчальний посібник / Лозко Г. — К.: АртЕК, 2001.- 304 c.
  7. ↑ Гетманов, О. О. (25 травня 2018). Роль ментальності та менталітету в розвитку етносів / Соціально-гуманітарні науки та сучасні виклики: Матеріали ІІІ Всеукраїнської наукової конференції. 25-26 травня 2018 р., м. Дніпро (укр.). Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара. с. 183–184. Архів оригіналу за 2 квітня 2022. Процитовано 2 квітня 2022. 
  8. ↑ а б Національний менталітет — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 2 квітня 2022. Процитовано 2 квітня 2022. 
  9. ↑ Калакура, Я. С. (2017). Ментальний вимір української цивілізації. Київ. ISBN 978-966-11-0879-9. OCLC 1019651944. 

Література[ред. | ред. код]

  • Попович М. Проблеми теорії ментальності / відп. ред. М. В. Попович. К.: Наук. думка, 2006. 407 с.
  • Український менталітет: ілюзії — міфи — реальність / О. Стражний. — Вид. 2-е. — Київ: Дух і Літера, 2017. — 456 с. — ISBN 966-378-532-5.
  • Українська ментальність. Джерела становлення: [монографія] / А. К. Бичко. — К. : Освіта України, 2014. — 196 с. — ISBN 617-7111-36-7.

Посилання[ред. | ред. код]


Псі Це незавершена стаття з психології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ментальність&oldid=36378946